07 грудня 2021 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
Головуючого ОСОБА_1
Суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі
судового засідання ОСОБА_4
за участю сторін судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7
обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_6 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , на вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019260160000226, щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Колінківці, Хотинського району Чернівецької області, громадянина України, із повною загальною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, військовозобов'язаного, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , та
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Недобоївці, Хотинського району, Чернівецької області, громадянина України, із повною загальною середньою освітою, одруженого, пенсіонера, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, -
ЄУНСС:724/417/21
НП:11-кп/822/417/21 Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_11 Категорія: ч.1 ст.286 КК України Суддя-доповідач: ОСОБА_1
Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2021 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 300
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100,00 грн. (п'ять тисяч сто гривень) з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.
ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100,00 грн. (п'ять тисяч сто гривень) з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_10 в дохід держави витрати за проведення експертиз в розмірі 9313,69 грн. (дев'ять тисяч триста тринадцять гривень 69 коп.)
Стягнуто з ОСОБА_9 в дохід держави витрати за проведення експертиз в розмірі 9313,69 грн. (дев'ять тисяч триста тринадцять гривень 69 коп.).
Вирішено питання про арешт майна.
Цивільний позов ОСОБА_12 - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_12 моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч гривень).
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_12 моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч гривень). В решті частині цивільного позову - відмовлено.
На вказаний вирок суду першої інстанції захисники обвинувачених, кожен окремо, подали апеляційні скарги.
Так, адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , просив вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2021 року щодо визнання його підзахисного винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, скасувати, а кримінальне провадження закрити за відсутності в діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення.
Зазначив, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 , ухвалений з порушенням норм процесуального та матеріального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
В обґрунтування своїх вимог вказував, що дана дорожньо - транспортна пригода сталась на ділянці дороги з обмеженою оглядовістю. Водій ОСОБА_9 їхав по правій стороні автодороги та дотримувався усіх правил дорожнього руху. Коли він мав намір зробити маневр у вигляді повороту ліворуч, то включив лівий покажчик повороту та почав зменшувати швидкість і наближатися до умовної лінії. При цьому, ОСОБА_9 , глянувши у дзеркало заднього виду свого автомобіля, побачив, як на великій швидкості позаду нього у попутному напрямку рухався мікроавтобус «Мерседес». Після чого він вирішив маневр ліворуч не продовжувати та вжив заходів до майже повної зупинки транспортного засобу, оскільки злякався, що може відбутися зіткнення. Однак, десь через дві секунди відбулося зіткнення, а саме автомобіль марки «Мерседес - Бенц» на швидкості зіткнувся своєю передньою частиною із задньою частиною його автомобіля.
Наголошував на тому, що коли автомобіль марки «Мерседес-Бенц» під керуванням ОСОБА_10 з'явився в полі зору його підзахисного, то автомобіль останнього вже перебував на місці зіткнення, а тому, на думку апелянта, версія подій ОСОБА_10 щодо механізму вказаної ДТП є повністю неспроможною.
Також зазначив, що судом першої інстанції взагалі не встановлена в діях водія ОСОБА_9 об'єктивна сторона п.10.1 ПДР України.
Крім цього, апелянт не погоджувався із двома висновками експертів № 36-А від 06.02.2020 р та № 36/19-29 від 16.04.2020 р., які покладені в основу обвинувачення ОСОБА_9 , оскільки вони не відповідають на основне питання, яке підлягало доказуванню, а саме дії водіїв до початку маневрів.
При цьому апелянт стверджував, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок Львівського НДЕКЦ МВС від 21.01.2021 року № СЕ-19/114/20-22944-ІТ судової комплексної транспортної - трасологічної та авто технічної експертизи, оскільки такий висновок доводить невинуватість його підзахисного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
Вказував, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалося з грубим порушенням процесуального законодавства.
Так, досудове слідство було розпочате 22 липня 2019 р. та проводилось до 20 травня 2020 р. Повідомлення про підозру його підзахисному було вручено лише 18 травня 2020 р., тобто за день до повідомлення про завершення досудового слідства. В зв'язку з чим, на думку апелянта, ОСОБА_9 було обмежено в процесуальних правах, визначених ст.42 КПК України.
