Справа № 640/28423/20 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
30 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Федотова І.В.,
суддів: Сорочка Є.О. та Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського округу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом приватного нотаріуса Київського міського округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, державного підприємства "Національні інформаційні системи", третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору товариство з обмеженою відповідальністю "Грос Компані" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (далі - позивач, Приватний нотаріус ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1, Мінюст), Державного підприємства «Національні інформаційні системи» (далі - відповідач 2, ДП «Національні інформаційні системи») з вимогами про:
- визнання протиправним та скасування наказу відповідача 1 від 27 жовтня 2020 року №3744/5 про задоволення скарги ТОВ «Грос Компані» від 12 жовтня 2020 року з доповненнями до неї від 20 жовтня 2020 року, виданого на підставі висновку Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг та рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації територіальних органів Міністерства юстиції від 22 жовтня 2020 року;
- зобов'язання відповідача 2 розблокувати доступ приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Так, апелянт вказує на те, що Міністерство юстиції України не мало право розглядати скаргу ТОВ «Грос Компані», з огляду на те, що на момент розгляду сказаної скарги на розгляді Господарського суду м.Києва перебувала справа №910/15365/20.
Також апелянт вказує на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №911/2390/18.
Крім того, вказує, що порушення Міністерством юстиції України Порядку №1128 (в частині повідомлення про час та дату розгляду скарги) є самостійною достатньою та необхідною підставою для скасування наказу без перевірки його по суті.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції 13 та 21 жовтня 2020 року до Міністерства юстиції України надійшла скарга ТОВ «Грос Компані» та доповнення до неї, з яких вбачалося, що ТОВ «Грос Компані» є власником будинку, на який звернуто стягнення на підставі іпотечного договору, за яким іпотека припинена у встановленому законом порядку ще 20.07.2015 року. Іпотекодавцем за іпотечним договором був попередній власник об'єкту нерухомого майна. На підставі оскаржуваних рішень приватним нотаріусом ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження на будинок, де іпотекодержателем зазначено ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», а іпотекодавцем - ТОВ «Кристалл-Інвест». Проте, на момент розгляду заяви про державну реєстрацію обтяжень право власності на будинок вже було зареєстровано за скаржником, який є відмінним від іпотекодавця, що підтверджується відомостями з Державного реєстру прав на нерухоме майно. При цьому, ОСОБА_1 належно не перевірено відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, внаслідок чого проведено державну реєстрацію переходу права власності на будинок від ТОВ «Грос Компані» до ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».
За результатами розгляду скарги ТОВ «Грос Компані» Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції складено висновок від 22 жовтня 2020 року, на підставі якого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2020 року №3744/5:
п.1 - скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Грос Компані» від 12.10.2020 задоволена частково.
п.2 - скасовано рішення від 05.10.2020 року №№54422884, 54422982, 54423897, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, від 08.10.2020 №54487070, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, від 12.10.2020 №54544076, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, від 21.10.2020 №54699776, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4.
п.3 - тимчасово заблоковано доступ приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці.
п.4 - виконання п.2 наказу покладено на Офіс протидії рейдерству.
п.5 - виконання п.3 наказу покладено на державне підприємство «Національні інформаційні системи».
Не погоджуючись з таким наказом відповідача 1, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
Наказ Міністерства юстиції України від 27.10.2020 № 3744/5 в частині скасування рішень приватних нотаріусів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосується виключно майнових прав третіх осіб.
Реєстраційні дії чи їх скасування не призводять до виникнення, зміни чи припинення правовідносин за участю реєстратора. Тому у частині скасування рішень про реєстрацію оскаржуваний наказ не може порушувати прав реєстратора.
Державний реєстратор не є учасником правовідносин, що виникли на підставі реєстраційної дії, а тому й не може бути позивачем чи відповідачем у такій справі. Належними сторонами цих правовідносин є особи, права яких припиняються чи набуваються внаслідок реєстраційної дії. Саме вони мають право на звернення до суду.
У постанові від 01.07.2020 у справі №9901/48/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, у зв'язку із чим суд першої інстанції правильно не роз'яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом".
З огляду на вищенаведене, нотаріус у цих правовідносинах не має права на звернення до суду з метою оскарження пунктів 2 та 4 наказу в жодному виді провадження, а тому провадження у цій частині справи підлягає закриттю.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.04.2021 у справі №826/1906/17.
Щодо інших позовних вимог, колегія суддів зауважує наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), «Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації», затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок), (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до абзацу першого пункту 1, пунктів 2, 5 Порядку № 1128 цей Порядок визначає процедуру розгляду відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції України, що здійснюється Міністерства юстиції України та його територіальними органами.
Для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення про які та їх склад затверджуються Міністерства юстиції України або відповідним територіальним органом.
Перед розглядом скарги по суті постійно діюча комісія вивчає скаргу для встановлення:
1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до законів до повноважень суб'єкта розгляду скарги (належний суб'єкт розгляду скарги);
2) чи дотримано вимоги законів щодо строків подання скарги та вимог щодо її оформлення;
3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб'єкта розгляду скарги.
Частиною шостою статті 37 Закону № 1952 встановлено, що за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:
1) відмову у задоволенні скарги;
2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:
а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги;
б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;
в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;
г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;
ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;
д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації;
е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;
є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Рішення, передбачені підпунктами «а», «ґ», «д» і «е» пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 цього Закону рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.37 Закону № 1952 Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).
Відтак, Міністерство юстиції України не може розглядати скарги у випадку коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір.
Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Грос Компані» набуло у власність 61/70 частини нежилого будинку - адміністративний (літера В,Г) за адресою: м. Київ, вул.Івана Мазепи, буд. 10 на підставі акту приймання-передачі майна б/н від 25.06.2018, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №129206158 від 27.06.2018.
