Справа № 509/5664/21
06 грудня 2021 року смт Овідіополь
Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Панасенка Є.М.,
за участю секретаря судового засідання: Степанової Н.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу № 509/5664/21 за позовом ОСОБА_1 до Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства про стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,-
13.10.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з вказаним позовом, в якому просив стягнути з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства на його користь суму нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за період з 01.07.2020 року до 01.10.2021 року в загальному розмірі 75 000,00 грн, та компенсацію заподіяної моральної шкоди в розмірі 15 000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтував тим, що з 04.07.2017 року по теперішній час працює в Причорноморському державному регіональному геологічному підприємстві на посаді берегового матроса на причалі. Заробітна плата йому не виплачується починаючи з липня 2020 року по теперішній час. З даного питання позивач звертався на Урядову Гарячу лінію, в результаті чого Головним управлінням держпраці в Одеській області йому було направлено лист від 06.08.2021 року, яким підтверджено факт невиплати заробітної плати, та розмір заборгованості станом на червень 2021 року у розмірі 59 531,91 грн., та рекомендовано звернутися до суду. Крім цього, станом на дату звернення з позовом до суду розмір заборгованості становить 75 000,00 грн, розрахунок з позивачем по заборгованості не здійснено, а також діями відповідача який більше року не виплачує заробітну плату йому заподіяно моральну шкоду. На сьогоднішній день він вимушений працювати, оскільки пенсії не вистачає для проживання та самого найнеобхіднішого. Такий тривалий час протягом якого не здійснюється виплата заробітної плати, порушуються його права на утримання таких коштів, які дійсно йому належні. Таке порушення завдає йому душевних страждань, адже він вважає себе тягарем для родини, через безгрошів'я відчуває свою нікчемність, перебуває у стані постійного стресу та невизначеності, а тому просить моральну компенсацію в розмірі 15 000,00 грн., тому звернувся з позовом до суду.
18.10.2021 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та в порядку ст.ст. 274, 279 ЦПК України призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також задоволено клопотання позивача, та витребувано від керівництва Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства (код ЄДРПОУ 01432144, місцезнаходження: 65070, м.Одеса, вул Інглезі, буд 1):
- відомості про нараховану, але не виплачену заробітну плату береговому матросу на причалі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РОНКПП НОМЕР_1 , з помісячним зазначенням сум, що належали до виплати;
- копію наказу про зарахування гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РОНКПП НОМЕР_1 , на посаду берегового матроса на причалі.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву в якій позовні вимоги підтримав, просив розгляд справи провести за його відсутності, та надав до суду розрахунковий лист за вересень 2021 року.
Відповідач будучи повідомленим про час, дату та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, в судовому засіданні явку свого представника не забезпечив. Відзиву до суду не надсилав, ухвалу суду від 18.101.2021 року в частині витребування доказів не виконав, з заявами та клопотаннями не звертався.
У відповідності до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; не з'явився в судове засідання без поважних причин та не повідомив про причини неявки; не подав відзив, а позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з'явилися у судове засідання.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі Наказу № 39к від 26.06.2017 року був прийнятий на роботу до Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства на посаду берегового матроса на причалі, з 04.07.2017 року, де працює і по теперішній час, що також підтверджується копією його трудової книжки серії НОМЕР_2 .
За період роботи позивача йому нараховувалась заробітна плата.
Листом Головного управління Держпраці в Одеській області від 06.08.2021 року № 15-Л-1331/01-49-6790 ОСОБА_1 повідомлено, що виплата заробітної плати працівникам Підприємства, в тому числі і позивачу проводиться нерегулярно, двічі на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів та не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, що є порушенням вимог частин 1 та 2 ст 115 КЗпПУ. За бухгалтерськими даними підприємства, заробітна плата позивачу не виплачується з липня 2020 року по березень 2021 року включно. Станом на дату проведення інспекційного відвідування заборгованість з виплати заробітної плати перед ОСОБА_1 з липня 2020 року по червень 2021 року включно складає 59 531,91 грн. За результатами інспекційного відвідування складено акт, також до керівництва вжиті заходи в межах повноважень. Також з вказаного листа слідує, що ОСОБА_1 для остаточного вирішення спірних питань по суті необхідно звернутися до суду, та повідомлено про звільнення його від сплати судового збору.
