Справа № 640/2791/21 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
07 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.
Грибан І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльністю, зобов'язання вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка виявилася у нездійсненні поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) опосередковану листами від 12.11.2020р. №2600-0305-8/161780 та від 15.01.2021 року №2600-0305-8/5610;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсію ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) згідно з заявою від 31.07.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що останній перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком. Позивач постійно проживає у Республіці Австрії, що є невідкладною мірою задля покращення загального стану здоров'я спричиненого хронічними захворюваннями, що підтверджується медичним висновком, виданим спеціалістом у сфері терапевтичної медицини - ангіології приватної клініки м. Відень. З квітня 2018 року позивачу припинено виплату пенсії, у зв'язку із чим останній звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії, однак листом від 12.11.2020 року №2600-0305-8/161780 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило позивачу у поновленні виплати пенсії, зазначивши при цьому необхідність особистого звернення та надання паспорта громадянина України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2021 року позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368), щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , р.н.ок.п.п. НОМЕР_1 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 );
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , р.н.ок.п.п. НОМЕР_1 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 ) з дати припинення виплати пенсії за віком;
- присуджено з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , р.н.ок.п.п. НОМЕР_1 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 816,00грн.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням про задоволення позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем порушено вимоги п. 2.23 Порядку №22-1 (відсутній паспорт громадянина України).
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог законодавства та є обґрунтованим.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 з 07 жовтня 2016 року отримує пенсію за віком у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.
З квітня 2018 року у зв'язку з тривалим недоотриманням призначеної пенсії було припинено виплату пенсії.
Представник позивача Попков П.О. 05 листопада 2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про поновлення виплати пенсії від 31.07.2020 року.
Листом від 12 листопада 2020 року №2600-0305-8/161780 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомлено про неможливість поновлення виплати пенсії з огляду на відсутність повного переліку документів передбачених постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме паспорта громадянина України, а також рекомендовано звернутися особисто, а не через представника.
Представником позивача 09 грудня 2020 року повторно подано заяву про поновлення виплати пенсії.
Листом від 15 січня 2021 року №2600-0305-8/5610 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомлено про надання вичерпної відповіді листом №2600-0305-8/161780 від 12.11.2020 року та зазначено про неможливість розгляду повторних звернень одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті у розумінні ст. 8 Закону України "Про звернення громадян".
Вважаючи такі дії відповідача протиправними і такими, що порушують права позивача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем протиправно припинено виплату пенсії позивачу за віком, то всі подальші дії відповідача, щодо не поновлення виплати пенсії позивачу, є протиправними.
Надаючи правову оцінку правомірності прийнятого судом першої інстанції рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги та встановлених обставин справи, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Нормами частини 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі- Закон №1058-IV) встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частини 1 статті 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
У разі якщо особа, якій призначається пенсія, не досягла повноліття або є недієздатною, заява подається батьками, усиновителями, батьками-вихователями, прийомними батьками, патронатними вихователями, опікунами, піклувальниками за місцем їх проживання (реєстрації), представниками закладів (органів опіки і піклування), які виконують функції опікунів і піклувальників (далі - законні представники) за місцезнаходженням таких закладів (органів).
Згідно з пункту 1.2 Порядку №22-1, заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.
Заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії (пункт 1.5 Порядку №22-1).
У свою чергу, питання представництва врегульовано главою 17 розділом ІV книги першої Цивільного кодексу України.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина 1 статті 237 Цивільного кодексу України).
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частина 3 статті 237 Цивільного кодексу України).
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (частина 1 статті 244 Цивільного кодексу України).
Так, виходячи зі змісту наведених положень Порядку №22-1, Правління Пенсійного фонду України під час визначення особи, уповноваженої на подачу відповідних заяв, оперує різними поняттями представництва "представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально", "представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника", "законним представником". Разом з тим, приписи Цивільного кодексу України, як акта вищої юридичної сили, що містить у собі спеціальні правові норми, які регулюють питання представництва, визначають як рівнозначні за своєю правовою природою такі види представництва, які виникають на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства, відмінність між якими полягає лише у порядку оформлення такого представництва.
Крім того, положення частини 1 статті 44 Закону №1058-IV, які наведено вище, також передбачають подання відповідних заяв особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Колегія суддів звертає увагу, що законодавцем передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням від 12 листопада 2020 року №2600-0305-8/161780 відмовлено у поновленні виплати пенсії позивача з огляду на те, що документи до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві подано представником за нотаріально посвідченою довіреністю, а не позивачем особисто або його законним представником.
З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність висновку відповідача щодо порушення позивачем вимог пункту 1.5 Порядку №22-1 та необхідності особисто звернутися з заявою на поновлення пенсії, оскільки, як зазначено вищезазначеними нормами права подачі заяви, як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 року по справі № 213/2704/16-а, від 05 лютого 2020 року по справі №501/28/17 та від 11.07.2019 у справі № 812/564/18 відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Щодо посилання апелянта на порушення вимог п.2.22 Порядку №22-1 (відсутній паспорт громадянина України), колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 8 Закон №1058-IV встановлено, що право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" визначено, що документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
За змістом частини першої статті 44 Закон №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно частини п'ятої статті 45 зазначеного Закону документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Порядком №22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника (пункт 1.1 Порядку№22-1).
У пункті 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка зверталася за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Пунктом 2.22 Порядку № 22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, що Додатком до супровідного листа від 09 грудня 2020 року представником позивача було надіслано до Пенсійного фонду копію паспорта позивача.
З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить висновку, що позивачем дотримано процедури подання документів, а відповідачем необґрунтовано зазначено про відсутність паспорта громадянина України.
Разом з тим, вказані посилання суд оцінює критично, оскільки надані до управління документи містили заяву про поновлення виплати пенсії, яка повністю відповідає формі, що встановлена Порядком №22-1.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не приймалось рішення про припинення виплати пенсії позивачу, хоча відповідно до статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" прийняття такого рішення є обов'язковим.
Такого, рішення відповідачем до матеріалів справи надано не було. У матеріалах пенсійної справи позивача №866583/050 відсутнє вказане рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Крім того, судом першої інстанції правомірно звернуто увагу, що положення пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-IV втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року.
Відповідно до ст. 51 Закону № 1058-IV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Так, положення другого речення статті 51 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009р.
Так, Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009р. № 25-рп/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Із змісту п. 3.3. цього Рішення видно, що оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.11.2013р. у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.
Пунктом 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A № 26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.01.2012р. у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п.70 цього рішення).
З аналізу вищезазначених норм права, колегія суддів доходить висновку, що Закон № 1058-IV не містить такого переліку обставин, що спричиняють припинення виплати пенсії, як: не отримання пенсії більше одного року з поточних (карткових) рахунків, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії.
З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачем протиправно припинено виплату пенсії позивачу за віком, то всі подальші дії відповідача, щодо не поновлення виплати пенсії позивачу, є протиправними.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан