03 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 160/17784/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року
у справі №160/17784/20
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту соціального захисту населення Дніпровської обласної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради, Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради, Міністерства соціальної політики України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Дніпровської обласної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради, Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради, Міністерства соціальної політики України, в якому просив:
визнати протиправними дії Міністерства соціальної політики України, Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо зменшення розміру щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік,учаснику бойових дій;
зобов'язати Міністерство соціальної політики України, Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації здійснити перерахунок та виплатити учаснику бойових дій недоплачену суму 6800,00 грн., щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником бойових дій та відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 05 травня. Грошова допомога за 2020 рік позивачу виплачена в сумі 1390 грн., що не відповідає нормам чинного законодавства, що діяли на момент її виплати. За позицією позивача, з урахуванням рішення Конституційного Суду від 27.02.2020 №3-р/2020, грошова допомога учасникам бойових дій за ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» повинна виплачуватись у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області щодо нарахування та виплати позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Управління соціального захисту населення департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області нарахувати та виплатити позивачеві недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що починаючи з 27.02.2020, тобто з дня прийняття Конституційним Судом України рішення № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18), позивач, як учасник бойових дій, набув право на соціальне забезпечення у порядку, визначеному Законом України № 3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), за нормами якого щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Встановивши, що в 2020 році разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено ч. 5 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, суд дійшов висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі, що і стало підставою для задоволення позову.
При цьому, суд дійшов висновку, що належним відповідачем у справі, який має відповідати за нарахування та виплату позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, департамент соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що виплату спірної допомоги на адресу позивача не здійснював, оскільки такі повноваження передані до Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради та цією установою здійснено виплату позивачеві цієї допомоги у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112.
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 08.06.2015, отримує щорічну разову грошову допомогу як учасник бойових дій до 5 травня.
В квітні 2020 року позивачу виплачено одноразову щорічну грошову допомогу до 5 травня у розмірі, який передбачений Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року.
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Згідно з п. 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI абз. 5 ч. 22 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у редакції, яка передбачала, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплату разової грошової допомоги у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, яким встановлено, що норми і положення ст.ст. 12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», пп. 1 п. 1 якою визначено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах, зокрема: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі № 1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У даному рішенні Конституційний Суд дійшов висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України іншого, ніж у ст.ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551-ХІІ, що суперечить принципу верховенства права, встановленому ст. 8 Конституції України.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року до застосування підлягають положення ст. 12 Закону № 3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), за якими щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Як встановлено вище, у квітні 2020 року позивачу виплачена разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 1390,00 грн., тобто у розмірі меншому, ніж визначено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». При цьому, суд зауважує, що на час здійснення відповідачем такої виплати рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі № 1-247/2018 (3393/18) вже набрало законної сили.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що здійснення нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік відбулось у розмірі меншому, ніж визначено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Також, суд апеляційної інстанції наголошує, що норми підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ. При цьому, вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Разом з тим, судом першої інстанції залишилось поза увагою той факт, що відповідно до наказу Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 22.03.2019 №ОД-65/0/209-19 «Про передачу функцій» функції з нарахування та виплат щорічної разової грошової допомоги до 5 травня з 2019 року передано до Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради (надалі - центр) за списками, що надаються військовими комісаріатами, іншими військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями та Пенсійним фондом України, щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах, тому персональний облік отримувачів допомоги та виплату допомоги до 5 травня здійснює центр, який нараховує та володіє інформацією щодо сум, дати перерахунку та отримання щорічної грошової допомоги до 5 травня.
Також відповідно до пункту 6.1.8 Статуту Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення Дніпропетровської обласної ради» передбачено проведення перерахунків розмірів грошових допомог (у тому числі у зв'язку з індексацією).
Отже, оскільки саме Комунальним закладом «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради починаючи з 2019 року здійснюється нарахування соціальних виплат за КПКВК 2501150 за напрямком «Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань», саме цей орган здійснював нарахування позивачеві спірної допомоги у заниженому розмірі, тому він і є належним відповідачем у цій справі.
Висновок суду першої інстанції, що належним відповідачем у справі є Управління соціального захисту населення департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області не відповідає фактичним обставинам, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до ст.317 КАС України.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. Такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
За правилами частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
В даному випадку між адвокатом Дорошенком С.М. (Адвокат) та Кучеренко В.А. (Клієнтом) укладено договір про надання кваліфікованої правової допомоги (юридичних послуг) від 16.12.2020.
Відповідно до п.1 Договору від 16.12.2020 Адвокат зобов'язується надати правову допомогу (юридичні послуги) для захисту прав і законних інтересів Клієнта як учасника бойових дій при підготовці і розгляді в судах адміністративної юрисдикції, у т.ч. Дніпропетровському окружному адміністративному суді справи у спірних взаємовідносинах із Міністерством соціальної політики України, Департаментом соціального захисту Дніпропетровської ОДА - у зв'язку із невиплатою у 2020 році передбаченого Законом розміру щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня, необхідності покладення судом обов'язку здійснити її перерахунок, а Клієнт зобов'язується сплатити Адвокату гонорар за надані послуги в порядку та розмірах, що визначені цим Договором.
Пунктом 3 Договору від 16.12.2020 передбачено, що Сторони обумовили розмір гонорару Адвоката і порядок його сплати у фіксованій сумі 2000,00 грн., що авансується Клієнтом протягом 3-х банківських днів з дня укладення цього Договору. На підтвердження факту отримання оплати Адвокат видає Клієнту квитанцію до прибуткового ордера (або розписку) - у разі оплати готівковими коштами.
Позивачем оплачено вищевказану суму в розмірі 2000,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією квитанції до прибуткового касового ордеру від 19.12.2020 №137/20-ДОАС.
27.12.2020 між позивачем та адвокатом підписано Акт приймання-здачі виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до якого адвокатом проведено комплекс робіт та надано наступні юридичні послуги за загальною тривалістю 12 год., а саме:
1) збір первинної інформації, аналіз отриманих документів - 4 год.;
2) правові консультації Клієнта у зв'язку із порушенням права - 2 год.;
3) аналіз судової практики в аналогічних адміністративних справах Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Третього апеляційного адміністративного суду, Верховного суду у складі КАС України - 4 год.;
4) підготовка позовної заяви до адміністративного суду - 2 год.
У пункті 4 вказаного Акту зазначено, що Адвокат підтверджує факт отримання від Клієнта авансової оплати гонорару у розмірі 2000,00 грн. готівковими коштами. Клієнт підтверджує отримання від Адвоката квитанції до приходного ордеру від 19.12.2020 №137/20-ДОАС.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, погоджується з судом першої інстанції про належність і достатність поданих позивачем доказів про надання адвокатом Дорошенком С.М. правових послуг позивачу.
Суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що понесені позивачем витрати у вигляді витрат на правничу допомогу адвоката підлягають задоволенню судом у загальному розмірі на суму 1 500 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у справі №160/17784/20 скасувати, прийняти нове рішення.
Визнати протиправною бездіяльність Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Комунальне закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно - консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко