Справа № 507/1367/20
Провадження № 2/522/2980/21
03 грудня 2021 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Домусчі Л.В.,
за участі секретаря судових засідань - Лисенко А.О.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віра Леонідівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, третя особа приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Любашівського районного суду Одеської області з позовом про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимиром Вікторовичем 14 березня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за N 3682, таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що між Позивачем та ТОВ «Фінфорс» жодних договорів не підписувала. Жодних кредитів та позик у мікрофінансових організаціях та банках не отримувала. Виконавчим написом N 3682 вчиненим приватним нотаріусом Колейчик В.В. про існування якого позивачці стало відомо в вересні 2020 р. з постанови виконавця від 18.08.2020 р. ВП N 615724 з Позивача на користь ТОВ "Фінфорс" стягнуто 10161,45 грн. Вважає, що виконавчий напис вчинено в порушення вимог ч. 1 ст. 88 ЗУ "Про нотаріат" та без перевірки безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов'язання.
Ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 01.12.2020 року матеріали позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, треті особи: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимира Вікторовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Матеріали позову суддя отримала 30.12.2020 року.
Ухвалою суду від 31.12.2020 року провадження у справі було відкрито та призначено розгляд справи в загальному позовному порядку з призначенням підготовчого судового засіданні на 15.03.2021 року.
У підготовче засідання призначене на 15.03.2021 року сторони не з'явилися, представник ОСОБА_1 - адвокат Споришев М.О. надав суду заяву про відкладення у зв'язку з зайнятістю в іншому процесі, розгляд справи відкладено на 19.04.2021 року.
Разом із позовом позивачем було подано до суду клопотання про витребування доказів.
У підготовче засідання 19.04.2021 року учасники справи не з'явились, повідомлені своєчасно та належним чином про час та дату судового засідання.
Ухвалою суду, повний текст якої складено 21.04.2021 року, клопотання позивача про витребування доказів - задоволено. Витребувано у приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимира Вікторовича копії всіх матеріалів, що стали підставою для видачі виконавчого напису зареєстрованого в реєстрі №3682 від 14.03.2020 року про звернення стягнення з ОСОБА_1 .
Розгляд справи відкладено на 24.05.2021 року.
У підготовче засідання призначене 24.05.2021 року з'явився представник ОСОБА_1 - адвокат Споришев М.О., інші учасники справи не з'явилися. Розгляд справи відкладено на 05.07.2021 року у зв'язку з неявкою відповідачів та невиконанням ухвали суду від 21.04.2021 року про витребування доказів.
У підготовче засідання 05.07.2021 року ОСОБА_1 не з'явилася, представник позивачки - адвокат Споришев М.О. надав суду заяву, в якій просив справу розглядати за відсутністю сторони позивача. Також просив закрити підготовче засідання по справі та призначити її до розгляду по суті.
Інші учасник справи у підготовче засідання не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Заяв, клопотань та відзиву на позов суду не надали. Заяв, клопотань щодо розгляду справи за їх відсутністю суду також не було надано.
Ухвалою суду від 06.07.2021 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено до розгляду по суті на 21.09.2021 року.
У зв'язку з першою неявкою відповідачів, у присутності представника позивача розгляд справи 21.09.2021 року був відкладений на 23.11.2021 року.
У судове засідання 23.11.2021 року сторони не з'явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином.
Позивач та її представник надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали та просила їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" неодноразово завчасно повідомлялось належним чином про місце, день та час розгляду справи, свого представника в судове засідання не направив, відзив на позовну заяву не подав .
Відповідач приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням , будь-яких заяв, клопотань, пояснень чи відзиву до суду не подав.
Третя особа приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими відправленнями, які повернулися без вручення, будь-яких заяв, клопотань, пояснень чи відзиву до суду не подав.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виходив із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Приймаючи до уваги заяву позивача та її представника позивача, які не заперечували проти заочного вирішення справи, суд ухвалив рішення про заочний розгляд справи відповідно до положень ст. ст. 280-283 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, датою складання повного тексту рішення суду є 03.12.2021 року.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно до ст. ст. 12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про таке.
Судом встановлено, що 14 березня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. вчинено оскаржуваний виконавчий напис N 3682, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінфорс", заборгованості в розмірі 10161,45 грн. з примусового виконання якого 18.08.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л., винесено постанову ВП N 615724 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи .
За загальним правилом ст. ст. 15,16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до підпунктів 3.1, 3.2, 3.4 глави 16 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України N 296/5 від 22 лютого 2012 року, а також статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи: 1) якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; 2) за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, а безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172.
Тобто вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - це надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення, а нотаріус задля вчинення виконавчого напису повинен дійти висновку, що з дня виникнення права вимоги у стягувача минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року, та, що подані стягувачем документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед ним.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах N 569/8884/17 від 14 серпня 2019 року, N 137/1666/16-ц від 29 березня 2019 року та N 201/11696/16-ц від 10 квітня 2019 року, а також Верховний Суд України у постанові N 6-887цс17 від 05 липня 2017 року.
Так, що стосується такої обов'язкової умови вчинення нотаріусом виконавчого напису як безспірність заборгованості, то характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками, якими є надані стягувачем документи згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається саме за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак само по собі подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Таким чином, враховуючи викладене та приймаючи до уваги приписи статей 15,16,18ЦК України й статей 50,87,88 Закону України "Про нотаріат", суд доходить висновку, що захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус не встановлює, а лише підтверджує вже наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Отже суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не обмежується лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст. 87,88Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд перевіряє доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Судом було вжито заходів для перевірки законності вчиненого нотаріального напису. Так ухвалою суду від 21.04.2021 р. у нотаріуса було витребувана копія нотаріальної справи з документами та матеріалами на підставі яких вчинявся спірний виконавчий напис, яка не виконана нотаріусом, витребувані докази не подані.
Таким чином, суду не надано доказів того, що ТОВ "Фінфорс" подав нотаріусу для вчинення виконавчого напису документи, які підтверджують наявність кредитних зобов'язань у вигляді укладання кредитного договору з ТОВ «Фінфорс», безспірність вимог боржника, а нотаріус, вчиняючи виконавчий напис, врахував та належним чином перевірив факт наявності чи відсутності спору щодо заборгованості.
У зв'язку з чим суд приймає доводи позивача щодо не укладання договору, не направлення вимоги, та відсутності безспірності таких вимог як належний і допустимий доказ, який не спростований згідно ст..81 ЦПК України належним чином.
Крім того, суд зазначає, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, і беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування вказаних доводів позивача щодо неправильності розрахунку заборгованості, на підставі якого вчинено виконавчий напис нотаріуса.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ немає для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 05 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Отже, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги вставлені фактичні обставини справи, суд доходить висновку, що виконавчий напис суперечить вимогам чинного законодавства, тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 р. у редакції від 29.11.2001 року, ст. ст. 11, 15, 16, 18, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 7, 10, 12, 13, 19, 43, 49, 76, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 280, 282, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінфорс", Приватного виконавеця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віра Леонідівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, третя особа приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович - задовольнити.
Визнати виконавчий напис від 14 березня 2020 року зареєстрований в реєстрі за N 3682 вчинений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимиром Вікторовичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" заборгованості в розмірі 10161 грн. 45 коп. таким, що не підлягає виконанню.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду, яка подається до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його проголошення, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення суду складено 03.12.2021 року.
Суддя: Л.В. Домусчі