07 грудня 2021 рокуСправа № 300/1684/21 пров. № А/857/14763/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Большакової О.О., Мікули О.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій неправомірними, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 року (суддя Кафарський В.В., м.Івано-Франківськ),
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Західного територіального управління Національної гвардії України ( військова частина НОМЕР_1 ) (далі - УНГУ, в/ч НОМЕР_1 відповідно) в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.07.2017; грошової компенсації відпустки, як матері двох дітей віком до 15 років, за 2013-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.07.2017; грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
зобов'язати УНГУ нарахувати на виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій строком 42 календарних днів за три роки (за період з 2015 року по 2017 рік включно), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.07.2017;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, строком 50 календарних днів за п'ять років (за період з 2013 року по 2017 рік включно), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.07.2017;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 11218,44 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність УНГУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.07.2017; грошової компенсації відпустки, як матері двох дітей віком до 15 років, за 2013-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.07.2017; грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Зобов'язано відповідача нарахувати на виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та виключення із списків грошового забезпечення 11.07.2017. Зобов'язано УНГУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років за період з 2013 року по 2017 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та виключення із списків грошового забезпечення 11.07.2017. Зобов'язано УНГУ нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 11218,44 грн. В задоволенні решти позовних відмовити.
Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі із посиланням на норми матеріального права, вказує, що з настанням особливого періоду законом було визначено та обмежено види відпусток, які можуть надаватися військовослужбовцям в особливий період, серед яких і додаткова відпустка як учаснику бойових дій. Оскільки надання такої відпустки припинено і вона, відповідно, не була використана, то і правових підстав у відповідача здійснити компенсацію за її невикористання позивачем немає. Зазначає, що кошторисні призначення на фінансування виплат грошової компенсації за не отримане речове майно проводиться на підставі переопрацювання потреби управління в речовому майні, для подання його на головний орган військового управління УНГУ. Процес погодження Міністерством фінансів України обсягів бюджетних призначень займає тривалий час. Суму нараховану до утримання вартості речового майна з військовослужбовця, та суму нарахованої грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовцю за його письмовою згодою дозволяється погашати шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до чинного законодавства. Сума, нарахована до утримання та сума грошової компенсації зазначаються в обхідному листі звільненого. Таким чином, сума грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно зазначена у позові, доведена до позивача у момент звільнення в 2017 році. Крім того, вважає, що позивач пропустила строк звернення до суду.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби, а також на виплату грошової компенсації замість належних до видачі предметів речового майна за час проходження військової служби.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 згідно витягу із наказу начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 02.09.2013 за №40 о/с прийнята на військову службу за контрактом (а.с.12).
Відповідно до витягу з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 від 06.09.2013 №199, позивач з 06.09 2013 зарахована в списки особового складу частини та на всі види забезпечення (а.с.13).
З 24.09.2015 ОСОБА_1 набула статусу учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с.21).
Наказом начальника УНГУ від 10.07.2017 №37о/с позивача було звільнено у запас Збройних Сил України за підпунктом «а» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з витягом з наказу начальника УНГУ від 11.07.2017 №210 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу підрозділів управління та всіх видів забезпечення з 11.07.2017 (а.с.14)
Однак, при звільненні відповідач не провів всіх розрахунків із ОСОБА_1 , зокрема, не було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, грошову компенсацію відпустки, як матері двох дітей віком до 15 років за 2013-2017 роки, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
ОСОБА_1 25.03.2021 звернулася до відповідача із заявою в якій просила здійснити їй виплату грошової компенсації вартості неотриманого речового майна згідно норм забезпечення, відповідно до довідки від 15.03.2021 за №9, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки (а.с.32-35).
Відповідач листом від 08.04.2021 за №50/33-709 повідомив заявника про відмову в здійсненні компенсаційних виплат за невикористані відпустки з мотивів, зокрема, спливу термінів на таку вимогу та у зв'язку з тим, що такі компенсації не відносяться до заробітної плати (а.с.36-37).
Також листом УНГУ від 11.03.2020 за №П-65/37-14 повідомило ОСОБА_1 , що у зв'язку з тим, що позивач перебувала у відпустці без збереження грошового забезпечення для догляду за дитиною, у році звільнення у неї немає періоду для розрахунку тривалості щорічної основної відпустки для виплати компенсації. Крім того, вказано, що у 2017 році з рапортом про надання допомоги на оздоровлення позивач не зверталася, а тому не було підстав для підготовки наказу про надання зазначеної допомоги та її виплати (а.с.27-28).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі Закон №2011-XII) у статті першій якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII ( в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
За змістом статті 19 Закону №504/96-ВР, жінка, яка працює та має двох або більше дітей віком до 15 років, має право на щорічну додаткову оплачувану відпустку, яка надається тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
З матеріалів справи видно, що позивач є матір'ю двох неповнолітніх дітей (а.с.22-23)
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзац 3 пункту 14 статті 10-1 цього Закону передбачає, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) та Законі України «Про оборону України» (далі - Закон №1932-XII).
За статтею 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Чинним законодавством лише припинено надання зазначеного виду відпустки, проте не припинено відповідних виплат грошової компенсації за її не використання.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України (далі - МЮУ) 26.06.2018 за № 745/32197; далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
За приписами статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2, 19 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
З огляду на зазначене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при звільненні з військової служби позивач мала право на отримання грошової компенсації за невикористану нею у 2015-2017, 2013-2017 роках щорічну додаткову оплачувану відпустку, тривалістю 10 календарних днів, як жінка, яка працює та має двох або більше дітей віком до 15 років та як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 11218,44 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до змісту довідки від 13.03.2021 №9 вартість речового майна, що належить до видачі позивачу становить 11218,44 грн та складається з майна особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) (а.с.30).
Під час виключення із списків грошового забезпечення 11.07.2017 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно позивачеві не виплачено.
Частинами першою, другою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно із частиною 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений «Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» (далі - Порядок №178)
Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
За приписами пункту 5 цього ж Порядку, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу III «Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 (зареєстровано в МЮУ 29.06.2017 за № 797/30665; далі Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
Отже, чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Як встановлено вище та це не заперечується відповідачем, під час виключення 11.07.2017 позивача із списків особового складу, грошову компенсацію замість належних до видачі предметів речового майна за час проходження військової служби позивачеві не виплачено.
При цьому, вартість речового майна, що належить до видачі позивачу становить 11218,44 грн.
Враховуючи вищенаведене, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нездійснення виплатити позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу в/ч 2250.
Водночас, покликання скаржника на пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом апеляційний суд вважає безпідставним, з огляду на таке.
Статтею 122 КАС (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлені строки звернення до адміністративного суду.
Так, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частини перша та друга статті 122 КАС).
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як встановлено вище, що позивач 25.03.2021 звернулася до УНГУ із заявою про компенсацію неотриманого речового забезпечення та на яку отримала відповідь від листом від 08.04.2021 за №50/33-709 яким відповідач відмовив у здійсненні компенсаційних виплат в тому числі і за неотримане речове майно.
Відтак, саме із листа УНГУ від 08.04.2021 позивач дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Із вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся 16.04.2021, а отже в межах строку встановленого нормами статті 122 КАС.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування строку звернення до суду у подібній категорії справ узгоджується із позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 9 липня 2020 року у справі №240/11529/19.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315-316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Західного територіального управління Національної гвардії України ( військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді О. О. Большакова
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 7 грудня 2021 року.