04.10.2021 року ОСОБА_1 звернувся до керівництва Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства з заявою про надання довідки про заборгованість заробітної плати з липня 2020 року та вересень 2021 року. Вказана заява була прийнята канцелярією підприємства, та відповідним чином зареєстрована за вх. № 247 від 04.10.2021 року. Жодної відповіді на вказану заяву керівництвом підприємства ОСОБА_1 надано не було.
Відповідно до розрахункових листків Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства за липень ОСОБА_1 нараховувалася заробітна плата, але не виплачувалася, загальна заборгованість по виплати заробітної плати станом на вересень 2021 року складає 75 792,27 грн.
Вказана заборгованість встановлена із розрахунку боргу в листі Головного управління Держпраці в Одеській області від 06.08.2021 року № 15-Л-1331/01-49-6790, а також з урахуванням нарахованої заробітної плати за липень, серпень та вересень 2021 року.
Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Згідно зі статтею 1Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 КЗпП України.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Згідно із ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Частиною 1ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
На підставі ст. 15 ЗУ «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці, а згідно ст. 24 цього Закону своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
За вимогами ч. 1ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця.
Суд також зазначає що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті заробітної плати працівникові та не звільняє роботодавця від відповідальності.
Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно із ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Заробітна плата повинна виплачуватися працівникові регулярно в робочі дні в строки, встановлені в колективному договорі, не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів.
Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі ст. 241-1 КЗпП України.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Статтею 233 КЗпП України, частина 2, встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Разом з тим, відповідач не скористався свої процесуальним правом на подання відзиву та надання доказів у спростування позовних вимог, тому суд виходить із фактичних матеріалів справи.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
В силу ч.6 ст 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин справи, прийнявши до уваги, що у матеріалах справи дійсно наявні докази перебування позивача у трудових відносинах з Причорноморським державним регіональним геологічним підприємством, нарахування, та не виплату заробітної плати позивачу, наявність за підприємством достатнього розміру заборгованості, тому суд, виходячи з гарантованого конституційного права на працю та отримання винагороди, вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.
На підставі вищевикладеного, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача нараховану, але не сплачену заробітну плату у розмірі 75 000 грн. 00 коп. без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів. При цьому суд звертає увагу, що загальна сума нарахованої але не виплаченої заробітної плати відповідно листа Головного управління Держпраці в Одеській області та з урахуванням розрахункових листків за липень, серпень та вересень 2021 року становить 75 792,27 грн, однак відповідно до вимог статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, тому виходячи з заявлених вимог позивача задовольняє саме суму в розмірі 75 000,00 грн.
В абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди суд зазначає наступне.
Згідно статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Як достовірно встановлено судом, внаслідок порушення відповідачем законних прав ОСОБА_1 , а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для останнього уклад життя, завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов'язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду.
Суд зауважує, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім'ї, принизило позивача, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню частково з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.
Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 10 000,00 грн. грн.
Суд вважає, що в даній справі моральна шкода в розмірі 10 000,00 грн., разом з розміром заборгованості по заробітній платі в сумі 75 000,00 грн. є достатніми для сприяння відновлення порушених прав позивача.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання судових рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Таким чином, слід допустити рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць негайному виконанню.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 2 270,00 грн.
Керуючись ст.ст. 21,24 ЗУ «Про оплату праці», ст. ст. 97, 115, 241-1, 233 КЗпПУ, ст. ст. 12, 13, 81, 83, 263, 264, 265, 280 - 281, 354 ЦПК України , суд, -
Позовну заяву задовольнити частково.
Стягнути з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства (код ЄДРПОУ 1948305771, 65070, м.Одеса, вул Інглезі, 1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 липня 2020 року по 01 жовтня 2021 року в сумі 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства (код ЄДРПОУ 1948305771, 65070, м.Одеса, вул Інглезі, 1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп
Стягнути з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства (код ЄДРПОУ 1948305771, 65070, м.Одеса, вул Інглезі, 1) в дохід держави судовий збір в сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за 1 місяць.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: Є. М. Панасенко