07.12.21
22-ц/812/2136/21
Провадження №22-ц/812/2136/21
Іменем України
07 грудня 2021 року м. Миколаїв
колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Колосовського С.Ю., Кушнірової Т.Б.,
із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу №487/10039/14 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення, яке постановив Заводський районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Павлової Жанни Петрівни у приміщенні цього суду 08 вересня 2021 року, повний текст якого складений того ж дня, за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У жовтні 2014 р. Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що відповідно до договору №б/н, укладеного 05 жовтня 2009 року (далі - Договір), відповідач отримав кредит у розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 31 серпня 2014 р. утворилась заборгованість по сплаті кредиту у загальному розмірі 24172 грн. 50 коп., з яких 17069 грн. 26 коп. - заборгованість за кредитом; 5133 грн. 06 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 581 грн. 01 коп. - заборгованість з пені та комісії за користування кредитом, а також штрафи - 250 (фіксована частина), 1139 грн. 17 коп. (процентна складова).
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 24172 грн. 50 коп., а також судові витрати.
Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 грудня 2014 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 05 жовтня 2009 року у розмірі 24172,50 грн., в тому числі: 17069,26 грн. - заборгованість за кредитом; 5133,06 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 581,01 грн. - заборгованість з пені та комісії за користування кредитом; 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1139,17 грн. - штраф (процентна складова).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» витрати по сплаті судового збору в розмірі 243,60грн.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2021 року скасовано заочне рішення від 12 грудня 2014 року по справі.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 вересня 2021 року у задоволенні позову Банку відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що в порушення вимог статті 81 ЦПК України не надано доказів того, що платіжна банківська карта була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують тип та строк її дії, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку.
На час розгляду справи позивачем не виконана ухвала Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2021 року щодо витребування доказів по справі і матеріали справи не містять доказів, що позивач у визначеному статтею 83 ЦПК України порядку повідомляв суд про неможливість подання витребуваних судом доказів.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором б/н від 05 жовтня 2009 року не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог.
Отже, з огляду на вищевикладене суд вважав вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі представник Банку вказує, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позову Банку, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а тому просить його в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Банку в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду про витребування доказів позивачу не надсилалась та не отримувалась, а тому позивач був позбавлений можливості надати суду першої інстанції витребувані докази, які просить долучити в суді апеляційної інстанції.
Також позивачу не було відомо про скасування заочного рішення по справі, він не отримував судову повістку про виклик у судове засіданні на 08 вересня 2021 року, що є порушенням частин 5 та 6 статті 128 ЦПК України і в силу частини 2 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.
Висновки суду про відмову у стягненні заборгованості за кредитним договором є помилковими, оскільки згода на укладення відповідачем такого договору підтверджується його підписом на заяві від 05 жовтня 2009 року, в якій також зазначені усі відомості про його особу, що свідчить про ідентифікацію відповідача при укладанні договору, а також відомості про ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, інформація про які є також загальнодоступною на офіційному сайті банку.
Висновок суду про те, що процентна ставка у розмірі 30% на рік не погоджена сторонами спростовується тим, що сторони при укладанні договору обумовили процентну ставку на рівні 2,5 на місяць, що складає 30% на рік (2,5%х12 місяців).
Крім того, крім анкети-заяви відповідачем також була підписана 05 жовтня 2009 року довідка про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, в якій крім відсоткової ставки зазначено умови повернення кредитних коштів, строк внесення щомісячних платежів, порядок та розмір нарахування пені та штрафів, тобто сторонами погоджені усі істотні умови кредитного договору, що підтверджує його укладання. За таких обставин відсутні підстави для відмови у стягненні з відповідача заборгованості за Договором, в тому числі нарахованих процентів за користування кредитними коштами.
Колегією суддів задоволено клопотання відповідача, викладене в апеляційній скарзі, про долучення до матеріалів справи додатково наданих доказів: довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового», довідки про видані картки та про встановлення кредитного ліміту, виписки про рух коштів, фото клієнта із карткою.
Задовольняючи клопотання, апеляційний суд виходив з наступного.
В силу частин 1-3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 73), після скасування заочного рішення, суд ухвалою від 24 березня 2021 року витребував у відповідача наступні докази: докази, що свідчать про відкриття карткового рахунку на ім'я ОСОБА_1 , на який були перераховані кредитні кошти відповідно до умов заяви від 05 жовтня 2009 року, як посилається позивач, з зазначенням номеру платіжної картки, яка була видана до відкритого карткового рахунку; належні, допустимі докази ознайомлення ОСОБА_1 з Умовами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою, доданими Позивачем до позовної заяви, у викладеній редакції, зокрема, екземпляр з підписом ОСОБА_1 ; завірені належним чином документи, що підтверджували б факт отримання платіжної картки, яка була надана АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1 ; завірені належним чином виписки по рахунку, відкритого на ім'я ОСОБА_1 , на який були перераховані кредитні кошти до умов заяви 05.10.2009 року та/або інших первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення; завірені належним чином документи, які підтверджують факт видачі та отримання ОСОБА_1 грошових коштів відповідно до умов заяви від 05 жовтня 2009 року; завірені належним чином, виписки по рахунку, згідно з якими зроблений розрахунок заборгованості ОСОБА_1 до умов заяви від 05 жовтня 2009 року.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем вказаної ухвали відповідно до вимог статті 272 ЦПК України, на що в обґрунтування клопотання про долучення до справи нових доказів посилається відповідач в апеляційній скарзі.
Вказані обставини свідчать про поважність причин неподання нових доказів до суду першої інстанції і є підставою для задоволення клопотання про їх долучення до справи в суді апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду таким вимогам закону не відповідає.
Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивачем не доведений факт отримання відповідачем кредитних коштів, узгодження сторонами роз міру кредитного ліміту в розмірі 15000 грн., зазначений у позовній заяві та розрахунку розмір процентної ставки - 30% річних не підтверджений доказами, у заяві позичальника відсутні умови щодо встановлення неустойки, не доведеним є узгодження сторонами Умов та Правил, долучених до позовної заяви.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В силу вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).
Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 05 жовтня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Закритого акціонерного товариства «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є позивач, з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н (а.с. 11).
Своїм підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, з якими її ознайомлено, складають договір про надання банківських послуг.
Згідно цієї заяви сторони домовились про такі умови кредитування: валюту (гривня), розмір кредитного ліміту (250 грн.), базову проценту ставку (2,5 процентів на місяць на залишок заборгованості.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути таку складову його повної вартості як заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами та неустойку у вигляду пені та штрафів.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування складових заборгованості, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 05 жовтня 2009 року, посилався на Тарифи Банку, Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не є складовою укладеного сторонами кредитного договору та не визначають його суттєві умови, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитом та сплати неустойки (як пені, так і штрафів), а колегія суддів відхиляє доводи про помилковість таких висновків в апеляційній скарзі, які суперечить наведеним положенням закону та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Між тим, з висновком суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості колегія суддів не погоджується.
Так, як вбачається з матеріалів справи, у заяві від 05 жовтня 2009 року, підписаній ОСОБА_1 , визначені валюта кредиту, розмір кредитного ліміту, базова процентна ставка.
Крім того, в той же день позичальник ОСОБА_1 підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (далі - Довідка) (а.с. 99), в якій визначені наступні умови кредитування: валюта кредиту - гривні, пільговий період - 55 днів (нарахування відсотків відбувається за ставкою 0,01% річних), базова процентна ставка на місяць (нараховується на залишок заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів на рік) - 2,5%, а також визначена відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань у вигляді: пені (пені 1 (базова процентна ставка за договором/30 - нараховується за кожен день прострочки кредиту) + пеня 2 (1% заборгованості, але не менше 30 грн. на місяць, нараховується 1 раз на місць за наявності прострочення за кредитом або процентам 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму від 50 грн. та більше) та штрафу: 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитом з врахуванням суми нарахованих і прострочених процентів і комісій.
Наведене свідчить про те, що сторони 05 жовтня 2009 року у передбачений законом спосіб, шляхом підписання декількох документів, узгодили основні умови, притаманні кредитному договору.
Таким чином відповідач, підписавши 05 жовтня 2009 року заяву, пройшовши ідентифікацію клієнта (а.с.108), уклав з позивачем договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтвердив своїм підписом на заяві та Довідці, в межах умов якого отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (розмір якого змінювався згідно довідки позивача (а.с. 101) від 250 грн. до 6000 грн.) зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік (2,5% на місць х 12 місяців) на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
За такого суд помилково виходив з того, що сторонами не було обумовлено розмір процентів за користування кредитом та інші умови кредитування, зокрема відповідальність за порушення умов Договору.
Такий договір є укладеним, оскільки дотримано вимоги до письмової форми (укладений шляхом підписання документів) і сторони, таким чином, дійшли згоди щодо усіх істотних умов, притаманних даному виду договору. Зокрема, умови надання банківських послуг - кредитування, та виконання умов договору, розміри та умов відповідальності за порушення позичальником умов договору.
Кредитна картка - це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту.
