07.12.21
22-ц/812/2122/21
Провадження №22-ц/812/2122/21
Іменем України
07 грудня 2021 року м. Миколаїв
колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Данилової О.О. та Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу №485/1094/21 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення, яке постановив Снігурівський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Квєтка Іванни Анатоліївни у приміщенні цього суду 23 вересня 2021 року, повний текст якого складений у той же день, за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У серпні 2021 р. Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим 11 серпня 2011 року підписала заяву б/н, в якій зазначила про згоду на те, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, з якими відповідачка ознайомлена та які викладені на сайті: www.privatbank.ua, складають договір про надання банківських послуг. Таким чином, виходячи з положень статті 634 ЦК України між сторонами був укладений договір про надання банківських послуг. За умовами укладеного сторонами договору банком відкритий відповідачу кредитний рахунок, відповідачу видано кредитні картки та встановлений кредитний ліміт, який згодом збільшений до 18000 грн.
Банк виконав в повному обсязі зобов'язання за договором, надавши відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах договору та в межах встановленого кредитного ліміту, тоді як у зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою умов кредитного договору станом на 12 липня 2021 року утворилась заборгованість в сумі 13799 грн. 63 коп., яка складається з: 11269 грн. 33 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2530 грн. 30 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки вищевказану заборгованість, а також судовий збір в розмірі 2270 грн.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, відзиву на позовну заяву не подавала.
Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 23 вересня 2021 року в позові Банку відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що надані разом із позовною заявою Витяг з Тарифів та Витяг з Умов і Правил відповідачкою не підписані, докази, що вона ознайомилась і погодилась з ними відсутні, а тому такі Тарифи і Умови та Правила не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору, укладеного банком з відповідачкою шляхом підписання анкети-заяви. Такий висновок, на думку суду, узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19.
За такого суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також умови щодо повернення кредиту, тому вимоги позивача про стягнення з відповідачки нарахованих відсотків у сумі 2530 грн. 30 коп. задоволенню не підлягають у зв'язку з недоведеністю.
Крім того, враховуючи, що згідно з розрахунком заборгованості за рахунок кредиту відбувалося погашення процентів на загальну суму 25155,26 грн та відповідно до виписки по картковому рахунку - пені у розмірі 550,00грн, штрафу у розмірі 736,44грн, 255,00 грн комісії, сплату яких не передбачено договором, суд вважав, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
В апеляційній скарзі Банк просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду про відмову у стягненні заборгованості є помилковими, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права, які регулюють спірні правовідносини. Судом першої інстанції залишені поза увагою правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Касаційного Цивільного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/564/18, зокрема щодо того, що виписки з особових рахунків клієнтів, в тому числі карткового рахунку, яка наявна в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача.
Відповідачка правом на відзив на апеляційну скаргу не скористалася.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду відповідає вказаним положенням закону.
Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 11 серпня 2011 року ОСОБА_2 , яка після реєстрації шлюбу 29 вересня 2020 року змінила прізвище на « ОСОБА_2 » (а.с. 73-76), звернулася до Публічного акціонерного товариства «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є позивач, з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 28).
Старт кредитного рахунку на ім'я ОСОБА_2 проведений 20 липня 2007 року.
Відповідачкою на підставі укладеного договору про надання банківських послуг були отримані кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який неодноразово змінювався: з 11 серпня 2013 року становив 10400,00грн; з 23 травня 2017 року - 14000,00грн; з 06 вересня 2017 року - 18000,00грн; 11 січня 2018 року - 13800грн; 24 січня 2018 року - 13100,00 грн; 29 квітня 2018 року - 12560,00 грн; 14 вересня 2018 року - 0,00 грн; з 14 червня 2019 року - 15000,00грн; з 14 червня 2019 року - 7080,00 грн; з 14 червня 2019 - 4000,00 грн; 02 червня 2020 року - 0,00 грн (а.с. 26).
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, строк дії останньої картки 03/23 (а.с. 27).
Позивач надав розрахунок, за яким станом на 12 липня 2021 року заборгованість складає 13799,63 грн, з них: 11269,33 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита, 2530,30 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 5-13).
Факт укладання такого договору, користування кредитними коштами відповідачкою не оспорюється і підтверджується, крім підписаною анкетою-заявою, також випискою по особовому рахунку на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 14-25).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути з відповідачки інші складові його повної вартості - проценти за користування кредитом.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11 серпня 2011 року, посилався на Тарифи Банку, Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не є складовою укладеного сторонами кредитного договору та не визначають його суттєві умови, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитом та сплати неустойки (як пені, так і штрафів), а колегія суддів відхиляє доводи про помилковість таких висновків в апеляційній скарзі, які суперечать наведеним положенням закону та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення процентів за користування кредитними коштами.
Щодо позовних вимог про стягнення розрахованої позивачем заборгованості за кредитом, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Як встановив суд, підписавши анкету-заяву, пройшовши ідентифікацію клієнта, відповідачка уклала з позивачем договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтвердила своїм підписом на заяві, в межах умов якого відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Такий договір є укладеним, оскільки дотримано вимоги до письмової форми (укладений шляхом підписання документу) і сторони, таким чином, дійшли згоди щодо істотних умов, притаманних даному виду договору.
Кредитна картка - це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту.
Таким чином Банк надав відповідачці грошову банківську споживчу позику, тобто грошовий банківський споживчий кредит шляхом кредитування за допомогою кредитної картки.
Згідно з нормою стаття 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049).
В силу частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Банк виконав передбачені Договором зобов'язання, надавши відповідачці кредит у вигляді ліміту.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, виписки з особового рахунку, відповідачка використовувала кредитні кошти та тривалий час проводила їх повернення.
Звертаючись з позовом, Банк наполягав на тому, що у відповідачки утворилась заборгованість, яка станом на 12 липня 2021 року становить 13799 грн. 63 коп. і складається із: заборгованості за кредитом - 11269 грн. 33 коп., заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом - 2530 грн. 30 коп.
Установивши, що підписана ОСОБА_4 анкета-заява не містить умов щодо порядку та строку повернення кредитних коштів, розміру та порядку оплати процентів за користування кредитним коштами, суд обґрунтовано зробив висновок про те, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, що за відсутності належних доказів, які б достовірно підтверджували прийняття представлених банком умов та тарифів відповідачем та приєднання до них як другої сторони до запропонованого договору, є підставою для відмови у стягненні нарахованої Банком заборгованості за процентами.
Враховуючи, що укладений між сторонами кредитний договір від 11 серпня 2011 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд вважав, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту (фактично отриманими відповідачем за кредитним договором грошовими коштами), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з наявних в матеріалах справи розрахунків заборгованості та виписки за рахунком відповідачки вбачається, що сума заборгованості за тілом кредиту частково утворилась внаслідок фактичного зарахування до неї заборгованості за процентами та іншими платежами, пов'язаними з кредитом, за попередні періоди. Однак такі зарахування, є безпідставними, з огляду на встановленні судом обставини щодо безпідставності нарахування позивачем процентів за користування кредитом та інших платежів.
Між тим, відповідно до виписки з особового рахунку ОСОБА_2 (а.с.14-25) за період з 20 серпня 2007 року по 01 липня 2021 року нею отримано та використано 82464 грн. 85 коп. кредитних коштів, а внесено на погашення заборгованості за кредитом 108123 грн. 55 коп., тому у відповідачки відсутня заборгованість за кредитом, яка підлягає стягненню.
За такого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в частині стягнення заборгованості також і за тілом кредиту.
Аргументи апеляційної скарги щодо неправильності рішення суду зводяться до цитування постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, зокрема щодо неврахування судом першої інстанції виписки по картковому рахунку відповідачки, однак це суперечить змісту рішення суду, яке переглядається, згідно якому судом досліджена вказана виписка та взято до уваги наявні в ній відомості, яким дана відповідна правова оцінка.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідачка погодилась з запропонованими позивачем умовами договору, не відмовилась від нього, в суді не спростувала, що кредитний договір був укладений без її вільного волевиявлення.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, виходячи із наявних у справі доказів, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_6 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
З урахуванням викладеного суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, вірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, а тому в силу статті 375 ЦПК України відсутні підстави для скасування рішення суду, яке постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки рішення суду першої інстанції залишається без змін, відсутні передбачені законом підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.
Заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 23 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: О.О. Данилова
Н.О. Шаманська
Повний текст постанови складений 07 грудня 2021 року