Справа № 947/8438/21
Провадження № 2/947/2258/21
08.12.2021 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
про визнання особи такою, що втратила
право користування житловим приміщенням,
Позивач - ОСОБА_1 17.03.2021 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Позивачка в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він з 09.09.2016 року є власником зазначеного квартири, в якій також зареєстрована його сестра - відповідачка по справі, яка була зареєстрована у квартирі зі згоди попереднього власника - матері, наразі не мешкає з квітня 2019 року, житловою площею не цікавиться, жодних претензій з цього приводу не заявляла.
Реєстрація відповідачки у належній позивачеві на праві власності квартирі позбавляє позивача можливості повноправно здійснювати свої права власника, на власний розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном для вільного використання та проживання в ньому, а також позивач вимушений нести додаткові витрати зі сплати комунальних послуг, оскільки розрахунок експлуатаційних платежів і платежів за комунальні послуги здійснюється, виходячи з кількості зареєстрованих за адресою осіб, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 02.04.2021 року відкрито провадження по справі на підставі вищевказаної позовної заяви в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
08.11.2021 року судом ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Позивач у судове засідання призначене на 08.12.2021 року не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином, однак до суду надійшла заява від його представника про підтримання заявлених вимог та розгляд справи провести за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання призначене на 08.12.2021 року не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлялась, шляхом надсилання копії ухвали суду про відкриття провадження по справі, копії позовної заяви з додатками до неї, разом з судовою повісткою на адресу зареєстрованого місця проживання, якою є: АДРЕСА_2 , однак усі поштові повідомлення були повернуті до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за вказаною адресою, що у відповідності до ч.8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням особи.
Також відповідачем не повідомлено суд про поважність причин неявки, відзив на позовну заяву не надано.
Третя особа у судове засідання також не з'явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила, пояснення стосовно позову не надала.
Відповідно до ч.1, 4 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно з ч. 2 ст. 281 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення заочного рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуюче вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, Київським районним судом м. Одеси було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі та постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням підлягає задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 09.09.2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Черненко І.П., зареєстрованого в реєстрі за №1861, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності за №248018993 від 12.03.2021 року.
Згідно з відомостями №К4-27279-ф/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку, виданої 11.02.2021 року Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 16.07.2004 року, та ОСОБА_3 .
Позивачем повідомлено, що ОСОБА_3 є його матір'ю, а відповідачка сестрою.
Отже, відповідачка, яка є членом сім'ї позивача, була зареєстрована у належному останньому житловому приміщенні зі згоди попереднього власника, матері сторін по справі.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року, закріплено принцип непорушності приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло-житловий будинок, садиба квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).
В силу ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Аналізуючи право особи на мирне володіння своїм майном, Європейський суд з прав людини дійшов висновків, згідно з якими визнанням права кожного на мирне володіння своїм майном, по суті, гарантовано право власності; право розпорядження є традиційним і фундаментальним аспектом права власності (рішення Суду у справі «Маркс проти Бельгії» від 27.04.1979 року,п.63).
Відповідно до ч. 2 ст. 346 ЦК України, право власності може буди припинене в інших випадках, встановлених законом.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно зі ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Позивачем надано до суду акт про не проживання особи, складений 28.10.2021 року сусідами позивача: ОСОБА_4 , мешканцем квартири АДРЕСА_3 ; ОСОБА_5 , мешканкою квартири АДРЕСА_4 вказаного будинку; ОСОБА_6 , мешканцем квартири АДРЕСА_5 вказаного будинку; ОСОБА_3 , мешканкою квартири АДРЕСА_6 вказаного будинку, які засвідчили, що ОСОБА_2 з квітня 2019 року не мешкає у квартирі АДРЕСА_1 .
Підписи вищевказаних громадян у складених актах засвідчені головою начальника дільниці №6 КП «ЖКС «Чорноморський».
У відповідності до листа КНП «Консультативно-діагностичний центр №20» Одеської міської ради від 29.10.2021 року за №645, повідомлено, що за останні 6 місяців ОСОБА_2 в КНП «КДЦ «20» ОМР за медичною допомогою не зверталась.
Також до суду надано заяву-свідка, складену ОСОБА_7 , яка посвідчена 28.10.2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М.Л., зареєстрована в реєстрі за №1387, відповідно до якої ОСОБА_7 будучи обізнаним та попередженим про кримінальну відповідальність у відповідності до ст. 384 КК України надав свідчення, про те, що він на підставі договору оренди від 04.07.2020 року орендує у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , та зазначив, що у вказаній квартирі ОСОБА_2 за цей період не проживає.
На підставі вищевикладеного, після дослідження та оцінки доказів у справі, наданих позивачем відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України, вони вважаються судом належними та допустимими згідно зі ст. ст. 77, 78 ЦПК України, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що відповідач не мешкає в квартирі АДРЕСА_1 , понад один рік, не цікавиться житловою площею, факт перебування відповідача на реєстраційному обліку за даною адресою, перешкоджає власникові даної квартири у здійсненні права власності у повному обсязі.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача ОСОБА_1 є обґрунтованими та доведеними, а відтак підлягають до задоволення.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивачем у позові не заявлено вимоги про відшкодування судових витрат, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для покладання цих витрат на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76-78, 81, 263-265, 273, 280-281, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 317, 321, 346, 391, 405 ЦК України, суд,
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_7 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_8 ), третя особа - ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_9 ), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Дане рішення, у разі набрання ним законної сили, є підставою для зняття ОСОБА_2 , з реєстраційного обліку з житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Калініченко Л. В.