Справа № 464/765/21 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.
Провадження № 22-ц/811/2909/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:82
07 грудня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Симець В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2021 року, -
у лютому 2021року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про захист прав споживачів.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» укладено кредитний договір № 0502-1359 від 03 жовтня 2020 року, за умовами якого він отримав кошти в кредит. Стверджує, що ТзОВ Укр Кредит Фінанс» надало фінансову послугу шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, однак кредитний договір ним не підписано, що є підставою для визнання його недійним. Зазначає, що покупець товарів, робіт, послуг в сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов'язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані, однак, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», йому письмово не повідомлено всю необхідну інформацію щодо умов кредитного договору, зокрема, тип кредиту, тип процентної ставки, реальну річну процентну ставку та орієнтовану вартість кредиту, порядок повернення кредиту та сплати процентів та користування кредитними коштами, необхідність укладення договорів щодо супутніх послуг. Вказує, що встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором є несправедливими умовами, що можуть бути визнані недійсними. Вважає, що прийняття пропозиції від відповідача укласти електронний договір (акцепт) здійснено шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик та введенням одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі, що не відповідає положенням статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відтак кредитний договір № 0502-1359 від 03 жовтня 2020 року не може бути таким, що прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Звертає увагу, що в оспорюваному кредитному договорі відсутня інформація щодо сукупної вартості кредиту, а відповідач не надав йому розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, у зв'язку з чим реально нарахований йому відсоток за користування кредитними коштами став значно більшим ніж зазначений відповідачем. Наголошує, що кредитний договір № 0502-1359 від 03 жовтня 2020 року укладений з використанням нечесної підприємницької практики та на умовах які є несправедливими, зокрема неустойка за прострочення виконання зобов'язання є явно завищеною, а розмір нарахованих відсотків за користування кредитними коштами значно перевищує розмір заборгованості за кредитом. З наведених підстав просить визнати недійсним кредитний договір № 0502-1359 від 03 жовтня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс».
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду в мотивувальній частині оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що не відповідають обставинам справи висновки суду першої інстанції про те, що кредитний договір № 0502-1359 від 03 жовтня 2020 року не може бути визнаний недійсним, оскільки він є неукладеним у зв'язку з відсутністю факту його підписання сторонами. Зазначає, що сторонами визнано факт укладення кредитного договору та отримання коштів, відтак дані обставини не підлягають доказуванню, зокрема, щодо наявності підпису, оскільки сторонами визнано, що процедура укладення договору відбулася в електронній формі, електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Вказує, що Закон України «Про електронну комерцію» передбачає, що моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), який надсилається кредитодавцем в СМС-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником в заявці. Вважає, що будь-який договір, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму, а договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді. Звертає увагу, що позивач в момент реєстрації на сайті створив власний особистий кабінет, який є сукупністю захищених сторінок, та забезпечує позивачу повний доступ до договору та іншої інформації, крім того, здійснив заповнення заявки на отримання кредиту та вказав усі дані, відмічені в заявці в якості обов'язкових до заповнення. З наведених підстав просить змінити мотивувальну частину рішення суду, шляхом виключення інформації щодо укладення кредитного договору із зазначенням та доповненням рішення суду щодо належного укладення кредитного договору «Стандарт» № 0502-1359 від 03 жовтня 2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 .
В судове засідання не з'явилися сторони, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки текст постанови складено 07 грудня 2021 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 29 листопада 2021 року, датою ухвалення постанови є саме 07 грудня 2021 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору «Стандарт» № 0502-1359 від 03 жовтня 2020 року ОСОБА_1 був наданий кредит у розмірі 6 тис. грн строком на 21 день, зі сплатою процентів в розмірі 2 520,00 грн. Договір скріплений електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) позичальника.
Предметом позову є визнання недійсним кредитного договору з підстав його не підписання позичальником, введення його в оману кредитодавцем, не зазначення в оспорюваному договорі ціни та сукупної вартості кредиту, використанні при укладенні кредитного договору нечесної підприємницької практики, зокрема, в частині нарахування відсотків.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки оспорюваний кредитний договір не підписаний позивальником, отже він є неукладеним, відтак такий не може бути визнаний недійсним.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
З матеріалів справи слідує, що оспорюваний договір був укладений сторонами в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи, яка переглядається, вбачається, що кредитний договір «Стандарт» № 0502-1359 від 03 жовтня 2020 року підписано позичальником (позивачем), із застосуванням одноразового ідентифікатора (одноразового пароля) електронного підпису. При цьому позивач через сайт відповідача подав заявку, попередньо заповнивши її, на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту (акцептував оферту), після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону та адресу електронної пошти одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, які позивач використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Встановивши, що без здійснення позивачем зазначених вище дій кредитний договір не був би укладений сторонами, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про не підписання позивачем кредитного договору, у зв'язку із чим безпідставно відмовив в задоволенні позову з цієї підстави, оскільки відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» оспорюваний кредитний договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.
Саме такий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі 561/77/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, який всупереч вимогам частини четвертої статті 263 ЦПК України не врахований місцевим судом при ухваленні рішення у справі.
У цьому зв'язку, колегія суддів враховує, що укладаючи оспорюваний договір, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує відповідні доводи позивача, викладені ним, як підстава його недійсності, в позовній заяві.
Також в ході апеляційного розгляду не встановлено, що оспорюваний договір суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».
У справі, що переглядається, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, однак дійшов до невірного висновку щодо підстав для відмови в задоволенні позову.
Пунктами першим та другим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як зазначено в частині четвертій статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З урахуванням мотивів цієї постанови, суду першої інстанції слід було відмовити в задоволенні позову у зв'язку із недоведеністю позивачем підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, а не у зв'язку з його неукладеністю через непідписання позивачем.
Допущене судом першої інстанції порушення норм матеріального права суд апеляційної інстанції усуває шляхом викладення мотивувальної частини оскаржуваного рішення, в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - задовольнити.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2021 року- змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 07.12.2021 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк