07 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2040/19 пров. № А/857/16705/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Пліша М.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року (суддя - Панікар І.В., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
Головне управління ДПС в Івано-Франківській області у жовтні 2019 року звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути податковий боргу на суму 25 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач в порушення податкового обов'язку, встановленого пунктом 16.1 статті 16, статтею 267 Податкового кодексу України, не сплатив в дохід місцевого бюджету податкове зобов'язання з транспортного податку за 2016 рік, внаслідок чого виник податковий борг в сумі 25 000 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №300/2040/19 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід бюджету податковий борг в сумі 25 000 грн.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області №229563-13 від 04.07.2016, яким ОСОБА_1 нараховано податкове зобов'язання з транспортного податку в розмірі 25000 грн. є протиправним, оскільки прийнято контролюючим органом за відсутності відповідної правової підстави. Крім того, вказане податкове повідомлення-рішення не було надіслано за місцем реєстрації ОСОБА_1 , у зв'язку з чим йому не було відомо про прийняття такого. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на правильність висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 04.07.2016 Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 229563-13, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік на суму 25 000 грн. (а.с.11). Відповідно до довідки Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 01.10.2019 року сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 01.10.2019 року становить 25000 грн. (а.с.9).
Враховуючи те, що ОСОБА_1 самостійно не сплатив суму податкового боргу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість ОСОБА_1 зі сплати транспортного податку відповідачем підтверджена матеріалами справи, доказів погашення такої відповідачем не надано, у зв'язку з чим податковий борг у розмірі 25000 грн. підлягає стягненню з відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Порядок сплати транспортного податку з фізичних осіб, визначення платників такого податку, об'єкта та бази оподаткування встановлено статтею 267 ПК України.
Згідно з пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.
Відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України з метою нарахування транспортного податку з фізичних осіб вартість автомобіля визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Так, Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66, встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком.
Пунктом 13 вищевказаної Методики встановлено, що Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого податкового (звітного) року розміщує на своєму офіційному веб-сайті перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо зазначених автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.
Порядок обчислення та сплати транспортного податку регламентовано пунктом 267.6 статті 267 Податкового кодексу України.
Відповідно до пп. 267.6.3. п. 267.6 ст. 267 ПК України з 1 квітня 2015 року органи внутрішніх справ зобов'язані щомісяця у десятиденний строк після закінчення календарного місяця подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем реєстрації об'єкта оподаткування станом на перше число відповідного місяця. Форма подачі інформації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті (пп. 267.3.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України). Підпунктом 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 ПК України).
Відповідно до п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Як встановлено судом, податкове повідомлення-рішення від 04.07.2016 № 229563-13 позивачем було надіслано на адресу ОСОБА_1 , яке ним отримано 01.09.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Транспортний податок сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пп. 267.8.1 п. 267.8 ст. 267 ПК України).
Транспортний податок є місцевим податком, що сплачується власниками легкових автомобілів і зараховується до місцевого бюджету.
Відповідно до пп. 267.7.1 п. 267.7 ст. 267 ПК України податок сплачується за місцем реєстрації об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 транспортний податок за 2016 рік в сумі 25 000 грн. у встановлені строки не сплатив.
Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно з матеріалами справи, позивачем на виконання вимог п. 59.1 ст. 59 ПК України надіслано відповідачу податкову вимогу форми "Ф" за №8991-25 за узгодженим грошовим зобов'язанням на суму 25000 грн. (а.с.10).
Відповідно до п. 14.1.175 ст. 14 ПК України сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, утворює податковий борг.
Таким чином, податковий борг ОСОБА_1 підтверджується податковим повідомленням-рішенням за платежем транспортний податок з фізичних осіб, корінцем податкової вимоги, інтегрованою карткою платника податку та довідкою позивача про борг.
Відповідно до пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Згідно з п. 95.3 ст. 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Відповідно до п. 95.4 ст. 95 ПК України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.
В апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області №229563-13 від 04.07.2016, яким ОСОБА_1 нараховано податкове зобов'язання з транспортного податку в розмірі 25000 грн., є протиправним, оскільки прийнято контролюючим органом за відсутності відповідної правової підстави, а також не було надіслано за місцем реєстрації ОСОБА_1 , у зв'язку з чим відсутні правові підстави для стягнення такого боргу в судовому порядку.
З приводу таких доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, отже предметом доказування у цій справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що питання правомірності нарахування контролюючим органом грошових зобов'язань не охоплюється предметом цього позову, оскільки вказані питання не є предметом дослідження у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду цієї справи здійснювати їх правовий аналіз.
Аналізуючи фактичні обставини справи у сукупності з наведеними вище приписами нормативно-правових актів, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заборгованість ОСОБА_1 зі сплати транспортного податку відповідачем підтверджена матеріалами справи, доказів погашення такої відповідачем суду не надано, у зв'язку з чим податковий борг у розмірі 25000 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід бюджету.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим її апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №300/2040/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
М. А. Пліш