07 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/2982/21 пров. № А/857/19513/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Большакової О.О., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Дорошенко Н.О.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 19 серпня 2021 року,
08 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила: визнати протиправною відмову в нарахуванні та виплаті щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 17 липня 2018 року; зобов'язати нарахувати та виплатити щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати, починаючи з 17 липня 2018 року.
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, та є непрацюючим пенсіонером. Зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року у справі № 6-р/2018 відновлено дію статті 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка із 17 липня 2018 року є чинною у редакції до 01 січня 2015 року. Вважає, що має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), однак, нарахування та виплату вказаної доплати відповідачем здійснено не було. Зазначає, що ненарахування та невиплата їй з 17 липня 2018 року вказаної компенсації від держави, як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, є триваючою бездіяльністю відповідача, яка порушує її право на отримання соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України та визначеної статтю 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для його поновлення, а також доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вказаної ухвали позивач подала до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом. У вказаній заяві позивач, зокрема зазначила, що відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) повинен розпочинатися з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, якщо інше не передбачено законом, тобто з моменту отримання листа-відповіді відповідача на свою заяву.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 17 липня 2018 року по 05 жовтня 2020 року залишено без розгляду.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду встановлений частиною четвертою статті 122 КАС України і ним не подано належних доказів на підтвердження існування обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду. Звертаючись у січні 2021 року до відповідача із заявою про нарахування та надання інформації про розміри виплат сум належного йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі, передбаченому ст. 39 Закону №796-ХІІ з 17 липня 2018 року, позивач вже знала, що з 17 липня 2018 року вказана соціальна допомога не виплачувалася їй у належному розмірі.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки звернулась до суду в межах шестимісячного строку від дня отримання листа від 10 лютого 2021 року № 747-181/Д-02/8-1700/21, тому підстави для залишення без розгляду позовних вимог за період з 17 липня 2018 року по 05 жовтня 2020 року відсутні. Вказує, що з урахуванням статті 46 Закону № 1058-IV та висновків Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду, висловлених у справах № 510/1286/16-а, № 815/1226/18 і № 480/1704/19, нарахована їй в момент призначення сума пенсії, на яку вона має право, але не отримала з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням втрати частини доходів.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 06 червня 2016 року перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду, де отримує пенсію за віком, та є непрацюючим пенсіонером (а.с.29).
Позивач зареєстрована та постійно проживає в с. Мале Вербче Сарненського району Рівненської області, що підтверджується відміткою про місце проживання в паспорті серія НОМЕР_1 (а.с.4).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, с. Мале Вербче Сарненського району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 07 грудня 2011 року Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (а.с.5).
Згідно з довідкою про перебування на обліку від 07 липня 2021 року № 1700-0402-13/1519, позивач у період з 17 липня 2018 року по даний час перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду як непрацюючий пенсіонер. Підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не отримує (а.с.29).
Листом від 10 лютого 2021 року № 747-181/Д-03/8-1700/21 ГУ ПФУ в Рівненській області у відповідь на звернення позивача відмовлено у перерахунку пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 17 липня 2018 року (а.с.8).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 з 06 жовтня 2020 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 06 жовтня 2020 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку про пропущення позивачем передбаченого законом строку звернення до суду та відсутність поважних причин його пропуску.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно із ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені ст. 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З вищенаведених норм слідує, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Відтак, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
З матеріалів справи слідує, що позовні вимоги у даному спорі стосуються нарахування та виплати щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 17 липня 2018 року, які пов'язані з набранням чинності рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яке слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не встановлює спеціального строку звернення до суду за захистом порушеного права на отримання щомісячного підвищення до пенсії, відтак застосуванню підлягає шестимісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач звернулася до суду з цим позовом засобами поштового зв'язку 06 квітня 2021 року, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті, у якому позов було скеровано до суду. При цьому позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити щомісячне підвищення до пенсії за період з 17 липня 2018 року по 05 жовтня 2020 року, заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду.
Щодо доводів скаржника про те, що про порушення свого права вона дізналася у лютому 2021 року з листа відповідача, на думку колегії суддів, такі не можуть бути поважною причиною пропуску строку, оскільки будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не могли позбавити її можливості звернутися до суду після ухвалення Конституційним Судом України рішення в межах строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України.
З матеріалів справи слідує, звертаючись у січні 2021 року до відповідача із заявою про виплату щомісячного підвищення до пенсії, позивач вже знала, що з 17 липня 2018 року вказана допомога у визначеному Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірі їй не виплачувалась.
Відтак, колегія суддів вважає, що отримання позивачем листа відповідача від 10 лютого 2021 року у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Такий висновок відповідає правовій позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка викладена в постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
Щодо посилання скаржника на положення статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та висновків Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду висловлених у справах № 510/1286/16-а, № 815/1226/18 і № 480/1704/19, то таке є безпідставним, оскільки за змістом наведених норм та правових висновків строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії нараховані пенсійним органом не були.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог за період з 17 липня 2018 року по 05 жовтня 2020 року, оскільки такі подані з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 312, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 460/2982/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. О. Большакова
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 07 грудня 2021 року.