23 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 160/3633/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Прокопчук Т.С., Кругового О.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 р. (суддя: Єфанова О.В.) в адміністративній справі №160/3633/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання неправомірною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині нездійснення нарахування та виплати йому з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з 1 січня по 12 березня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2019 року основної пенсії у розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі п'ятдесят відсотків мінімальної пенсії за віком, застосовуючи з 01.01.2018р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з 1 січня по 12 березня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2019 року основної пенсії по інвалідності у розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі п'ятдесят відсотків мінімальної пенсії за віком, застосовуючи з 01.01.2018р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік, та здійснити виплату пенсії з урахуванням фактично сплачених сум;
- визнати неправомірним застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розміру мінімальної пенси за віком, при нарахуванні пенсії відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19, меншого за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховуючи пенсію відповідно до Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19 застосовувати розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, та здійснити виплату пенсії з урахуванням фактично сплачених сум;
- визнати неправомірним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із простроченням строків виплати пенсії нарахованої відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із простроченням строків виплати пенсії нарахованої відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19, за період з квітня 2019 року по травень 2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає неправомірною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні нарахуванні та виплати позивачу, як особі, яка є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, у період з 01.04.2014 року по 02.08.2014 року, з 1 січня по 12 березня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2019 року основної пенсії у розмірі, встановленому статтями 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки у вказані періоди законодавством не обмежувалось пряме застосування зазначених норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". При цьому позивач, стосовно виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019р. у справі №160/8564/19 зазначає, що з 10.01.2018р., в тому числі з 01.03.2019р., відповідач мав нараховувати позивачу основну та додаткову пенсію, з підстав передбачених ст.50 та ст.54 Закону №796, у розмірі не меншому за шість з половиною мінімальних пенсій за віком, застосовуючи розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40 % мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом. Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів позивачем зазначено, що на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 р. у справі №160/8564/19, відповідачем, із розстрочення у період з 01.05.2020р. по 01.09.2020р., було виплачено заборгованість по перерахованій пенсії у розмірі 52471,43 грн. Однак, за фактом виплати, позиву не була нарахована та виплачена компенсація втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, яку відповідач мав нарахувати та виплатити разом із виплатою заборгованості з підстав передбачених ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» в порядку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України для реалізації Закону.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 р., ухваленим за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку позивачем. Посилаючись на порушення норм матеріального права, скаржник просить скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов
задовольнити. Доводи апеляційної скарги аналогічні тим, що вказані в позовній заяві.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходив.
Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом IІI групи, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".12.03.2020р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зі звернення щодо виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 р. у справі №160/8564/19.15.04.2020р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було направлено на адресу позивача лист-відповідь «Про розгляд звернення» від 15.04.2020р. за №5539-4349/11-03/8-0400/20 в тексті якої зазначено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 р. у справі №160/8564/19 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії. Оскільки, загальний розмір пенсії обчисленої відповідно до п.9-1 постанови КМУ від 23.11.2011р. №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є меншим, тому, з 01.05.2019р. розмір державної (основної) пенсії по інвалідності нараховано в розмірі, не меншому за шість мінімальних пенсій за віком відповідно до ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Загальний розмір пенсії становить з 01.03.2019р. 9730,50грн. Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду врегульовано постановою КМУ від 22 серпня 2018р. №649 (зі змінами) «Про погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду». Доплату за період з 01.03.2019р. по 19.01.2020р. обліковано в Реєстрі судових рішень відповідно до Постанови №649.
Вважаючи неправомірною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з 1 січня по 12 березня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2019 року основної пенсії у розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі п'ятдесят відсотків мінімальної пенсії за віком, застосовуючи з 01.01.2018р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні поданому 12 березня 2021 р. позову, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення позивачем, встановленого частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства, строку для звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату пенсії за період з 01 січня по 02 серпня 2014 р., з 01 січня по 12 березня 2015 р. та з 01 січня 2016 р. по 28 лютого 2019 р. Також суд зазначив про відсутність протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області в частині виконання ним рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 р. у справі № 160/8564/19, відповідно до норм постанови КМУ №1210 від 23 листопада 2011 р. Щодо вимоги нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, у зв'язку із простроченням строків виплати пенсії, суд першої інстанції дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки заявлений до компенсації період прострочення визнано судом таким, що не підлягає оскарженню в адміністративному порядку, у зв'язку з пропуском встановленого частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку.
Колегія суддів зазначає наступне.
Приписами частини 1,2,4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 р. №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду за захистом, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 р. у справі № 240/12017/19 сформулювала наступний правовий висновок:
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Щодо застосування положення статті 87 Закону № 1788-ХІІ та статті 46 Закону № 1058-IV:
За змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом. До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
За умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Наведений правовий висновок враховується колегією суддів апеляційного суду у відповідності до приписів статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Звертаючись до суду 12 березня 2021 р. з позовними вимогами про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити дії по нарахуванню та виплати у відповідному розмірі пенсії за період з 01 січня по 02 серпня 2014 р., з 01 січня по 12 березня 2015 р. та з 01 січня 2016 р. по 28 лютого 2019 р., позивачем не дотримано, встановлений частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства, строк звернення до суду з даними вимогами. Отримання ним листа відповідача від 15.04.2020 у відповідь на заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 6 років після отримання пенсії за січень 2014 року.
Частиною 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Пунктом 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3,4 статті 123 цього Кодексу.
Викладене свідчить про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити дії по нарахуванню та виплати пенсії у відповідному розмірі за період з 01 січня по 02 серпня 2014 р., з 01 січня по 12 березня 2015 р. та з 01 січня 2016 р. по 28 лютого 2019 р., та в цій частині прийняти нове рішення, яким зазначенні позовні вимоги залишити без розгляду.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача по виконанню рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 р. у справі № 160/8564/19, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Тобто, судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Керуючись статтями 315, 317, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 р. в адміністративній справі №160/3633/21 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та зобов'язання здійснити нарахування з 01 січня по 02 серпня 2014 р., з 01 січня по 12 березня 2015 р. та з 01 січня 2016 р. по 28 лютого 2019 р. основної пенсії по інвалідності у розмірі, не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, застосовуючи з 01 січня 2018 р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про Ддержавний бюджет" на відповідний рік, та здійснити виплату пенсії з урахуванням фактично сплачених сум.
Ухвалити в цій частині нове рішення, залишивши вказані вище позовні вимоги частині без розгляду.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 р. в адміністративній справі №160/3633/21 - змінити, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 23 листопада 2021 р. і може бути оскаржена в касаційному порядку в частині, якою позовні заяви залишено без розгляду, шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя Т.С. Прокопчук
суддя О.О. Круговий