Ухвала
06 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 149/746/21
провадження № 61-18440ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 червня 2021 року у складі судді Робак М. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Стадника І. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи,
Короткий зміст заявлених вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі ПрАТ «Страхова група «ТАС») третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи.
Позовна заява мотивована тим, що 15 лютого 2020 року водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Лада Ларгус», рухаючись ділянкою дороги по вулиці Івана Богуна в м. Хмільнику Вінницької області, під час здійснення маневру, не надав перевагу у русі та допустив зіткнення з мотоциклом «КТМ» під керуванням ОСОБА_3 , який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок дорожньо - транспортної пригоди ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Відповідальність ОСОБА_2 за спричинену шкоду майну, здоров'ю та/або життю третіх осіб була застрахована у ПрАТ «Страхова група «ТАС» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО5518953.
Позивач, що звернулася до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, однак їй було повідомлено про призупинення розгляду справи у зв'язку з відсутністю підтвердження того, що у справі завершено кримінальне провадження та ухвалено судове рішення.
Посилаючись на неправомірність рішення страхової компанії про призупинення виплати страхового відшкодування, позивач просила стягнути 28 338,00 грн страхового відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду.
Короткий зміст ухвалених судових рішень
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду
від 21 жовтня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ПрАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, як компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі
25 338,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ПрАТ «Страхова група «ТАС» на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 червня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга містить посилання на те, що судові рішення підлягають касаційному оскарженню з підстав, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у даній справі становить 28 338,00 грн яка станом на 01 січня
2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00*100=227 000,00).
Ураховуючи наведене, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Щодо доводів касаційної скарги про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та виняткове значення для заявника
Наявність фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики заявник обґрунтовує посиланням на відсутність висновку Верховного Суду, щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, неоднаковим застосуванням судами попередніх інстанцій норм права, що свідчить про наявність виключної правової проблеми.
Наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на наступне.
Так, у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17, зазначено: «Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Пунктами 1, 3 частини другої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
З огляду на презумпцію вини завданої шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність яких пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 05 червня
2019 року у справі № 466/4412/15-ц від 15 серпня 2019 року у справі
№ 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 21 квітня 2021 року № 336/2892/18)».
Ураховуючи наведене, посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду, щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах не знайшли свого підтвердження, оскільки у наведених постановах Верховним Судом викладено висновки щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах. Оскаржувані заявником судові рішення ухвалені відповідно до наведених висновків Верховного Суду.
Щодо доводів заявника про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника, Верховний Суд зазначає, що поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має, виняткове значення, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для заявника, може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має, значний суспільний інтерес, що свідчить про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 виклала правовий висновок про те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Верховний Суд урахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів наявності виключних підстав, які відповідно до положень ЦПК України є підставою для касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» (рішення від 09 жовтня 2018 року «Азюковська проти України»).
Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від
07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 червня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак