Справа № 450/2082/20 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський М.О.
Провадження № 22-ц/811/2627/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
Категорія:39
30 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів: Крайник Н.П., Ванівського О.М.,
без участі сторін,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,-
09.07.2020 позивач звернувся до суд з даним позовом до ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27.02.2016 р. за договором позики він передав ОСОБА_1 1000 євро терміном до 27.03.2016 року, що підтверджується розпискою, написано ОСОБА_1 власноручно.
Однак ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання та не повернув йому до даного часу позичені кошти та відсотки за користування ними, незважаючи на його неодноразові вимоги.
Згідно умов договору, ОСОБА_1 крім основної суми боргу, зобов'язався сплатити за користування грошовими коштами 5% від суми боргу в місяць, однак такі теж не сплатив. Згідно розрахунку, дана сума процентів за період з 27.02.2016р. по 27.06.2020р. (52 місяці), становить 2600 євро.
Крім того, у відповідності до ст.625 ЦК України, з ОСОБА_1 слід стягнути три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення сплати боргу, за період з 27.03.2016р. по 27.07.2020р. (1553 дні), в розмірі 127,5 євро.
Тому просить стягнути з в загальному 3 727, 5 євро, також 1 145,3 грн. витрат зі сплати судового збору.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання якого: АДРЕСА_2 , місце реєстрації якого: АДРЕСА_3 , заборгованість за договором позики від 27.02.2016 року у розмірі 3 727,5 євро ( три тисячі сімсот двадцять сім євро 50 центів, з яких 1000,00 євро- основний борг; 2600,00 євро - 5% за користування коштами за період з 27.02.2016р. по 27.06.2020р.; 127,5 євро - три відсотки річних за період з 27.03.22016р. по 27.06.2020 р.
Стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 145,30 грн.( одна тисяча сто сорок п'ять гривень 30 копійок).
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності. Також звертає увагу, що позивач безпідставно просив стягнути з нього проценти поза межами визначених в розписці строків.
В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2020 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
01 жовтня 2021 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін з підстав безпідставності доводів апеляційної скарги.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 11 листопада 2021 року, є дата складення повного судового рішення - 30 листопада 2021 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції частково таким вимогам не відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив з тих обставин, що позов є підставним, а розмір заявлених позовних вимог відповідає фактичним обставинам справи.
З такими висновками колегія судді не погоджується з наступних підстав.
Судом встановлено, що за договором позики ОСОБА_1 27.02.2016р. позичив у ОСОБА_2 1000 євро на термін один місяць, за користування якими зобов'язався сплатити 5 % від позиченої суми в місяць.
Факт отримання коштів в сумі 1000 євро ОСОБА_1 засвідчив написаною власноручно розпискою, оригінал якої знаходиться у матеріалах справи.
підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, якій засвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Положеннями ст.509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор мас право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами(ст. 629 ЦК України).
У відповідності із ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Крім того у Постанові Верховного Суду України від 13.12.2017 у справі №309/3458/14-ц зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до правового висновку, який міститься в Постанові від 18.09.2013 Верховного Суду України на засіданні Судової палати у цивільних справах по справі № 6-63 цс 13, надано правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у Постановах від 10.12.2018 у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16, від 12.09.2019 у справі № 604/1038/16, у справі №723/304/16-ц від 23.10.2019, у справі № 464/3790/16-ц від 16.01.2019.
Згідно із ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За вимогами ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, якій посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. На підтвердження зобов'язань відповідача позивачем була надана боргова розписка, оригінал якої був оглянутий у судовому засіданні.
Згідно із ч.2 ст.640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової- суми позичальнику.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Керуючись ч. 1 ст. 611 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зазначеною статтею визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Указана Правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-1 цс 18.
Оскільки позичальник - ОСОБА_1 позичені в ОСОБА_2 кошти до 27 березня 2016 року не повернув, в останнього виникло законне право щодо вимоги про повернення таких коштів в розмірі позики, процентів нарахованих до моменту виникнення обов'язку повернення позики та 3-х процентів річних згідно ст. 625 ЦК України.
Окрім цього, суд звертає увагу на відсутність в розписці умов щодо нарахування щомісячно 5% від суми позики.
Згадана розписка містить умову щодо повернення окрім суми позики в розмірі 1000 євро, 5% від суми позики, в розмірі 50 євро.
На згадані обставини суд першої інстанції увагу не звернув, в зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з позичальника процентів за період з 27.02.2016 по 27.06.2020.
Враховуючи умови позики, з відповідача в користь позивача окрім стягнення основного боргу в розмірі 1000 Євро та 3х процентів річних, підлягає стягненню сума в розмірі 50 Євро, яка становить 5% від суми основного боргу.
З врахуванням встановленого суд вважає, що між сторонами існували договірні відносини щодо позики грошових коштів на визначений термін зі сплатою процентів за користування коштами, і що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання з повернення отриманих кошті
Згідно розрахунку, наданого позивачем та перевіреного судом, за період з 27.02.2016р. по 27.06.2020р. до сплати підлягають стягненню три відсотки річних у розмірі 127,5 євро.
Тому з відповідача слід стягнути 1000 євро основного боргу, та 50 євро у виді 5% процентів за користування коштами та 127,7 євро у виді три відсотки річних.
Щодо покликання скаржником на строк позовної давності, суд звертає увагу, що згідно ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Оскільки відповідач з заявою про застосування строків позовної давності не звертався до винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не в праві був з власності ініціативи застосовувати строки позовної давності.
З врахуванням вищенаведеного, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2020 року підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2600,00 євро - 5% за користування коштами за період з 27.02.2016р. по 27.06.2020р. з ухвалення нового судового рішення в цій частині про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50 євро - 5% за користування коштами за період з 27.02.2016р. по 27.03.2016р.
В задоволенні позову ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2550 євро - 5% за користування коштами за період з 28.03.2016р. по 27.06.2020р. - відмовити.
В решті рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2020 року сліз залишити без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.13 ст. 142 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.141, ч. 5 ст. 268, ст.ст., 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376 - 380, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2020 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2600,00 євро - 5% за користування коштами за період з 27.02.2016р. по 27.06.2020р. та ухвалення в цій частині нового судового рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50 євро - 5% за користування коштами за період з 27.02.2016р. по 27.03.2016р.
В задоволенні позову ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2550 євро - 5% за користування коштами за період з 28.03.2016р. по 27.06.2020р. - відмовити.
Змінити рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , понесених позивачем судових витрати зі сплати судового збору в розмірі 1145,30 грн.( одна тисяча сто сорок п'ять гривень 30копійок), зменшивши його до 361,79 (триста шістдесят одна гривня, 79 копійки)
Викласти абзац третій резолютивної частині рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2020 року в наступній редакції:
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 361,79 грн.( триста шістдесят одна гривня, 79 копійки).
В решті рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2020 року сліз залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 1175,26 грн. (одна тисяча сто сімдесят п'ять гривень, 26 копійки).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 30 листопада 2021 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Н.П. Крайник