Крім цього, показання ОСОБА_9 , які він надавав у якості свідка, були в подальшому використані органом досудового розслідування при призначенні експертиз, а тому висновки експертів, які наявні в матеріалах кримінального провадження, є неналежними та недопустимими доказами по справі.
Таким чином вважав, що в матеріалах провадження відсутній будь-який належний доказ, який би вказував на те, що невиконання ОСОБА_9 п.10.1 ПДР України перебуває у причинному зв'язку з настанням ДТП.
Адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , просив вирок районного суду щодо його підзахисного змінити в частині додаткової міри покарання та цивільного позову, а саме - не позбавляти ОСОБА_10 права керування транспортними засобами, а позов ОСОБА_12 до ОСОБА_10 про стягнення моральної шкоди в розмірі 15000 грн. залишити без задоволення.
В обґрунтування своїх доводів вказував на те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_10 додаткової міри покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами не в повній мірі врахував особу обвинуваченого та призначив занадто суворе покарання даного виду.
Зокрема, судом не було враховано, що ОСОБА_13 є особою молодого віку, являється депутатом Топорівської громади, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є студентом 3-го курсу Подільського державного аграрно-технічного університету, добровільно відшкодував завдану шкоду, частково визнав вину, розкаявся у скоєному, а тому, на думку апелянта, у суду були всі підстави не позбавляти ОСОБА_10 права керування транспортними засобами.
Що стосується цивільного позову зазначив, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з ОСОБА_10 на користь потерпілого моральну шкоду в розмірі 15000 грн.
Звертав увагу, що відповідно до страхового полісу № АО/0718270 страховиком обвинуваченого із страховим лімітом за шкоду заподіяну життю, здоров'ю 200000 грн. на момент вчинення ДТП було АТ «Просто-страхування». А тому обов'язок щодо відшкодування шкоди покладено на страховика.
Як встановлено вироком суду першої інстанції, 22 липня 2019 року приблизно о 16 год. 30 хв. ОСОБА_10 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Mersedes-Benz-Vito-113-CDI», номерний знак НОМЕР_1 , рухався по автодорозі Н-03, сполученням «Житомир-Чернівці», поза межами населеного пункту, зі сторони м. Чернівці, в напрямку м. Хотин, Чернівецької області, на швидкості приблизно 93.2 (99.6) км/год., що перевищує допустиму 90 км/год. на даному відрізку дороги.
Наближаючись до 313 кілометру + 900 м. вказаної автодороги, водій ОСОБА_10 , не врахувавши дорожньої обстановки та неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, ігноруючи дорожню розмітку 1.1 ПДР (вузька суцільна лінія), яка забороняє виїзд на неї, виїхав на смугу зустрічного руху, де виконував маневр обгону попутного автомобіля марки «Ваз-21061», номерний знак НОМЕР_2 , що рухався поза межами населеного пункту зі сторони м. Чернівці в напрямку м. Хотин, Чернівецької області, під керуванням водія ОСОБА_9 , який в свою чергу не врахувавши дорожньої обстановки та неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, не впевнившись у безпечності виконання маневру повороту ліворуч, здійснив маневр повороту вліво виїхавши на зустрічну смугу руху із увімкненим сигналом покажчика лівого повороту, змінив напрямок руху ліворуч, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, перебуваючи на смузі зустрічного руху, допустив зіткнення з вказаним автомобілем.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля марки «ВАЗ-21061», номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_12 , у відповідності до висновку СМЕ № 105 екс - Н, від 23.08.2019, спричинено тілесні ушкодження у вигляді саден на чолі справа, скалкового перелому вертлюгової западини та повного вивиху стегнової кістки дозаду та донизу, перелому 8-9 ребер зліва, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню важкості, як такі, що призвели до тривалого розладу здоров'я.
Дана дорожньо-транспортна пригода сталася у результаті:
- порушення та невиконання водієм ОСОБА_10 вимог п. 12.6 (ґ) ПДР України та вимог дорожньої розмітки 1.1, які безпосередньо перебувають у причинному зв'язку з наслідками, а також п.п. 1.5, 2.3 (б), які лише сприяли порушенню «Правилам дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету міністрів України за № 1306 від 10.10.2001 та ведених в дію з 01.01.2002, які вимагають від водія:
- п. 1.5 Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
- п. 2.3 Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
- п. 12.6. Поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти,, позначені знаком 5.47, дозволяється рух із швидкістю:
(ґ) іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год.;
дорожня розмітка 1.1 (вузька суцільна лінія) - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено; позначає межі місць стоянки транспортних засобів, майданчиків для паркування, і край проїзної частини доріг, не віднесених за умовами руху до автомагістралей.
- Порушення та невиконання водієм ОСОБА_9 вимог п. 10.1ПДР України, які безпосередньо перебувають у причинному зв'язку з наслідками, а також п.п. 1.5, 2.3 (б), які лише сприяли порушенню «Правилам дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету міністрів України за № 1306 від 10.10.2001 та ведених в дію з 01.01.2002, які вимагають від водія:
- п. 1.5 Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не
повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
- п. 2.3 Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
- б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
- п. 10.1 Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Таким чином, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричини потерпілому ОСОБА_12 середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_10 та його адвоката ОСОБА_6 , які підтримали апеляційні скарги повністю та просили їх задовольнити, вислухавши прокурора, яка заперечила проти задоволення поданих апеляційних скарг та просила вирок районного суду, як законний, залишити без змін, а апеляційні скарги захисників обвинувачених, як необґрунтовані, - без задоволення, надавши учасникам судового провадження слово в судових дебатах, а обвинуваченим і останнє слово, розглянувши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарги, колегія суддів доходить такого.
У відповідності до вимог ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки подія злочину, доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_10 в апеляційній скарзі не оспорюються, то колегія суддів, керуючись ст. 404 КПК України, не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оспорено в апеляційній скарзі.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як встановлено матеріалами кримінального провадження, під час судового розгляду суд повно, всебічно і об'єктивно дослідив всі докази, які були представлені стороною обвинувачення та захистом, надав їм оцінку, належним чином вмотивувавши прийняте рішення.
Так, ОСОБА_9 свою винуватість в пред'явленому обвинуваченні, як в суді першої, так і апеляційної інстанції не визнав та показав суду, що дійсно 22.07.2019 р. о 16 год. 30 хв. відбулася дорожньо транспортна пригода за участю його транспортного засобу. Зокрема, він відвозив людей на автомобілі ВАЗ 21061 у сад, що в с. Недобоївці. Доїжджаючи до початку суцільної лінії, яка розділяє два напрямки руху, він увімкнув лівий покажчик повороту та, проїхавши близько 110-120 метрів, під'їжджаючи до частини дороги із переривчастою лінією, він почав зміщення із правого боку до центру дороги, щоб здійснити маневр ліворуч. При цьому, він подивився у дзеркало заднього виду, де не бачив ніяких транспортних засобів. Однак, подивившись у ліве бокове дзеркало, він побачив, що позаду на зустрічній смузі рухається «Мерседес» на великій швидкості після чого він відразу зупинився, проте відбулося зіткнення.
Від даного удару, його автомобіль відкинуло в ліву канаву, а бус - у праву. Уточнив, що удар відбувся за 20 метрів до повороту на польову дорогу, а видимість перед поворотом була 70 метрів. І саме на цій відстані приблизно 70 метрів від його автомобіля він побачив автомобіль Мерседес.
Вказував, що не зміщувався ліворуч, як побачив автомобіль Мерседес, а перебував на своїй смузі руху. Однак, припускає, що одне колесо його автомобіля могло перебувати на осьовій лінії.
Також зазначив, що білий бус рухався на зустрічній смузі руху. На момент зіткнення, його автомобіль перебував на центрі дороги, а переднє ліве колесо було біля осьової лінії. Крім того, вказував, що своїх пасажирів попросив триматися, оскільки напевно відбудеться зіткнення.
Незважаючи на те, що ОСОБА_9 свою вину не визнав за обставин вказаних в обвинуваченні, його винуватість в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, підтверджується сукупністю зібраних доказів, досліджених безпосередньо в судовому засіданні.
Зокрема, з показань обвинуваченого ОСОБА_10 вбачається, що останній в зазначений в обвинувальному акті час рухався на власному автомобілі в напрямку м. Хотин та під час руху побачив перед собою транспортний засіб ВАЗ, якого вирішив обігнати.
