07 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/4968/21 пров. № А/857/18043/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Кухтея Р.В.; Судової-Хомюк Н.М.;
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року у справі № 380/4968/21 (головуючий суддя Потабенко А.В., м. Львів, повне судове рішення складено 12 липня 2021 року) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії, -
31 березня 2021 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною відмови Міністерства внутрішніх справ України у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності внаслідок захворювання, що пов'язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ України; зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням II групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, на 18.12.2019 року, відповідно до “Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850, з врахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності внаслідок захворювання, що пов'язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ України. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням II групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, на 18.12.2019, відповідно до “Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, з врахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем - Міністерством внутрішніх справ України, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права. Також вказано, що в п. 4 Порядку №850 встановлено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно із рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Тобто, виплату одноразової грошової допомоги при повторних оглядах МСЕК обмежено законодавцем терміном 2 роки, а оскільки після первинного огляду МСЕК пройшло більше 2 років, тому правових підстав для призначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до постанови № 850 від 21.10.2015 немає.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача,проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі №380/6185/20 у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій та про зобов'язання вчинити певні дії адміністративний позов було задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення по заяві ОСОБА_1 щодо нарахування одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності під час проходження служби в органах внутрішніх справ України. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути та прийняти рішення, відповідно до п. 9 “Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015, по заяві ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності під час проходження служби в органах внутрішніх справ України.
Відповідно до листа Міністерства внутрішніх справ України №7623/15-2021 від 25.01.2021 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні допомоги через порушення Положення про медико - соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.
Зокрема, у листі зазначалося, що Положенням передбачено, що МСЕК колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники закладів охорони здоров'я МВС. При проведенні МСЕК ОСОБА_1 представники закладів охорони здоров'я МВС до складу комісії не залучалися, під час проведення МСЕК представлення ОСОБА_1 працівником ДУ “ТМО МВС України по Львівській області” не здійснювалось. При цьому, поліклінікою ДУ “ТМО МВС України по Львівській області” ОСОБА_1 для проходження МСЕК не скеровувався.
Крім того, у листі було вказано про те, що невідповідність надісланих матеріалів вимогам Положення унеможливила прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 згідно з Порядком.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій позивача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
02.07.2015 прийнято Закон України “Про Національну поліцію”, згідно з п. 15 Прикінцевих та перехідних положень якого право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України “Про міліцію”, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України “Про Національну поліцію”.
Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України “Про міліцію” у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше, ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На виконання п. 2 розділу II Прикінцевих положень Закону України “Про внесення змін до статті 23 Закону України “Про міліцію” щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції” Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.10.2015 № 850 “Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції”, що набрала чинності 31.10.2015 (далі - Порядок №850).
Пунктом 1 Порядку №850 встановлено, що даний порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.
Згідно з п. 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 3 Порядку № 850 визначені окремі підстави, які надають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, однією із яких є установлення працівникові міліції інвалідності, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ. При цьому розмір такої допомоги залежить від встановленої групи інвалідності.
Встановлено, що 16.05.2018 під час первинного огляду позивачу встановлено III групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, що пов'язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ України, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки Серії 12 ААА №887469.
18.12.2019 під час проведення повторного огляду позивачу встановлено вже II групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, що пов'язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ України, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ № 333233.
Тобто, із цього часу в позивача виникли підстави, які згідно п. 3 Порядку № 850 надають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі, що передбачений для ІІ групи, тобто 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Пунктом 7 Порядку №850 визначено перелік документів, які подає за місцем служби працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності.
Відповідно до п. 8 Порядку № 850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.
МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови (пункт 9 Порядку № 850).
Апелянт зазаначає, що Департаментом фінансово - облікової політики МВС України було затверджено висновок про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із невідповідністю їх постанові Кабінету Міністрів України від 25.10.2015 №850.
