Справа № 947/24831/21
Провадження № 2/947/4153/21
08.12.2021 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
за участю секретаря Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною завою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про розірвання шлюбу,
Позивач - ОСОБА_1 17.08.2021 року звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якому просить суд розірвати шлюб між ним та відповідачем, зареєстрований 13 серпня 2014 року Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №1455 від 13.08.2014 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, на цей час подружні стосунки між ними не підтримуються, у них з відповідачем різні характери, погляди на життя, примирення між ними неможливе, шлюб має формальний характер, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом. Позивачем не зазначено інформації стосовно наявності неповнолітніх дітей.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 10.09.2021 року на підставі вищевказаної позовної заяви відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, однак надала до суду заяву про визнання позову та розгляд справи за її відсутності, а також зазначила, що просить суд відновити дошлюбне прізвище.
У відповідності до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Приймаючи розгляд справи в спрощеному позовному провадженні, повідомлення позивача про дату, час і місце проведення судового засідання, подання відповідачем заяви про розгляд справи за його відсутності, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 08.12.2021 року за відсутності сторін по справі.
Дослідивши та вивчивши документи наявні в матеріалах справи, суд вважає позов підлягаючим задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 13 серпня 2014 року Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , про що в Книзі реєстрації шлюбів 13.08.2014 року складено відповідний актовий запис №1455, за наслідком чого ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».
Сторони за час перебування у шлюбі сторони спільних неповнолітніх дітей не мають, що не спростовано сторонами по справі.
Відповідно до ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно зі ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Шлюб - це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім'ї.
Добровільність шлюбу - одна з основних його засад.
Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.
За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім'ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз - сім'ю - шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Як вбачається з пояснень сторін по справі зазначеної вільної згоди між сторонами по справі не має.
Чинне законодавство України забороняє примушування до шлюбу. Примушування - значить добиватися певної поведінки від особи за допомогою фізичного або психічного насильства.
Закріпленні у законодавстві права дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності є засобом захисту психологічно слабшого у шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії дружини, чоловіка або іншої особи. Воно схиляє до толерантності, терпимості у шлюбі, спрямовує кожного з них на спокійне, інтелігентне залагодження колізії індивідуальних рис характеру, життєвих звичок.
Однією з причин припинення шлюбу є його розірвання.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутися за їхньою спільною заявою або за заявою когось з них.
У ході розгляду справи, судом була перевірена наявність відповідних підстав для розірвання шлюбу.
Крім того, ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
З врахуванням того, що жоден з подружжя не бажає примиритися, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, тому шлюб слід розірвати.
Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Так як визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що сім'я розпалася остаточно, шлюб носить формальний характер, подружні стосунки між сторонами не підтримуються, подальше сумісне проживання суперечить інтересам сторін, а тому позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.
Згідно з ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 1 статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З урахуванням задоволення позовних вимог позивача та визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову до суду, а саме в сумі 454,00 грн., інша частка у розмірі 50 відсотків сплаченого судового збору, підлягає поверненню позивачеві з державного бюджету.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 77, 81, 141, 206, 211, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 110, 112, 113 СК України, суд,
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу- задовольнити.
Розірвати шлюб між громадянами України ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ,зареєстрований 13 серпня 2014 року Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №1455 від 13.08.2014 року.
Шлюб між громадянами України ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.
Відповідачеві ОСОБА_6 поновити дошлюбне прізвище - « ОСОБА_7 ».
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні 00 (нуль) копійок.
Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у місті Одесі Одеської області, повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,судовий збір у розмірі 50 відсотків сплаченого судового збору, а саме - 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні 00 (нуль) копійок, який було сплачено на розрахунковий рахунок отримувача UA758999980313171206000015756, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), МФО банку отримувача 899998, отримувач платежу - УК у м. Одесі (Київський район)/22030101, код отримувача 38016923, за квитанцією №0.0.2228656908.1 від 13.08.2021 року на суму 908 гривень 00 копійок, оригінал якої зберігається в матеріалах цивільної справи №947/24831/21.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено - 08.12.2021 року.
Головуючий Калініченко Л. В.