Справа № 464/5631/20 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В.
Провадження № 22-ц/811/2929/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
Категорія:44
30 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П.,
без участі сторін,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 08 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірного звинувачення у адміністративному правопорушенні,-
Позивач звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовом в порядку цивільного судочинства, в якому просить стягнути з відповідача Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області на його користь 20 865 грн. у відшкодування моральної шкоди шляхом списання з єдиного казначейського рахунку для здійснення казначейського обслуговування. Свої вимоги обґрунтовує тим, що притягнення його до адміністративної відповідальності та застосування до позивача адміністративного стягнення, яке у подальшому скасовано судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконне притягнення до відповідальності, незаконності дій посадової особи та завдання моральної шкоди.
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 08 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірного звинувачення у адміністративному правопорушенні відмовлено.
Відмовлено у стягненні судових витрат у виді судового збору та витрат на правову допомогу.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 .Вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим. Вважає, що суд помилково дійшов висновку про безпідставність даного позову, оскільки факт незаконного притягнення до адміністративної відповідальності встановлений рішенням суду, а тому даний факт не підлягає доведенню. Окрім того, скаржник зазначає, що у зв'язку з тим, що працівники поліції безпідставно та без наявності доказів хотіли притягнути його до адміністративної відповідальності, він змушений був захищати свої права в суді, витрачати час для відновлення порушених прав, чим було заподіяно його моральної шкоди.
В апеляційній скарзі скаржник просить рішення Сихівського районного суду міста Львова від 08 липня 2021 року скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 18 листопада 2021 року, є дата складення повного судового рішення - 30 листопада 2021 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд виходив з тих підстав, що позивачем не наведено факту завдання йому моральної шкоди.
З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.
Судом встановлено, що рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 15 квітня 2019 року, яке набрало законної сили, у адміністративній справі № 464/485/19 задоволено позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, інспектора патрульної поліції Іващенка Олександра Петровича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності; скасовано постанову серії НК № 475911 від 20 січня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, провадження у справі закрито.
Також рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 15 квітня 2019 року, яке набрало законної сили, у адміністративній справі № 464/1935/19 задоволено позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу 1 роти 1 батальйону 4 Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Левицького Тараса Миколайовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення; скасовано постанову серії НК №532749 від 27 лютого 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.125 КУАП, провадження у справі закрито.
У зв'язку із скасуванням постанов інспекторів поліції про притягнення позивача до адміністративної відповідальності із закриттям провадження у справі останній просить відшкодувати моральну шкоду, яку оцінює у 20 865,00 грн. Стверджує, що у результаті безпідставної зупинки та винесення неправомірних постанов з накладенням штрафу права позивача були порушені та для її відновлення позивач повинен був вживати заходи щодо у суді.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Звернувшись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що притягнення його до адміністративної відповідальності та застосування до позивача адміністративного стягнення, яке у подальшому скасовано судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, призвело до порушення його прав, чим завдано йому моральної шкоди
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Встановивши, що позивачем не доведено факту завдання позивачу моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і наявність моральної шкоди, не надано належних та допустимих доказів незаконності дій відповідачів, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, до нього застосовано не було та з врахуванням цього, що скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності свідчать про реалізацію позивачем передбаченого КАС України права на оскарження процесуальних рішень інспектора патрульної поліції та не є безумовним та безспірним доказом неправомірності процесуальних рішень, які потягли заподіяння позивачу моральної шкоди, а сам факт скасування постанови інспектора поліції та закриття справ про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені рішенням суду, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вважає, що у відповідності до положень ст.141 ЦПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні позову в повному обсязі заявлені позивачем судові, залишення без задоволення апеляційної скарги, а оскаржуваного рішення без змін, витрати покладаються на позивача та стягненню з відповідачів не підлягають.
Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 08 липня 2021 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 08 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 30 листопада 2021 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Н.П. Крайник