При цьому, здійснюючи маневр обгону, він приблизився до автомобіля ВАЗ близько 70 метрів, включив сигнал повороту, виїхав на смугу зустрічного руху, однак, помітив, що автомобіль ВАЗ також виїхав перед ним на дану смугу, намагаючись повернути ліворуч, в результаті чого відбулося зіткнення. Уточнив, що зіткнення його транспортного засобу із автомобілем ВАЗ відбулося на смузі зустрічного руху. Він не очікував, що водій ВАЗУ буде повертати ліворуч, оскільки останній рухався посередині своєї смуги руху та не зміщувався ліворуч, також були відсутні сигнали повороту та стопсигнали.
Протоколом огляду місця дорожньо - транспортної пригоди із схемою до нього, фототаблицею та відеозаписом від 22.07.2019 р. підтверджено та зафіксовано місце зіткнення автомобілів на зустрічній смузі руху, а також зафіксовано місце розташування транспортних засобів після зіткнення, погодні умови, локалізація пошкоджень транспортних засобів та інші обставини ДТП.
Також, з протоколу слідчого експерименту від 17.09.2019 р., який досліджувався судом першої інстанції, підтверджено, що ОСОБА_9 побачив транспортний засіб «Мерседес» на відстані 17, 3 метра до умовної лінії, а через 10 метрів відбулося зіткнення. В той час, коли ОСОБА_9 побачив автомобіль «Мерседес», то останній перебував на відстані 69, 4 метра від умовної лінії.
Тобто вказане підвереджує, що ОСОБА_9 порушив вимоги п.10.1 ПДР України, оскільки він перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди транспортному засобу, який здійснював обгін.
За таких обставин, доводи адвоката ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_9 , керуючи автомобілем, дотримувався усіх правил дорожнього руху, а водій автомобіля «Мерседес» не здійснював маневру обгону, є необґрунтованими, оскільки з показів обвинуваченого ОСОБА_10 , протоколу огляду місця ДТП підтверджено, що ОСОБА_9 побачив автомобіль Мерседес і розпочав маневр ліворуч, після чого відбулося зіткнення на зустрічній смузі руху.
Крім цього, із протоколу додаткового огляду місця події від 11.03.2020 року із фототаблицями та схемою до нього вбачається, що об'єктом додаткового огляду являвся відрізок автодороги Н-03, сполученням «Житомир-Чернівці», де 22.07.2019 р. сталася дорожньо-транспортна пригода. Так під час додаткового огляду на дорожньому покритті було виявлено подряпини, які були зазначені у схемі ДТП, і вказано умовну лінію, за яку взято крайню лінію повороту (з'їзду) з головної на польову дорогу. Окрім цього, колегією суддів встановлено, що відстань від умовної лінії до дорожнього знаку 1.4.1 ПДР становить 111 метрів, відстань між дорожніми знаками 1.4.1 ПДР становить 56 метрів, а також в даному місці наявне заокруглення дороги при довжині хорди 100 метрів, найбільший сегмент складає 3 метра. Також в протоколі позначено, що відстань від умовної лінії до дорожньої розмітки 1.1. ПДР становить 31 метр.
Таким чином, колегія суддів зробила висновок, що для водія ОСОБА_9 не було перешкод технічного характеру, які б перешкоджали йому виконати вимоги ПДР України.
В зв'язку з чим доводи адвоката ОСОБА_7 про те, що водій ОСОБА_14 , здійснюючи маневр ліворуч, одразу не побачив автомобіль «Мерседес», оскільки ділянка дороги, на якій сталась ДТП, - з обмеженою оглядовістю не знайшли свого підтвердження та не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Не може погодитися колегія суддів з доводами апелянта про те, що коли автомобіль марки «Мерседес» з'явився в полі зору ОСОБА_9 , то автомобіль останнього перебував вже на місці зіткнення.
Так, апеляційним судом встановлено, що за участю ОСОБА_9 було проведено слідчий експеримент, де він добровільно показав на місці обставини справи, де було зафіксовано місце, коли обвинувачений побачив автомобіль «Мерседес», а також місце зіткнення транспортних засобів.
Також вина ОСОБА_9 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, підтверджується іншими письмовими доказами, яким суд першої інстанції надав правову оцінку відповідно до ст.94 КПК України.
Зокрема, з висновку судової автотехнічної експертизи від 10.09.2019 року № 322-А вбачається, що гальмова система автомобіля марки ВАЗ-21061, номерний знак НОМЕР_2 , на момент огляду знаходиться в працездатному стані, при цьому в ній виявлено невідповідність вимогам п. 31.1 та 31.4 (а) ПДР.
Встановлення причинного зв'язку між виявленою в гальмівній системі невідповідністю вказаним вимогам ПДР та настанням ДТП потребує вивчення всіх матеріалів справи та виходить за межі експертизи технічного стану транспортного засобу. Несправностей рульового керування, ходової частина та зовнішніх приладів автомобіля ВАЗ 21061 , які б моли спричинити ДТП - не виявлено.
З висновку судово-медичної експертизи № 105 екс-Н від 23 серпня 2019 року встановлено, що в ОСОБА_12 виявлено наступні тілесні ушкодження: садна на чолі справа; скалковий перелом вертлюгової западини та повний вивих стегнової кістки дозаду та донизу; перелом VIII-IX ребер зліва. Виявлені ушкодження виникли в результаті дії тупих предметів або ударів об такі, цілком можливо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, по строку можуть відповідати вказаному в обставинах і мають ознаки тілесних ушкоджень середнього ступеню важкості, як такі, що призвели до тривалого розладу здоров'я.
Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 36-А від 06.02.2020 р. вбачається, що, враховуючи слідову інформацію та зібрані матеріали кримінального провадження, покази водія автомобіля ВАЗ-21061, номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_9 стосовно механізму розвитку даної дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору є неспроможними, через вказані у дослідницькій частині причини. Встановити експертним шляхом швидкість руху автомобіля ВАЗ 21061 на момент зіткнення із врахуванням пошкоджень, які отримав при зіткненні не виявилося можливим.
Зіткнення автомобілів Mersedes Benz Vito 113 CDI та ВАЗ 21061 відбулось на лівій смузі відносно напрямку руху з стони м. Чернівці в сторону м. Хотин.
Крім того, в даній дорожньо-транспортній обстановці, водію автомобіля ВАЗ-21061 необхідно було діяти у відповідності до вимог п.п. 9.4, 10.1 ПДР України, при цьому невиконання ним вимог п. 10.1 ПДР перебуває у причинному зв'язку із настанням ДТП. Також, в даній дорожньо - транспортній обстановці, водій автомобіля ВАЗ-21061 мав із технічної точки зору можливість виконання вимог пункту 10.1 ПДР запобігти зіткнення, через вказані у дослідницькій частині причини.
Доводи адвоката ОСОБА_7 про відсутність у вищевказаному висновку відповіді експерта щодо дій водіїв до початку маневру не заслуговують на увагу, виходячи з такого.
Апеляційним судом встановлено, що в суді першої інстанції був допитаний експерт ОСОБА_15 , який, серед іншого, показав суду, що таке дослідження ним не проводилось, оскільки відсутня будь-яка слідова інформація до моменту зіткнення автомобілів.
При цьому, експерт вказував, що він керувався вихідними даними, які йому були надані, а також ним було враховано покази ОСОБА_9 , в яких той вказував, що він подивився в дзеркало заднього виду, що на водійських дверях та побачив, що позаду нього, на відстані близько 70 метрів по зустрічній смузі руху, в напрямку м. Хотин, тобто в попутному із ним напрямку, рухається білий мікроавтобус.
Крім цього, такі покази ОСОБА_9 надав під час проведення слідчого експерименту і під час розгляду даної справи в суді.
Із висновку судової транспортно - трасологічної експертизи № 114-А від 18.03.2020 р. вбачається, що, приймаючи до уваги параметри проїзної частини дороги в місці пригоди, зафіксовану слідову інформацію, а також кут першопочаткового контактування транспортних засобів, слід дійти висновку, що зіткнення автомобілів Mersedes Benz Vito 113 CDI та ВАЗ-21061 відбулося на лівій смузі руху в місці, яке на схемі відображено міткою № 4 «місце зіткнення». Розташування транспортних засобів на проїзній частині в момент першопочаткового контактування, відображено у додатку № 3, що додається до висновку. Із врахуванням пошкоджень нижніх виступаючих частин транспортних засобів, які описані в дослідницькій частині, встановленого кута першопочаткового контактування Mersedes Benz Vito 113 CDI та ВАЗ-21061, а також встановленого місця зіткнення транспортних засобів, то слід, який розташований на лівій смузі руху на відстані 1.0 м від переривчастої лінії міг бути залишений диском та шиною заднього правого колеса автомобіля ВАЗ 21061, слід який розташований на відстані 1.5 м. від переривчастої лінії горизонтальної розмітки, яка поділяє смуги руху довжиною 1.0 м., міг бути залишений фланцем-вилкою карданного шарніру автомобіля ВАЗ 21-061, із за причин вказаних у дослідницькій частині
Таким чином, сукупність зібраних у справі доказів була ретельно проаналізована судом першої інстанції, який дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, і його дії за вказаною статтею кримінального закону кваліфіковані вірно, з чим і погоджується колегія суддів.
Посилання адвоката ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі на те, що висновки експертів № 36-А від 06.02.2020 р. та № 114-А від 18.03.2020 р. є недопустимими та неналежними доказами у справі, оскільки при їх призначенні його підзахисний перебував у статусі свідка та обмежений в правах, передбачених законом, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду вказаної справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї.
Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, до проведення експертних досліджень були відсутні дані про те, що ОСОБА_9 є винуватим у вчиненні ДТП.
Під час всіх слідчих дій ОСОБА_9 була надана можливість висловити свою власну точку зору з приводу усіх обставин ДТП і в такий спосіб вплинути на вирішення справи, що не суперечить засаді верховенства права.
Апеляційним судом також встановлено, що усі слідчі дії із ОСОБА_9 проводилися за участю адвоката ОСОБА_7 , тобто із самого початку досудового слідства йому була надана відповідна кваліфікована допомога адвоката.
При цьому ОСОБА_9 не стверджував, що винний у ДТП та взагалі не надавав ніякої оцінки своїм діям. Крім того, висновки експерта проведено з метою встановлення в діях обох водіїв порушення ПДР України, а не одержання від свідка ОСОБА_9 викривальних показань.
Експертиза, за якою було встановлено, що дії ОСОБА_9 призвели до настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у ч.1 ст. 286 КК України, мала місце вже після її проведення.
Також не заслуговують на увагу твердження апелянта, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок Львівського НДЕКЦ МВС від 21.01.2021 року № СЕ-19/114/20-22944-ІТ, який доводить невинуватість його підзахисного у скоєнні кримінального правопорушення.
Як було встановлено, вказаний експертний висновок підготовлений на замовлення адвоката ОСОБА_7 під час розгляду справи в суді.
При цьому, стороною захисту для проведення даної експертизи були надані неповні вихідні дані, що призвело до нерівного розрахунку видимості дороги, а також в заяві адвоката було зазначено, щоб інші вихідні дані експерт прийняв з представлених на дослідження матеріалів.
А тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги вказаний висновок експерта, на який посилається адвокат ОСОБА_7 ..
Колегія суддів вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, повністю знайшла своє підтвердження під час перевірки матеріалів в суді апеляційної інстанції.
На думку апеляційного суду, невизнання ОСОБА_9 своєї вини у скоєному є методом захисту останнього, так як він бажає уникнути кримінальної відповідальності за вчинене.
Інші доводи апелянта адвоката ОСОБА_7 не заслуговують на увагу, оскільки вони були предметом розгляду даного кримінального провадження в суді першої інстанції.
Що стосується апеляційної скарги адвоката ОСОБА_16 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , в частині призначення останньому додаткової міри покарання та стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого моральної шкоди, колегія судів доходить такого.
Колегія суддів вважає, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_10 покарання, суд першої інстанції, у відповідності до ст.65 КК України, у повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, його особу, обставини, які пом'якшують покарання.
Згідно зі ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до ч. 1ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Колегія суддів звертає увагу, що під час призначення ОСОБА_10 покарання суд першої інстанції правильно застосував положення кримінального закону, в тому числі й в частині призначення додаткового покарання.
Зокрема, санкцією ч. 1 ст.286 КК України (в редакції Закону України №586-VI від 24 вересня 2008 року) було передбачено кумулятивну санкцію, яка передбачала наявність як основного, так і додаткового виду покарання.
