Ухвала
06 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 199/8777/19
провадження № 61-18671 ск21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Іщенко І. М. від 11 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного судуу складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., від 19 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив встановити факт проживання однією сім'єю його та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з червня по грудень 2012 року за адресою: АДРЕСА_1 та з грудня 2012 року по березень 2017 року за адресою: АДРЕСА_2 .
Позов обгрунтовував тим, що сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з грудня 2012 року по березень 2017 року, під час якогопридбали автомобіль Opel Vivaro та добудували будинок за адресою: АДРЕСА_2 , які позивач вважає спільною з відповідачем сумісною власністю.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
До Верховного Суду 16 листопада2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд визнає її необґрунтованою, з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини шостої статті 294, пункту 5 частини першої, частини другої статті 315 ЦПК України суд може розглядати у позовному провадженні справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, оскільки від цього факту залежить виникнення, зміна або припинення майнових прав фізичних осіб щодо майна, набутого під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Статтею 25 СК України визначено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
Встановивши, що ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 09 березня 2007 року до 11 липня 2014 року, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 09 березня 2007 року до 11 липня 2014 року, оскільки жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі в силу вимог статті 25 СК України.
Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 751/5956/19.
За містом статі 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відмовляючи у задоволенні вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період з 11 липня 2014 року до березня 2017 року, суди попередніх інстанцій виходили з їх недоведеності.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. До таких доказів належать, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Такий висновок стосовно доказів, які є належним підтвердженням спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 17 жовтня 2019 року у справі №523/18440/13, від 15 січня 2020 року у справі №504/2945/16, від 09 жовтня 2019 року у справі №509/5351/15.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заявляючи позов, ОСОБА_1 просив встановити факт його проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з метою вирішення майнового спору щодо житлового будинку по АДРЕСА_2 , придбаного ОСОБА_2 16 листопада 2012 року, та щодо автомобіля Opel Vivaro, зареєстрованого на ОСОБА_2 03 січня 2014 року.
Встановивши, що ОСОБА_1 не довів наявність між ним та ОСОБА_2 відносин, притаманних подружжю, у період з 11 липня 2014 року до березня 2017 рокута не надав належних та допустимих доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, спільного бюджету, суди зробили обгрунтований висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за період із 11 липня 2014 року до березня 2017 року. При цьому, позивачем в цьому позовному провадженні не заявлялись вимоги про право на майно набуте разом з відповідачем, тому мета, для якої необхідно встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, відсутня.
Оцінивши надані докази, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про відсутність підстав для задоволення позову про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу і такі висновки відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у вказаних вище постановах, підстав для відступлення від яких Верховний Суд не вбачає.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Водночас, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Доводи касаційної скарги щодонеправильного застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16, тощо є безпідставними, оскільки судові рішення ухвалювались за різних встановлених судами фактичних обставин справи.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України підстав для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного судувід 19 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара