06 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/472/21 пров. № А/857/14857/21
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Запотічного І.І.
суддів: Глушка І.В., Матковської З.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі № 300/472/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-
15.02.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, невиплат у день звільнення індексації грошового забезпечення; стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 30.06.2020 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 17.12.2020, терміном 170 днів із розрахунку 663,19 грн., в день у сумі 112742,30 грн., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
Позов обгрунтовує тим, що позивачу під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.01.2016 по 01.03.2018 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Також позивач вказує на те, що за результатами судового розгляду адміністративної справи №300/1932/20, Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 22.09.2020, яким його позовні вимоги, заявлені до ВЧ НОМЕР_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 01.03.2018. Відповідачем вказане рішення суду виконано добровільно в повній мірі. 17.12.2020 відповідачем виплачено заборгованість у вигляді індексації грошового забезпечення. Також позивач зазначає, що не зважаючи на те, що з військової служби позивача звільнено 30.06.2020, остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснив лише 17.12.2020. Враховуючи не здійснення відповідачем своєчасного розрахунку при звільненні, позивач вказує на приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та стверджує про наявність підстав для виплати йому компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, розраховану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, згідно із положеннями постанови Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки з 30.06.2020 до 17.12.2020 виплати індексації грошового забезпечення в сумі 918 гривень 36 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, та з наведених у ній підстав, покликаючись на порушенням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Разом з тим, оскаржив і рішення суду і відповідач. У своїй апеляційній скарзі вказує, що ні Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Щодо розрахованої позивачем суми, представник вважає її неправильною, оскільки такий розрахунок здійснено без врахування позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц. Тобто, при вирішенні даного питання необхідно врахувати такі обставини як розмір виплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом і під час вирішення справи №806/2473/18. Просить задовольнити апеляційну скаргу і відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді начальника радіостанції групи рухомих засобів зв'язку батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення.
Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2020 за №127 (по стройовій частині), з 30.06.2020 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, вислуга років становить: календарна 29 років 09 місяців, пільгова 02 роки 01 місяць.
Позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 19.10.2017.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі №300/1932/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до їх вчинення - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 01.01.2016 по 01.03.2018. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 01.03.2018. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Відповідно до вказаного рішення, ухваленого за наслідком розгляду адміністративної справи №300/1932/20, індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 виплачена відповідачем 17.12.2020 в сумі 4793, 88 грн.
Зазначене підтверджується також наявною в матеріалах справи банківською випискою по картці від 11.01.2021 на суму 4793,88 грн.
Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку та невиплати позивачу на день виключення із списків особового складу частини 30.06.2020 індексації грошового забезпечення, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток у розмірі 112742,30 грн., за період затримки з 30.06.2020 до 17.12.2021 виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 роки.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Частинами 1 та 2 статті 117 Кодексу законів про працю України (надалі, також КЗпП України) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1).
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Також, у пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Отже, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Апеляційний суд вказує, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві, суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
Колегія суддів зазначає, що позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення 30.06.2020, тоді як фактичний розрахунок щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 в сумі 4793,88 грн., на виконання рішення суду у справі №300/1932/20 проведено 17.12.2020.
Частиною 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд апеляційної інстанції вказує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час звільнення його з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, протиправність чого встановлена судом у рішенні від 22.09.2020 по справі №300/1932/20, то ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).
Відповідно до отриманої від відповідача на виконання ухвали суду, довідки про середню заробітну плату (грошове забезпечення) від 05.07.2021 №350/484/1/1192, загальна сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (травень та червень 2020 року) становила 26 152,50 грн., а саме у травні 2020 року - 13076,25 грн., у червні 2020 року - 13076,25 грн. Середньоденна заробітна плата склала 428,80 грн., (26 152,50 грн/61 день). Кількість днів, впродовж яких затримано виплату індексації грошового забезпечення позивачу з 30.06.2020 по 17.12.2020 становить 121 день. Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку при звільненні становить 51884,80 грн (428,80 грн х 121 день).
Разом з тим, як вбачається із долученого позивачем розрахунку суми середнього заробітку, обчисленого ним самостійно, здійснюючи розрахунок, що підлягає виплаті позивачу, ОСОБА_1 , не зважаючи на приписи Порядку №100, яким встановлено обчислення середнього заробітку шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку саме на число робочих днів/годин, помилково обчислив такі, з розрахунку календарних днів. Крім того, позивачем у здійсненому розрахунку зазначено суми грошового забезпечення за два місяці перед звільненням (травень та червень 2020 року) у розмірах: - травень 2020 - 20227,50 грн., - червень 2020 - 20227,50 грн., разом 40455,00 грн., і відповідно визначено середньоденний заробіток 40 455,00 грн/61 день = 633, 19 грн. Проте, як уже зазначалось судом, згідно отриманої від відповідача довідки про середню заробітну плату (грошове забезпечення) від 05.07.2021 №350/484/1/1192, загальна сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (травень та червень 2020 року) становила 26 152,50 грн., а саме у травні 2020 року - 13076,25 грн., у червні 2020 року - 13076,25 грн. Відтак здійснений позивачем розрахунок суми середнього заробітку є некоректним.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів зазначає, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі №300/1932/20 відповідачем, 17.12.2020 нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 в розмірі 4793,88 грн.. Отже, загальна сума грошового забезпечення, що підлягала виплаті позивачу під час звільнення з військової служби становить 270 894,14 грн., з яких: грошове забезпечення, виплачене при звільненні 266100,26 грн., що в сукупності становить 98,23% від загальної суми та несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення в сумі 4793,88 грн., - 1,77% від загальної суми. Відтак, обчислена сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2020 по 17.12.2020 становить 51884,80 грн.
З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 918,36 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що складає 1,77% від 51884,80 грн.
Щодо компенсації сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (Порядок №44), апеляційний суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (Порядок №44).
Цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (грошова компенсація).
Пунктом 2 зазначеного Порядку встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку №44).
Зі змісту пунктів 4, 5 Порядку №44 вбачається, що виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Таким чином, військовослужбовці мають право на виплату компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, в тому числі, при виплаті середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні. Розрахунок з військовослужбовцями на день їх виключення зі списків особового складу повинен бути здійснений у повному обсязі.
Оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення при звільненні позивача сталася не з його вини, позивач має право на виплату компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з середнього заробітку за час затримки розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 29.04.2020 по справі №810/3246/16, та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» йдеться про те, що справляння і сплата прибуткового податку є обов'язком саме роботодавця та працівника, чим і зумовлено необхідність визначення судом у рішенні належних до виплати позивачу сум без утримання податків й інших обов'язкових платежів. Натомість, зазначені постанови не містять будь-яких застережень щодо фактичного подальшого стягнення (утримання) таких платежів.
Відтак, зважаючи на приписи Порядку №44, пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, однак, підлягають подальшій повній компенсації для цієї категорії громадян.
Відтак, відповідач будучи податковим агентом згідно норм Податкового кодексу України зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі з подальшою компенсацією податку на доходи фізичних осіб.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість доводів ОСОБА_1 , в частині наявності підстав для стягнення на його користь компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та зважаючи на необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного позивачем відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, позовні вимоги ОСОБА_1 підставно задоволені частково.
Що стосується визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, невиплат у день звільнення індексації грошового забезпечення, апеляційний суд зазначає, що Івано-Франківським окружним адміністративним судом уже вирішено спір між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_1 в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення, шляхом ухвалення 22.09.2020 рішення у справі №300/1932/20, яким позов ОСОБА_1 , задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період 01.01.2016 по 01.03.2018 та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби за період 01.01.2016 по 01.03.2018.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, а тому апеляційні скарги слід відхилити.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі № 300/472/21 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді І. В. Глушко
З. М. Матковська