Справа № 640/32365/20 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.
01 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,
за участю секретаря: Масловської К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Харківської обласної прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Харківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 20 листопада 2020 року №446к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Харківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 23 листопада 2020 року;
- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді заступника прокурора Харківської області в Харківській обласній прокуратурі або на рівнозначній адміністративній посаді (посаді заступника керівника даного органу прокуратури) з 23 листопада 2020 року;
- стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 недоотриману заробітну плату у сумі 46 313,64 грн. та недоплачену суму компенсації за невикористані відпустки в розмірі 65 808,75 грн.;
- на підставі статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 20 листопада 2020 року №446к про звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури з посади прокурора Харківської області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді заступника прокурора Харківської області або на рівнозначній посаді в органах прокуратури з 24 листопада 2020 року.
Стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 листопада 2020 року по 19 липня 2021 року в розмірі 523185,60 грн.
В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апелянти мотивують свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував на посаді заступника прокурора Харківської області.
01 липня 2020 року кадровою комісією №14 прийнято рішення №2 про неуспішне проходження прокурором атестації, зі змісту якого вбачається, що Комісія з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність заступника прокурора Харківської області ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності. Так, проаналізувавши надані робочою групою матеріали щодо ОСОБА_1 кадрова комісія виявила дані, що свідчать про невідповідність витрат прокурора та членів його сім'ї задекларованим доходам.
На підставі вказаного рішення, 20 листопада 2020 року, керуючись статтею 9, пунктом 2 частини 2 статті 41 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", Офісом Генерального прокурора видано наказ №446к, відповідно до якого звільнено ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Харківської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 23 листопада 2020 року.
Вважаючи вказаний наказ відповідача протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII (надалі - Закон №1697-VII) визначені правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру".
Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені статтею 51 Закону № 1697-VII, яка передбачає, що прокурор звільняється з посади у разі:
1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону;
3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про запобігання корупції";
4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;
5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;
6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави;
7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;
8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді;
9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Колегія суддів звертає увагу на те, що даний перелік підстав викладено у Законі як вичерпний.
До Закону України "Про прокуратуру", редакція якого діяла на час прийняття оскаржуваного у цій справі наказу, були внесені зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (діє з 25 вересня 2019 року).
Законом №113-ІХ, по-перше, внесені зміни до Кодексу законів про працю України шляхом доповнення статті 32 частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус".
Статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42 1, частин першої, другої і третьої статті 49 2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
По-друге, Законом № 113-ІХ внесені зміни до Закону №1697-VII "Про прокуратуру", зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно на "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
Статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п'ятою такого змісту: "5. На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".
Розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, з-поміж іншого, зупинено до 1 вересня 2021 року дію пункту 7 частини восьмої статті 8 81; пункту 6 частини першої статті 9; пункту 5 частини першої статті 11; пунктів 3 і 4 1 частини першої статті 13; частини другої статті 28; статей 29, 31, 32 - 35, 37, 38; частин четвертої, п'ятої, сьомої, восьмої статті 39; частини третьої статті 45; частин першої - восьмої, абзацу першого частини дев'ятої, частин десятої і одинадцятої статті 46; статті 47; частин першої - третьої, п'ятої - дев'ятої статті 48; частини шостої статті 49; статті 60; пунктів 3 і 5 частини другої статті 67; пункту 1 частини дев'ятої статті 71; статей 73 - 76; частин першої - третьої статті 77; статей 78, 79 Закону України "Про прокуратуру".
Внормовано, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
Згідно пунктів 6, 7 "Прикінцеві та перехідні положення" з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 цього розділу Закону, встановлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Відповідно до пункт 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Як встановлено судом, позивачем подано заяву до Генпрокуратури щодо переведення до Офісу Генпрокурора та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
Так, в ході проходження атестації кадровою комісією №14 у відповідності до пунктів 13, 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та пунктом 6 розділу І, пунктом 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, прийнято рішення №2 про неуспішне проходження прокурором атестації.