Також наголошено, що п. 4 Порядку №850 встановлено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно із рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Водночас, колегія суддів наголошує, що відмова, що викладена у листі Міністерства внутрішніх справ України №7623/15-2021 від 25.01.2021 обумовлена лише порушенням Положення про медико - соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.
Аналізуючи зміст відмови, суд зазначає, що вказане відповідачем порушення обумовлене відповідними нормами Положення про медико - соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.
Так, вищевказаним Положенням передбачено, що МСЕК колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники закладів охорони здоров'я МВС. При проведенні МСЕК ОСОБА_1 представники закладів охорони здоров'я МВС до складу комісії не залучалися, під час проведення МСЕК представлення ОСОБА_1 працівником ДУ “ТМО МВС України по Львівській області” не здійснювалось. При цьому, поліклінікою ДУ “ТМО МВС України по Львівській області” ОСОБА_1 для проходження МСЕК не скеровувався.
Крім того, у листі було вказано про те, що невідповідність надісланих матеріалів вимогам Положення унеможливила прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно з Порядком.
Суд зазначає, що Положення про медико - соціальну експертизу, затвердженого постановою кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 (далі - Положення №1317) визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Пунктом 4 вказаного Положення передбачено, що медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Відповідно до п. 5 Положення №1317 передбачено, що комісії у своїй роботі керуються Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами відповідних державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини у зазначеній сфері, та цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами з питань медико-соціальної експертизи.
Згідно п. 6 цього Положення передбачено, що висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Пунктом 10 Положення № 1317 передбачено, що залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються комісії загального профілю та спеціалізованого профілю. Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров'я МВС, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери. До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог. Порядок участі представників Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості та інших працівників соціальної сфери затверджується МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики.
Отже, виходячи з усього наведеного вище, суд дійшов висновку, що вказаним Положенням жодних спеціальних вимог до проведення медико - соціальної експертизи колишнім працівникам поліції, чи комісіями спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники МВС, не передбачено.
З системного аналізу вищенаведених правових норм можна дійти висновку про те, що чинне законодавство передбачає чіткий алгоритм дій щодо порядку та умов призначення і виплати відповідної одноразової грошової допомоги, а також чітко регламентовані повноваження Міністерства внутрішніх справ України за результатами розгляду матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги, а саме: прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову у призначенні такої допомоги.
Так, відповідач у абз. 4 листа №7623/15-2021 від 25.01.2021 зазначив, що невідповідність надісланих матеріалів вимогам Положення унеможливила прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно з Порядком.
Водночас, у абз. 5 вказав, що прийнято рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги про що затверджено відповідний висновок.
Згідно з пунктом 14 Порядку № 850, призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.
Перелік підстав відмови у призначенні і виплаті грошової допомоги визначений пунктом 14 Порядку № 850, який є вичерпним.
Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача про те, що позивачу відмовлено у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги з підстав, які суперечать нормам чинного законодавства та не передбачені пунктом 14 Порядку № 850.
Отже, суд дійшов висновку про протиправність відмови Міністерства внутрішніх справ України у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності внаслідок захворювання, що пов'язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 у справі № 822/1579/17 та в постанові від 03.10.2018 №361/7249/18, і відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Вказане правозастосування відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду постанова від 12.12.2019, справа №826/7380/15, провадження № 11-778апп18, постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі №821/466/16.
Засіб юридичного захисту має бути “ефективним” в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави - відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі “Аксой проти Туреччини” (“Aksoy v. Turkey”, п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі “Джорджевич проти Хорватії”, п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі “Ван Остервійк проти Бельгії”, п.п. 36-40).
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Таким чином, враховуючи вже наявне рішення Львівського окружного адміністративного суду № 380/6185/20 від 19.11.2020, належним способом відновлення порушеного права, який має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, є зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням II групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, на 18.12.2019 року, відповідно до “Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, з врахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з частиною другою статті 6 КАС та статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” передбачено застосування судами Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.
Суд апеляційної інстанції застосовує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», де вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 241, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року у справі № 380/4968/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
Н. М. Судова-Хомюк