Згідно наданої позивачем довідки (а.с. 100) відповідач отримав від Банку кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії 09/15, за допомогою якої використовував кредитні кошти, надані позивачем.
Таким чином Банк надав відповідачу грошову банківську споживчу позику, тобто грошовий банківський споживчий кредит шляхом кредитування за допомогою кредитної картки.
Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (частина 2 ст. 1050 ЦК України).
Банк виконав передбачені Договором зобов'язання, надавши 05 жовтня 2009 року відповідачу кредит у вигляді ліміту.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, виписки з рахунку на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 102-107), яка відповідно до положень пунктів 1.10, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 253 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою) є первинним бухгалтерським документом, підтвердженням виконання за день операцій і призначається для видачі або відсилання клієнту, відповідач тривалий час використовував кредитні кошти та проводив виплати обов'язкових за умовами договору платежів.
Звертаючись з позовом, Банк наполягав на тому, що у відповідача утворилась заборгованість, яка станом на 31 серпня 2014 року становить 24172,50 грн. і складається із: заборгованості за кредитом - 17069,26 грн., заборгованості за процентами за користування кредитними коштами - 5133,06 грн., заборгованість з пені - 581,01 грн., а також штрафів: 250 грн. (фіксована частина), 1139,17 грн. (процентна складова).
Заборгованість за кредитом (фактично отриманими від позивача коштами) згідно розрахунку заборгованості становить 17069 грн. 26 коп. Доказів іншого відповідачем відповідно до покладеного на нього частиною 1 статті 81 ЦПК України обов'язку суду не надано. Судом першої інстанції також не наведено доводів на спростування такого розрахунку.
Тому колегія суддів вважає помилковим висновок суду про те, що відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь Банка заборгованості за кредитом.
Також позивач в силу визначених сторонами умов кредитного договору та положень частини 1 статті 1048 ЦК України мав право на нарахування процентів за користування кредитом.
Звертаючись із позовом, позивач нарахував заборгованість за процентами за користування кредитними коштами в сумі 5133,06 грн. Згідно доданому до заяви представника позивача до апеляційного суду від 02 грудня 2012 року розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за процентами, виходячи із річної ставки 30%, становить 2621 грн. 24 коп., яка і підлягає стягненню на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
За такого колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про помилковість рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитними коштами.
Щодо вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу).
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).
Неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України).
В силу частини 1 статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).
Сторонами по справі у довідці про умови кредитування передбачені розміри та підстави стягнення як пені, так і штрафу.
Таким чином фактично за одне й те саме порушення умов договору - несвоєчасне повернення кредитних коштів та процентів, у договорі передбачено два види відповідальності.
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 р.
Виходячи з викладених обставин справи, положень закону та правової позиції, на відповідача може бути покладено лише один вид цивільно-правової відповідальності, а саме - штраф.
За такого у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору щодо повернення кредитних коштів з нього на користь позивача підлягало стягненню крім суми заборгованості за процентами за користування кредитними коштами в межах строку позовної давності також і передбачені договорами штрафи - 500 грн. (фіксована частина) та 5% від суми заборгованості, що підлягає стягненню - 17069 грн. 26 коп. + 2621 грн. 24 коп., що становить 984 грн. 53 коп., а всього - 1484 грн. 53 коп. штрафів. Між тим, виходячи з того, у позовній заяві заявлено про стягнення з ОСОБА_1 250 грн. фіксованої частини штрафу, враховуючи положення частини 1 статті 13 ЦПК України, загальна сума штрафів, що підлягає стягненню з відповідача становить 1234 грн. 53 коп.
Оскільки рішення суду ухвалено з порушенням положень матеріального закону та без дотримання вимог процесуального закону відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України його необхідно скасувати, постановити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за наслідками перегляду справи позовні вимоги задоволені частково (на 86,57%), сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви (243 грн. 60 коп.) та апеляційної скарги (365 грн. 40 коп.) підлягає компенсації за рахунок відповідача також в розмірі, пропорційному задоволеним вимогам: (243,6+365,4)86,57% = 527 грн. 21 коп.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 вересня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК», ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, 20925 грн. 03 коп. заборгованості за укладеним на підставі заяви від 05 жовтня 2009 року кредитним договором, яка складається з: 17069 грн. 26 коп. заборгованості за кредитом, 2621 грн. 24 коп. заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, 1234 грн. 53 коп. штрафів.
Стягнути з ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК», ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, 527 грн. 21 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: С.Ю. Колосовський
Т.Б. Кушнірова
Повний текст постанови складений 07 грудня 2021 року