Водночас, нормативною підставою для звільнення позивача з посади та з органів прокуратури у оскаржуваному наказі №446к від 20 листопада 2020 року відповідач вказав статтю 9, пункт 2 ч.2 ст. 41 Закону "Про прокуратуру", підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
За змістом підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2021 року по справі № 640/16131/20, адміністративний позов задоволено частково - визнано протиправним та скасовано рішення Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 01 липня 2020 року №2 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .
Вимогами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відтак, рішення, на підставі якого прийнято оскаржуваний наказ про звільнення позивача із займаної посади, скасовано в судовому порядку. Судове рішення в справі №640/16131/20 набрало законної сили та підлягає обов'язковому виконанню та врахуванню в межах вирішення даного адміністративного спору.
З урахуванням того, що підстава, за якої прийнято спірний наказ про звільнення позивача, скасована, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих та законодавчо передбачених підстав для скасування наказу Офісу Генерального прокурора від 20 листопада 2020 року №446к.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняній до займаної посади.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме подальше його звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде його поновлення в органах прокуратури на посаді заступника прокурора Харківської області або на рівнозначній посаді в органах прокуратури.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 821/255/17, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Однак, суд першої інстанції, вирішуючи питання про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не визначив суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Так, згідно з п.п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою Харківської обласної прокуратури від 18.01.2021 року № 21-19 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням (вересень, жовтень 2020 року) становила 798 грн 82 коп.
Розмір середньоденної заробітної плати був визначений шляхом ділення суми заробітної плати за вересень та жовтень 2020 року - 24 763 грн. 33 коп. на кількість робочих днів у вказаному періоді - 31 день.
Так, згідно з п. 10 Порядку №100 в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин - звільнення позивача з посади прокурора та органів прокуратури, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
У подальшому зазначений пункт було виключено постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100", яка набрала чинності 12 грудня 2020 року.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для збільшення посадового окладу позивача за правилами п. 10 Порядку, колегія суддів виходить із того, що за змістом ч.2 ст. 235 КЗпП України рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається одночасно з рішенням про поновлення на роботі.
Отже, з вказаної дати правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення відсутні.
Колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 підвищено оклади працівникам прокуратури. Коефіцієнт підвищення склав 1.29. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 підвищено посадові оклади працівникам прокуратури. Коефіцієнт підвищення склав 2.25.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 також підвищено посадові оклади працівникам прокуратури, однак пункт 10 Порядку №100 застосуванню не підлягає, оскільки коефіцієнт підвищення застосовується лише у разі призначення на посаду прокурора відділу Офісу Генерального прокурора.
Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 листопада 2020 року по 11 грудня 2020 року становить:
- з 24.11.2020 року по 11.12.2020 року- (14 днів х798,87 грн. х 2,25 коефіцієнт) = 25 162,83 грн.
- з 12.12.2020 по 19.07.2020 - (147 днів х 798,82 грн.) = 117 426,54 грн.
Усього за вказаний період: 142 589 грн. 37 коп. (25 162,83 грн.+ 117 426,54 грн.)
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 дорівнює 142 589 грн. (сто сорок дві тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 37 коп. без урахування обов'язкових відрахувань.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст.315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Частиною 4 ст. 317 КАС України зазначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неправильне тлумачення закону, призвели до помилкових висновків в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що свідчить про наявність підстав для зміни мотивувальної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції в цій частині.
Керуючись ст.ст.241,242,310,317,321,322,325,329 КАС України, суд,-
Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Харківської обласної прокуратури - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року змінити, виклавши абазац 4 резолютивної частини в наступній редакції:
Стягнути з Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 142 589 грн. (сто сорок дві тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 37 коп. без урахування обов'язкових відрахувань.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Глущенко Я.Б.
Суддя Черпіцька Л.Т.
Повний текст постанови виготовлено - 06 грудня 2021 року.