05.10.2020 рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса ОСОБА_1 №54422884 було зареєстровано іпотеку нежилого будинку за іпотекодержателем - ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста». Іпотекодавець: ТОВ «Кристал-Інвест». Боржник: ТОВ «Київська будівельна компанія «Альянс».
05.10.2020 рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса ОСОБА_1 №54422982 було зареєстровано обтяження нежилого будинку за обтяжувачем - ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста».
Вид обтяження: заборона на нерухоме майно.
Обтяжувач - ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста».
Особа, майно якої обтяжується - ТОВ «Кристал-Інвест».
05.10.2020 рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса ОСОБА_1 №54422897 право власності на нежилий будинок було зареєстровано за ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста».
12.10.2020 Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі №910/15365/20 за позовом ТОВ «ФК «Ассісто» до ПН КМНО ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» про визнання протиправним та скасування рішень реєстратора в особі Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, в т.ч. щодо нежитлового будинку-адміністративного (літ. В,Г) загальною площею 1468,50 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Івана Мазепи, 10, реєстраційний номер: 691997680382, за Іпотечним договором від 05.02.2010 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. та зареєстровано в реєстрі за №106:
- про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:54422884 від 05.10.2020 року (про реєстрацію іпотеки) на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».
- про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:54422982 від 05.10.2020 року (про реєстрацію іпотеки) на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».
- про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:54423897 від 05.10.2020 року (про реєстрацію іпотеки) на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».
Також, позивач зазначає про наявність інших судових спорів вирішення яких вплине на право власності на спірну нерухомість, зокрема справа №910/8680/20 за позовом ПАТ «Банкомзв'язок» до ПАТ «УПБ», ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» про визнання недійсним аукціону, протоколу, договору про відступлення права вимоги (у разі задоволення позовних вимог право власності ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» на об'єкт нерухомого майна може бути припинено).
Однак, як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції відхилив такі аргументи позивача з огляду на те, що предмети спорів у вказаних справах не можна вважати спорами щодо нерухомого майна з огляду на висновки викладені у постанові Верховного суду у справі №905/1732/18 від 17.10.2019 та №911/2390/18 від 30.09.2020.
Так, суд першої інстанції, оцінюючи такі доводи позивача, виходив з того, що до позовів про права на нерухоме майно відносяться позови щодо захисту речових прав на нерухоме майно, зокрема: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України); негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України); про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України) тощо.
Тобто, до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об'єкта нерухомого майна, і не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, незалежно від того, що такий договір укладений щодо нерухомого майна.
Колегія суддів апеляційної інстанції не може в повній мірі погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на висновки, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18, на яку посилався в тому числі і суд першої інстанції.
Так, у вказаній постанові Верховний Суд вказав, що за визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв'язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майном або певними діями, пов'язаними з цим майном.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
В ході встановлених апеляційних судом обставин у даній справі, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку, на момент винесення спірного наказу відповідачем був наявний судовий спір щодо рішень реєстратора в особі Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 від 05.10.2020 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 54422884, 54422982, 54423897, які вказаним наказом Мінюста було скасовано та спір, в тому числі, про право власності на спірне майно - нежитловий будинок-адміністративний (літ. В,Г) загальною площею 1468,50 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Івана Мазепи, 10.
Таким чином, наявні вищевказані судові спори виключають можливість розгляду скарги на дії реєстратора Міністерством юстиції України, оскільки не належить до його компетенції в силу Закону.
За таких обставин, у відповідача були відсутні й підстави для тимчасового блокування доступу до Державного реєстру прав Приватному нотаріусу, а тому прийнятий МЮ України спірний наказ є таким, що не відповідає положенням п.п. 1, 3, 6, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України зокрема в частині п.п. 3, 5, а тому колегія суддів дійшла висновку, що спірний Наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню у вказаній частині.
Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 6 ст. 37 Закону, за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.
За ч. 7 ст. 37 Порядку, технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених підпунктами "г" та "ґ" пункту 2 частини шостої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання.
У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу нотаріуса до Державного реєстру прав, скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного нотаріуса, акредитованого суб'єкта державної реєстрації прав.
З огляду на вимоги ч.ч. 6, 7 ст. 37 Закону, зважаючи, що задоволення (повне чи часткове) скарги породжує правові наслідки з тимчасового блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, колегія суддів зауважує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Враховуючи необхідність забезпечення судом поновлення порушених прав особи, що звернулася за захистом до суду, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування п. 3, 5 Наказу, що є належним ефективним захистом таких прав, свобод та інтересів позивача.
Позовні вимоги в частині зобов'язання ДП «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України розблокувати доступ позивачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно задоволенню не підлягають з огляду на те, що вказана вимога є передчасною.
ДП «Національні інформаційні системи», як технічний адміністратор Державного реєстру речових прав на нерухоме майно здійснює заходи, передбачені п.7 ч.1 ст.2 Закону, в тому числі з надання та блокування доступу до вказаного реєстру, відповідно до вимог Порядку надання ідентифікаторів доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України (затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.2015 № 2586/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 грудня 2015 р. за № 1568/28013) та не вчинив, станом на момент розгляду справи, протиправної бездіяльності у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення вищевказаної вимоги.
Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст.242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського округу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року скасувати, та прийняти постанову, якою позов приватного нотаріуса Київського міського округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, державного підприємства "Національні інформаційні системи", третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору товариство з обмеженою відповідальністю "Грос Компані" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27.10.2020 № 3744/5, зокрема в частині пунктів 3 та 5.
В частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 27.10.2020 № 3744/5 в частині пунктів 2 та 4 - провадження у справі закрити.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Суддя-доповідач І.В. Федотов
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку