справа №619/5020/21
провадження №2/619/1667/21
07 грудня 2021 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області в складі:
головуючого - судді Калиновської Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Булах С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дергачі матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс», треті особи - Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Попляк Володимир Володимирович, приватний нотаріус КМНО Бригіда Володимир Олексійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №18266 вчинений16.07.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимиром Олександровичем про стягнення з позивачана користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» заборгованість у розмірі 37804,50грн.; стягнути сплачений судовий збір.
В обґрунтування позову посилалась на те, що 06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 стало відомо, що відносно неї приватним нотаріусом київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. 16.07.2021 вчинено виконавчий напис №18266 про стягнення на користь ТОВ «Інстафінанс» заборгованості у розмірі 37804,50грн.На підставі вище вказаного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Попляком В.В. 29.09.2021 було відкрито виконавче провадження ВП№66980425 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інстафінанс» грошових коштів у сумі 37804,50грн.Дізнавшись про вказане виконавче провадження з метою отримання копії постанов та виконавчого напису позивач звернулася до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка В.В. із заявою від 06.10.2021, на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.06.10.2021 ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження вона отримала копію виконавчого напису №18266 від 16.07.2021, копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.09.2021 року ВП№66980425, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП№66980425, постанову про стягнення з боржника основної винагороди ВП№66980425, постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП№66980425. До 06.10.2021 року їй не було надано будь-яких документів, які б підтвердили правильність нарахування боргу. У вказаному виконавчому написі нотаріус зазначає, що стягнення заборгованості проводиться за період з 10.10.2021 по 18.05.2021. Сума заборгованості становить 37154,50грн., що складається з: 9500,00 грн. простроченою заборгованістю за сумою кредиту; 27654,50грн. простроченою заборгованістю по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 650,00грн. за вчинення виконавчого напису. Позивач вказує, що починаючи з 22.02.2017 нотаріуси позбавлені можливості вчиняти виконавчі написи про стягнення заборгованості, що випливають з кредитних відносин. Також позивач вказує, що підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і необґрунтованість вимог до боржника. Тому при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Позивач вважає, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не дотримано вимог щодо безспірності відповідальності перед відповідачем, оскільки сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів не свідчить про відсутність спору стосовно моєї заборгованості.
В судове засідання позивачка не з'явилась, проте надала заяву про розгляд справи за її відсутності, просила позов задовольнити, не заперечувала проти винесення заочного рішення.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» в судове засідання не з?явився, повідомлявся своєчасно та належним чином.
Третя особа - Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Попляк Володимир Володимирович в судове засідання не з?явився, повідомлявся своєчасно та належним чином.
Приватний нотаріус КМНО Бригіда Володимир Олексійович в судове засідання не з'явився, надав заяву, відповідно до якої просив розглянути справу без його участі.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, причини неявки визнані судом неповажними, і тому неявка відповідача не може бути перешкодою для заочного розгляду судом справи, що відповідає положенням частини 1 статті 280 ЦПК України.
Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. вчинено виконавчий напис №18266 від 16.07.2021, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інстафінанс» заборгованості в розмірі 37804,50 грн.
Приватний нотаріус, мотивував виконавчий напис тим, що ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором від 09.09.2020, укладеним з ТОВ «Інстафінанс».
Таким чином, між сторонами склались правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, що регулюються нормами Закону України «Про нотаріат».
За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вчиняючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 .
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ цього Порядку).
Так, згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року, у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису Приватним нотаріусом КМНО Бригіда В.О., стосувався лише нотаріально посвідчених договорів і не міг застосовуватись до кредитних договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Інстафінанс» у простій письмовій формі.
Пунктом 2 Розділу "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Разом з цим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі №826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акту.
Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, з моменту її прийняття.
В порушення вказаних положень матеріального права оспорюваний виконавчий напис було вчинено на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчувався, за відсутності документів, що підтверджують безспірність заборгованості та доказів того, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та у постанові від 02 липня 2019 року по справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17, постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16, постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц та постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №201/11696/16-ц.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.
Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року по справі № 320/7932/16-ц.
Приписами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1, 2 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд зазначає, що виконавчий напис №18266 від 16.07.2021 року вчинений приватним нотаріусом КМНО Бригід В.О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інстафінанс» заборгованості за кредитним договором у розмірі 37804,50 грн., на примірнику кредитного договору, який нотаріально не посвідчено, що є порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Крім того, виконавчий напис №18266 від 16.07.2021 року вчинений приватним нотаріусом за відсутності документу, що підтверджує направлення ТОВ «Інстафінанс» письмової вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, а тому при вчиненні виконавчого напису у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Інстафінанс» є безспірною.
Слід також зазначити, що суд позбавлений можливості встановити, чи були надані нотаріусу документи передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, оскільки, відповідачем така інформація не надавалась.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що виконавчий напис №18266 від 16.07.2021 року вчинений приватним нотаріусом КМНО Бригід В.О. з порушенням вимог Закону України "Про нотаріат", Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, а тому суд визнає у даній справі виконавчим напис таким, що не підлягає виконанню.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст.4, 10 - 13, 76 - 81, 263 - 265, 268, 273, 315-319 ЦПК України, суд-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс», треті особи - Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Попляк Володимир Володимирович, приватний нотаріус КМНО Бригіда Володимир Олексійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №18266 вчинений16.07.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимиром Олександровичем про стягнення з боржника ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» заборгованості у розмірі 37804,50 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 908 грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л. В. Калиновська