Таким чином, суд, обираючи засудженому покарання, в межах своїх дискреційних повноважень мав підстави для призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Апеляційним судом встановлено, що до ОСОБА_10 застосовано покарання на підставі вироку суду, оскільки останній визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.286 України.
Будь-який вид покарання, передбачений КК, призводить до звуження прав засудженої особи. Однак таке звуження прав зумовлене правовою природою покарання, яке, окрім іншого, є заходом кримінального примусу, що застосовується від імені держави до особи, яка вчинила кримінально-каране діяння.
Колегія суддів враховує й те, що судом призначено ОСОБА_10 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, що з врахуванням положень ч. 1 ст.55 КК України, є мінімальним. Адже це додаткове покарання відповідно до кримінального закону призначається на строк від одного до трьох років.
Під час призначення покарання судом першої інстанції було враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, а саме те, що він вчинив злочин невеликої тяжкості (на момент вчинення кримінального правопорушення), на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, є молодою особою, депутатом Топорівської сільської громади, є студентом 3-го курсу Подільського державного аграрно-технічного університету, позитивно характеризується за місцем проживання. Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав відшкодування обвинуваченим завданої шкоди на стадії досудового розслідування, а також щире каяття останнього. Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Обґрунтовано суд першої інстанції врахував досудову доповідь, складену територіальним органом пробації за місцем проживання обвинуваченого, а також його вік, фізичний та психологічний стан після ДТП, відсутність обставин, які б вказували на виключну необхідність ОСОБА_10 користуватися транспортним засобом.
Підстав вважати, що призначене засудженому ОСОБА_10 покарання є явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, апеляційний суд не вбачає.
Крім цього, адвокат ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі взагалі не навів жодних обґрунтованих обставин, за яких суд апеляційної інстанції мав би змінити дане рішення в цій частині.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про те, що суд з урахуванням всіх встановлених обставин кримінального провадження обґрунтовано призначив ОСОБА_10 додаткове покарання, передбачене ч. 1 ст.286 КК України, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Не заслуговують на увагу доводи адвоката ОСОБА_17 і в частині стягнення моральної шкоди з його підзахисного на користь потерпілого.
Відповідно до ч. 3 ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, що з вини обох водіїв ( ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ) було завдано шкоди потерпілому ОСОБА_18 і на момент дорожньо-транспортної пригоди в ОСОБА_10 був чинний страховий поліс.
Зокрема, відповідно до страхового полісу № АО/0718270 страховиком обвинуваченого ОСОБА_10 із страховим лімітом за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю 200 000 грн., на момент вчинення ДТП, було АТ «ПРОСТО-страхування».
Згідно з ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції при розгляді цивільного позову вірно врахував, що цивільним позивачем заявлено до стягнення з обвинувачених по 50000,00 грн. моральної шкоди, що значно перевищує 5 відсотків страхової виплати. А тому стягнення заявленої моральної шкоди на користь потерпілого із страхової компанії, як на це вказує апелянт, не відповідає вимогам Закону.
Разом з тим, ч.1 ст.1167 ЦК України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції та вважає, що стягнення моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілого є правомірним та обґрунтованим, оскільки потерпілому було заподіяно моральну шкоду в результаті протиправних дій обвинуваченого.
Окрім цього, як вже було зазначено вище, ст.23 ЦК України чітко вказує, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при визначенні розміру відшкодування з ОСОБА_10 заподіяної злочином моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_12 достатньо було враховано обставини справи, вимоги розумності і справедливості, характер та глибину фізичних та душевних страждань потерпілого, внаслідок скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення.
Тому, на думку колегії суддів, районний суд дійшов до обґрунтованого висновку, що саме сума у розмірі 15000 грн. буде достатньою для відшкодування понесених потерпілим моральних страждань, що виникли внаслідок необережних протиправних дій обвинуваченого.
В зв'язку з чим колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_6 є необґрунтованими, а його вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Таким чином колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни вироку районного суду немає, а тому апеляційні скарги адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , та адвоката ОСОБА_6 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду, -
Апеляційні скарги: адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_6 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , залишити без задоволення, а вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2021 року щодо обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 за ч.1 ст.286 КК України - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3