03 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 160/1561/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)"
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року
у справі № 160/1561/21
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)"
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)», в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо невиплати йому грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 9'994грн.51коп.;
- стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» на користь позивача, грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 9'994 грн.51коп.;
- стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» на користь позивача, індекс інфляції за несвоєчасну виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за період з 01.10.2016 по 31.12.2020 у сумі 3'807грн.91коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна. Позивачу при звільненні зі служби грошова компенсація за належні до отримання предмети речового майна не виплачена, також не виплачена така компенсація і за поданою позивачем у 2020 році заявою. Позивач, вказуючи, що оскільки відповідно до ст.116 КЗпП України відповідач на момент звільнення не здійснив виплати всіх сум, що належать позивачу, вважає, що йому слід компенсувати індекс інфляції, починаючи з 01.10.2016 по 31.12.2020 на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо невиплати позивачеві індексу інфляції за несвоєчасну виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за період з 01.10.2016 по 31.12.2020.
Зобов'язано Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, а саме: за період з 01.10.2016 по 12.04.2021 включно.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи відповідач виконав вимоги в частині виплати позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 9994,51 грн., внаслідок чого дійшов висновку про допущену відповідачем у спірних відносинах протиправну бездіяльність за період з 01.10.2016 по 31.12.2020.
Стосовно вимог про стягнення індексу інфляції за несвоєчасну виплату зазначеної компенсації суд першої інстанції з посиланням на Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» зазначив, що оскільки речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, індексація за невиплату грошової компенсації при звільненні не застосовується.
Одночасно, суд вказав, що компенсацію за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцеві сум, які мають бути виплачені йому на день виключення зі списків особового складу військової частини, тому у разі невиплати цієї компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини застосовується передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог відповідно до ч.2 ст.9 КАС України і задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, а саме: за період з 01.10.2016 по 12.04.2021 включно.
Не погодившись з рішенням суду в частині задоволених позовних, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції у цій частині скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Скаржник зазначає, що Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578, передбачено, що грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, встановлених на відповідні цілі, разом з тим даною постановою не врегульовано питання, щодо строків виплати даної компенсації, втім, визначено, що грошова
компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі
особам рядового і начальницького складу, виплачується на підставі заяви та довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за місцем служби.
У день звільнення позивач із рапортом про виплату спірної компенсації не звертався, звернення позивача до відповідача надійшло 26.02.2020 за вх.. № 586, а довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна датована 23.01.2020, що виключає підстави для застосування до нього відповідальності, передбаченої статтями 116 та 117 КЗпП України.
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з визначених вказаною правовою нормою повноважень суду апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції та доводів і вимог, викладених відповідачем в апеляційній скарзі, питання законності та обґрунтованості рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції в межах цього апеляційного провадження.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України з 02 лютого 2004 року (наказ ДДУВП від 02.02.2004 № 4 о/с).
30 вересня 2016 року позивач звільнений з посади начальника відділу по контролю за виконанням судових рішень Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» за власним бажанням згідно наказу начальника Управління Державної Пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області №249/ОС від 29.09.2016.
Як зазначає відповідач, позивач звернувся до відповідача із заявою від 16.01.2020 про виплату йому грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, яке надійшло 26.02.2020 за вх. № 586.
11.01.2021 позивачеві видана довідка № 08 про загальну суму грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, відповідно до якої загальна сума, що належить до виплати, складає 9994,51 грн.
Вказана компенсація виплачена відповідачем 13.04.2021, що підтверджується платіжними дорученнями від 13.04.2021 № 443 та № 442.
Відповідно до ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу
України» Держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578, згідно якому в редакції на час виникнення спірних правовідносин, речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань. (п. 2 Порядку № 578).
У відповідності до п. 4 Порядку № 578 речове майно ДПтС відпускається територіальним органам управління ДПтС, кримінально-виконавчій інспекції, установам виконання покарань, слідчим ізоляторам, воєнізованим формуванням, навчальним закладам, закладам охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби (далі - органи і установи) у порядку, встановленому Мін'юстом.
Згідно п. 10 Порядку № 578 предмети речового майна видаються особам у порядку планового забезпечення ним персоналу згідно з нормами забезпечення відповідно до строків їх носіння або експлуатації.
Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості (п. 23 Порядку № 578).
За приписами п. 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки (п. 60 Порядку № 578).
Виходячи з наведених норм, грошова компенсація, як один із двох альтернативних способів забезпечення працівника кримінально-виконавчої служби належним йому речовим майном у разі звільнення, виплачується особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення зі служби. При цьому реалізація способів забезпечення працівника належним йому речовим майном у разі звільнення здійснюється шляхом волевиявлення - подання заяви або рапорту за місцем проходження служби.
Як встановлено вище, позивач звертався до відповідача із відповідною заявою від 16.01.2020, втім компенсація за належне йому речове майно не виплачувалась не у зв'язку з відсутністю такої заяви на час його звільнення, а через відсутність належного фінансування.
З приводу твердження відповідача з посиланням на п.22 Порядку № 578, що грошова
компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, встановлених на відповідні цілі, і строків виплати даної компенсації цим Порядком не врегульовано, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що цей пункт Порядку № 578 врегульовує отримання грошової компенсації не у зв'язку із звільненням із служби, тому на спірні правовідносини не може бути розповсюджений.
Щодо відсутності бюджетних асигнувань, відповідно до п. 12 ст. 2 Бюджетного кодексу України відповідач Державна установа «Криворізька установа виконання покарань (№3)» входить до системи Державної кримінально-виконавчої служби України і фінансується з Державного бюджету України.
Частиною 2 статті 51 Бюджетного кодексу України в редакції на час виникнення спірних правовідносин визначено, що витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, співробітники Служби судової охорони (крім категорій, пільги яким передбачаються пунктом "ї" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я, частиною четвертою статті 29 Основ законодавства України про культуру, абзацом першим частини третьої статті 57 Закону України "Про освіту"), а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.
До таких витрат належать: забезпечення форменим одягом, речовим майном, службовим обмундируванням; забезпечення безоплатною медичною допомогою; надання санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення; надання жилого приміщення або виплата грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення; зниження плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія); безоплатний проїзд і перевезення багажу; безоплатне встановлення квартирної охоронної сигналізації і користування нею; безоплатне відправлення та одержання листів військовослужбовцями строкової служби.
Суд вважає, що у спірному випадку для визнання оскаржуваної бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Наявні у справі матеріали не містять жодних доказів вжиття відповідачем заходів для проведення повного розрахунку з позивачем (в тому числі звернення щодо збільшення бюджетних асигнувань тощо).
За таких обставин відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні своєчасного та повного розрахунку при звільненні, а саме: невиплаті позивачеві в день звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо виходу судом першої інстанції за межі позовних вимоги і прийняття рішення про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, а саме: за період з 01.10.2016 по 12.04.2021 включно, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплені такі принципи здійснення правосуддя в адміністративних судах як змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі
Відповідно до вказаної норми суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
За правилам ч.1 ст.47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
Отже, принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких визначено сторонами, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог, що свідчить про те, що суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог і в порушення принципу диспозитивності не може самостійно обирати правову підставу та предмет позову
Надані суду повноваження щодо визначення меж розгляду адміністративної справи стосуються лише обсягу захисту порушеного права.
Правила адміністративного судочинства допускають випадок, коли суд може вийти за межі вимог адміністративного позову, зокрема, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно обраним для повного захисту прав, свобод та інтересів.
Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Визначення ефективного судового захисту пов'язане з відповідним змістом заявлених позовних вимог, тобто з визначенням належного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів особи.
Встановлені у справі обставини свідчать, що суд першої інстанції, застосувавши за власною ініціативою до відповідача передбачену ст. 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, всупереч приписів наведеної вище норми ст.9 КАС України не обґрунтував вихід за межі позовних вимог, фактично самостійно змінив підстави та предмет позову, вирішив питання, яке може бути окремим предметом спору, визначеним особою.
Наведене вище відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, а саме: за період з 01.10.2016 по 12.04.2021 включно.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)"- задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у справі № 160/1561/21 скасувати в частині зобов'язання Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, а саме: за період з 01.10.2016 по 12.04.2021 включно.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у справі № 160/1561/21 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко