07 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/9704/21 пров. № А/857/20228/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року (ухвалене головуючим - суддею Качур Р.П. у м. Львові) у справі № 380/9704/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.01.2018 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 01.06.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 12.10.2018, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що при виключенні його із списків особового складу військової частини відповідачем не здійснено виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки. Виплату такої відповідач здійснив лише 02.06.2021. Оскільки такі дії відповідача порушують законні права та інтереси позивача, він звернувся із цим позовом до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (11.01.2018) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки. Стягнуто з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки) за період із 12.01.2018 по 01.06.2021 у розмірі 7047 грн 90 коп.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій 02.06.2021 при виключенні останнього із списків частини 11.01.2018, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 04.06.2019 по 22.03.2021. А тому з урахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 7047 грн, 90 коп. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене частково з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи а тому, просить рішення суду першої інстанції змінити, а саме пункт 3 резолютивної частини судового рішення викласти у наступній редакції: « Стягнути з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки) за період із 12.01.2018 по 01.06.2021 у розмірі 151616 грн 93 коп.
Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що позивач проходив військову службу у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та є учасником бойових дій з правом на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 29.01.2016.
Згідно з витягом з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по стройовій частині) № 10 від 11.01.2018 підполковника ОСОБА_1 , викладача кафедри управління повсякденною діяльністю військ та тилового забезпечення загальновійськового факультету Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) № 622 від 22.12.2017 з військової служби у запас за пп. «б» (за станом здоров'я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 11.01.2018 виключено зі списків особового складу Національної академії та всіх видів забезпечення.
Станом на момент звільнення із позивачем не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації невикористаної відпустки як учаснику бойових дій.
Вказані обставини встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 у справі № 380/4620/21, яке набрало законної сили 20.05.2021. Відтак відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України такі обставини доказуванню не підлягають.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 у справі № 380/4620/21, яке набрало законної сили 20.05.2021, визнано протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 11.01.2018, та зобов'язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 11.01.2018.
Виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 7050 грн 83 коп. відповідачем здійснено 02.06.2021 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 у справі № 380/4620/21, що підтверджується долученою до матеріалів справи випискою по картковому рахунку та не заперечується відповідачем.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з військової служби, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 116 КЗпП України визначає строки розрахунку при звільненні, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає ст. 117 КЗпП України, відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 в справі № 4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивача виключено зі списків особового складу Національної академії з 11.01.2018, тоді як фактичний розрахунок та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій на виконання рішення суду у сумі 7050 грн 83 коп. відповідачем здійснено 02.06.2021.
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, зокрема, своєчасно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).
Зі змісту ст. 117 КЗпП України є підстави для висновку про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Така правова позиція висловлена Верховним Судому у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі за № 480/3105/19, провадження №К/9901/5696/20 та застосовна в даній адміністративній справі.
З урахуванням наведеного вірним є висновок суду першої інстанції про необхідність застосування критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України та визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат з врахуванням принципу справедливості та співмірності в розмірі компенсації 7050 грн 83 коп.
Крім цього суд апеляційної інстанції вважає за потрібне вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників (пункти 94.5, 94.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц; пункт 43 постанови від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц).
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 380/9704/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді В. З. Улицький
Р. М. Шавель