01 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/637/21 пров. № А/857/16709/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року у справі № 380/637/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування розпорядження,-
суддя в 1-й інстанції - Крутько О. В.,
час ухвалення рішення - 06.07.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 13.07.2021 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, в якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №786 від 28 грудня 2019 року “Про демонтаж самочинно викладеного огородження з тротуарної бруківки на прибудинковій території на АДРЕСА_1 ”.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що ним здійснювалося покращення благоустрою прибудинкової території будинку, яке мало вільно використовуватися усіма мешканцями будинку. Зазначає, що будинок споруджено у 1938 році та управлінням ним здійснює ЛКП “Львівський ліхтар”, яке перед спорудженням огородження надало погодження позивачу на формування прибудинкової території та було складено відповідну схему, що підтверджується актом ЛКП “Львівський ліхтар”. Вважає, що так зване “огородження” не є окремим додатковим елементом до клумби, а є частиною самої клумби, оскільки виконує функцію опори для земельних мас, є невід'ємною частиною ландшафтної композиції. Також зазначає, що чинним законодавством України не передбачено норми, яка би вимагала отримувати від власників квартир у багатоквартирному будинку письмової згоди усіх мешканців цього будинку на покращення прибудинкової території. Позивач зазначає, що ні в оспорюваному розпорядженні, ні у висновку міжвідомчої комісії, який було затверджено оспорюваним розпорядженням, не міститься інформації, яку норму, правило, стандарт у сфері благоустрою було порушено ним при облаштуванні клумби на прибудинковій території будинку на АДРЕСА_1 . Однак розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №786 від 28 грудня 2019 року “Про демонтаж самочинно викладеного огородження з тротуарної бруківки на прибудинковій території на АДРЕСА_1 ” затверджено висновок міжвідомчої комісії про демонтаж самочинно викладеного огородження з тротуарної бруківки для влаштування клумби на прибудинковій території на АДРЕСА_1 та рекомендовано ОСОБА_1 - співвласнику квартири АДРЕСА_2 у місячний термін за власні кошти демонтувати самочинно викладене огородження розміром 4,0х4,5 м., висотою 0,32 м. з тротуарної бруківки для влаштування клумби на прибудинковій території на АДРЕСА_1 ; рекомендовано власникам квартир у будинку АДРЕСА_1 у випадку порушення власником квартири АДРЕСА_3 їхніх прав та охоронюваних законом інтересів, в судовому порядку вирішувати питання демонтажу самочинно викладеного огородження 4,0 х 4,5 м., висотою 0,32 м. з тротуарної бруківки для влаштування клумби на прибудинковій території на АДРЕСА_1 . При цьому, зазначає, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування постанови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 31 жовтня 2019 року задоволено. Постанову адміністративної комісії Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 764 від 31 жовтня 2019 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.152 КУпАП скасовано. Таким чином, вважає, що оскаржуване розпорядження є недійсним та таким, що підлягає скасуванню. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 25 травня 2007 року №331 затверджено Положення про міжвідомчу комісію при районній адміністрації Львівської міської ради, пункт 3.3 якого передбачає, що міжвідомча комісія при районній адміністрації Львівської міської ради розглядає питання і дає технічні висновки про, зокрема, влаштування елементів благоустрою прибудинкових територій впорядкування розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах будинків, зміну елементів фасадів будинків. Однак позивач не звертався в районну адміністрацію для отримання дозвільних документів для облаштування елементу благоустрою, а саме: огородження, яке здійснено під клумбу на прибудинковій території на АДРЕСА_1 . Крім того, з позицією позивача не погоджуються інші мешканці будинку АДРЕСА_1 та зверталися в районну адміністрацію для належного реагування у звязку з чим було видано оскаржуване розпорядження. Звертає увагу, що споруди, які збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил є самочинним будівництвом. Крім того в матеріалах справи відсутній проект, затверджений місцевим органом містобудування та архітектури та висновок державної експертизи, а також вказує, що земельна ділянка, на якій розташований будинок АДРЕСА_1 , відповідно до ст.83 ЗК України є комунальною власністю Львівської територіальної громади. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Третя особа - ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що у липні 2019 року її сусід ОСОБА_1 , який є власником квартири АДРЕСА_2 , без погодження із співвласниками цього будинку завіз землю, яку засипав на прибудинкову територію, вирив траншею, засипав гравієм та побудував споруду прямокутної форми впритул до сходинок входу без відповідних дозволів співвласників кв.1 та кв. АДРЕСА_4 і без погоджень в органах місцевого самоврядування. Зазначає, що ОСОБА_1 під виглядом благоустрою побудував фундамент на вказаній території, чим здійснив дії, направлені на перешкоду вільного пересування та користування прибудинковою територією, а тому вона подала до Франківського районного суду м. Львова позовну заяву про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та посилається на Закон України “Про особливості використання земельних ділянок на яких розташовані багатоквартирні будинки”, яким передбачено, що порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них прибудинкові території, визначаються співвласниками, однак ОСОБА_2 згоди на будівництво огородження та формування клумби ОСОБА_1 не надавала. Звертає увагу, що до повноважень директора ЛКП «Львівський ліхтар» Шпак І.М. не входить надання дозволу на облаштування благоустрою прибудинкової території, а також зазначає, що скасування постанови щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини ОСОБА_1 , оскільки постанова була скасовано у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій позивача. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Апелянт у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, в черговий раз подав заяву про відкладення розгляду справи, разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для повторного відкладення розгляду справи за клопотанням позивача; явка учасників справи у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не заявляв, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності апелянта справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Представник відповідача - Волошина Д.О. у судовому засіданні не погодилася з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Третя особа - ОСОБА_2 у судовому засіданні не погодилася з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиви на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_5 .
Відповідно до акту комісії ЛКП “Львівський ліхтар” в складі головного інженера Кузьмина О.Ю., майстра по експлуатації ОСОБА_3 , майстра по експлуатації ОСОБА_4 від грудня 2019 року, затвердженого директором ЛКП “Львівський ліхтар” Шпаком І.М., мешканці кв. АДРЕСА_6 ОСОБА_1 будинку АДРЕСА_1 влаштували клумбу висотою 32 см., довжиною 4 м х 4,5 м. на прибудинковій території із тротуарної бруківки, без згоди мешканки кв. АДРЕСА_4 зазначеного будинку - ОСОБА_2 . Складено протокол № 240 від 19 серпня 2019 року та накладено штраф на гр. ОСОБА_1 .
Розглянувши доповідну записку ЛКП “Львівський ліхтар” та подані документи на міжвідомчій комісії у Франківському районі (протокол № 38 параграф 04 від 24 грудня 2019 року) вирішено, що самочинно викладене огородження розміром 4,0 х 4,5 м, висотою 0,32 м. з тротуарної бруківки для влаштування клумби на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 підлягає демонтажу співвласником квартири АДРЕСА_3 даного будинку.
Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 786 від 28 грудня 2019 року “Про демонтаж самочинно викладеного огородження з тротуарної бруківки на прибудинковій території на АДРЕСА_1 ” затверджено висновок міжвідомчої комісії (протокол від 24 грудня 2019 року №38 параграф 04) про демонтаж самочинно викладеного огородження з тротуарної бруківки для влаштування клумби на прибудинковій території на АДРЕСА_1 . Рекомендовано ОСОБА_1 - співвласнику квартири АДРЕСА_2 у місячний термін за власні кошти демонтувати самочинно викладене огородження розміром 4,0 х 4,5 м., висотою 0,32 м. з тротуарної бруківки для влаштування клумби на прибудинковій території на АДРЕСА_1 ; рекомендовано власникам квартир у будинку АДРЕСА_1 у випадку порушення власником квартири АДРЕСА_3 їхніх прав та охоронюваних законом інтересів, в судовому порядку вирішувати питання демонтажу самочинно викладеного огородження 4,0 х 4,5 м., висотою 0,32 м. з тротуарної бруківки для влаштування клумби на прибудинковій території на АДРЕСА_1 .
Не погодившись з вказаним розпорядженням, позивач звернувся в суд.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що дії позивача щодо самовільного зайняття земельної ділянки за відсутності відповідних прав на її використання та встановлення огородження на ній без згоди співвласників багатоквартирного будинку є неправомірним, а тому оскаржуване розпорядження винесено в межах повноважень та на підставах, встановлених законом.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
За змістом ч.7 ст. 55 цього Закону голова районної, обласної, районної у місті ради в межах своїх повноважень видає розпорядження. Інших форм прийняття рішень законодавство не передбачає.
Ст.10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" від 06 вересня 2005 року №2807-IV передбачає, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо.
Відповідно до ст.12 вищезазначеного Закону суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
Згідно зі ст.34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.
Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.
Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.
