Головуючий суддя у першій інстанції : Боршовського Т.І.
24 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1124/21 пров. № А/857/18335/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Матковської З.М., Хобор Р.Б.
за участю секретаря судового засідання: Мельничук Б.Б.
представника позивача: Дем'яніва І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року у справі № 300/1124/21 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
24.03.2021р. ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення.
26.03.2021р. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду позовну заяву в даній справі залишено без руху у зв'язку з пропуском строку звернення з позовом до суду.
ОСОБА_2 подав заяву на усунення виявлених недоліків позовної заяви, в якій просив суд, поновити строк звернення з позовом до суду.
Зокрема, позивач зазначає, що у період з 2017-2021р. в судовому порядку оскаржив наказ про звільнення з військової служби, а тому вважає, що з моменту набрання законної сили рішення суду у справі № 809/983/17 дізнався про порушення своїх прав.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.04.2021р. відкрито провадження у справі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.07.2021р. позов залишено без розгляду, оскільки поданий із пропуском строку звернення до суду без поважних причин.
Не погоджуючись із даною ухвалою ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом порушено норми процесуального права.
Апелянт просить суд, ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.07.2021р. скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Представник апелянта Дем'янів І.А. в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу із підстав у ній зазначених.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
20.05.2017р. Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » майор ОСОБА_2 № 94 звільнений з військової служби у запас на підставі п. «б» ч.6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». (за станом здоров'я)
09.06.2017р. Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 № 107 позивач виключений із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення.
08.02.2021р. ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні за період проходження військової служби.
Листом від 15.02.2021р. №912/147/ Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, у зв'язку відсутністю підстав для виплати.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
За приписами ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, з наведених вище норм колегія суддів дійшла висновку, що законодавець, обмежуючи період, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Таким чином, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
За характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби.
Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
Отже, чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Суд зауважує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року також визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судових захист і доступ до правосуддя.
Водночас ч1. ст.233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.117, 237-1 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до ст.3 та ст.221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (ст.257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (ст.258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у ч.1 ст.233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Однак, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст.122 КАС України та ч.5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Отже, з огляду що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору про стягнення грошової компенсації охоплюється спеціальною нормою ч.5 ст.122 КАС України, а тому, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч.1 ст.233 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20.
У цій постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування ч.1 ст.233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому дійшла висновку про необхідність застосування в таких випадках саме положень ч. 5 ст. 122 КАС України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що строк на звернення до суду з даним позовом становить один місяць, що врегульовано ст.122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, яким розтлумачено ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
Разом з тим, залишаючи в даній справі позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк на звернення до адміністративного суду без поважних причин, оскільки про порушення своїх прав дізнався з дати винесення наказу про звільнення з військової служби, а саме 20.05.2017р.
Проте, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 скористався правом оскарження в судовому порядку наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 20.05.2017р. №94 про звільнення з військової служби.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного від 20.07.2020р., яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2021р. у справі № 809/983/17 - в позові ОСОБА_2 до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-лейтенанта ОСОБА_4 , Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-майора ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) №94 від 20.05.2017р. відмовлено. Рішення набрало законної сили 03.02.2021р.
Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про початок обрахунку строку звернення з даним позовом ОСОБА_2 до суду - момент звільнення з військової служби - 20.05.2017р.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що позивач дізнався про порушення своїх прав із письмового листа Івано-Франківського обласного територіального комплектування та соціальної підтримки від 15.02.2021р. №912/147/, яким відмовлено останньому у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні. Даний лист ОСОБА_2 отримав поштовим відправлення від 23.02.2021р. (а.с.5)
24.03.2021р. позивач з даним позовом звернувся в межах місячного строку звернення з позовом до суду відповідно до вимог ст. 122 КАС України, а тому строки звернення з позовом до суду не пропустив.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду оскільки, позивач звернувся з даним позовом в межах місячного строку звернення з позовом до суду, з дня коли дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, зокрема із письмової відповіді суб'єкта владних повноважень про відсутність підстав для виплати грошової компенсації.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).
В ст. 320 КАС України визначено, що підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалу суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову якою справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року у справі № 300/1124/21 про залишення позовної заяви без розгляду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді З. М. Матковська
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 06.12.2021р.