Ст.40 цього Закону передбачає, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами. Самоврядний контроль за станом благоустрою населених пунктів здійснюється шляхом: 1) проведення перевірок території; 2) розгляду звернень підприємств, установ, організацій та громадян; 3) участі в обговоренні проектів благоустрою територій населених пунктів, іншої технічної документації з питань благоустрою і внесення відповідних пропозицій на розгляд органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій; 4) подання позовів до суду про відшкодування шкоди, завданої об'єктам благоустрою внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території населеного пункту.
З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що законодавством передбачено повноваження виконавчих органів міських рад щодо здійснення контролю за станом благоустрою, а оскаржуване рішення спрямоване на забезпечення такого контролю.
Відповідно до п.4-6 ст.1 Закону України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” від 14 травня 2015 року № 417-VIII прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.5 цього Закону вбачається, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 6 вищезазначеного Закону співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.
При цьому ч.2 ст.382 ЦК України передбачає, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав".
Відповідно до ст.1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19 червня 2003 року № 963-ІV самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Рішенням Львівської міської ради №331 від 25 травня 2007 року затверджено Положення про міжвідомчу комісію при виконкомі Львівської міської ради, пункт 3.3 якого (на час виникнення спірних правовідносин) передбачав, що міжвідомча комісія при районній адміністрації Львівської міської ради розглядає питання і дає технічні висновки про, зокрема, влаштування елементів благоустрою прибудинкових територій, впорядкування розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах будинків, зміну елементів фасадів будинків.
Крім того, п.4.4.2. цього Положення передбачав, що для облаштування благоустрою (елементів благоустрою) прибудинкової території будинків комунальної власності необхідно подати такі документи: заява всіх повнолітніх власників (співвласників) чи наймачів квартир виявили бажання облаштувати благоустрій прибудинкової території; нотаріально завірена заява-згода від всіх власників (наймачів) квартир будинку; завірені копії документів на квартиру, що посвідчують право власності, право користування на квартиру (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, договір купівлі-продажу, дарування, міни тощо), технічного паспорта на нерухоме майно на момент набуття права власності та реєстраційного посвідчення або інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яку отримує суб'єкт надання адміністративної послуги; заява-згода балансоутримувача; акт обстеження будинку, складений організацією, що обслуговує будинок; оригінал викопіювання земельної ділянки з нанесеними інженерними мережами і червоними лініями; проектні пропозиції (ескізний проект), виконані ліцензованою проектною організацією, що відповідають типовому проекту облаштування благоустрою прибудинкових територій, погодженим матеріалам благоустрою (види і кольори фарб тощо) та елементам благоустрою (лавки, огорожі тощо); висновок управління охорони історичного середовища (у разі знаходження будинку у межах історичного ареалу); підтвердження балансоутримувача про розмір та межі прибудинкової території; при потребі на вимогу комісії інші документи, передбачені чинним законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , що проживає у кв. АДРЕСА_2 на прибудинковій території цього будинку самовільно встановив огородження висотою 32 см. довжиною 4 х 4,5 м. з тротуарної бруківки, яке декорував під клумбу, без згоди співвласників багатоквартирного будинку та без правовстановлюючих прав на зайняття земельної ділянки.
Доказів того, що позивач звертався в районну адміністрацію у встановленому порядку для отримання дозвільних документів для облаштування елементу благоустрою, а саме: огородження, яке здійснено під клумбу на прибудинковій території на АДРЕСА_1 не надано, а судом таких не здобуто.
Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 , яка є сусідкою позивача та проживає у квартирі АДРЕСА_4 згоди на відповідне використання прибудинкової території ОСОБА_1 не давала, а зазначені дії позивача направлені на перешкоду вільного пересування та користування прибудинковою територією.
Також матеріалами справи стверджується, що постановою адміністративної комісії Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №764 від 31 жовтня 2019 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.152 КУпАП скасовано у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій ОСОБА_1 , разом з тим, самочинно проведені будівельні роботи на прибудинковій території цією постановою не скасовуються, а тому з врахуванням наведених вище мотивів, доводи апелянта в цій частині не заслуговують на увагу.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що дії позивача щодо самовільного зайняття земельної ділянки за відсутності відповідних прав на її використання та встановлення огородження на ній без згоди співвласників багатоквартирного будинку є неправомірним, а тому оскаржуване розпорядження винесено в межах повноважень та на підставах, встановлених законом.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року у справі № 380/637/21- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 07 грудня 2021 року.