01 грудня 2021 р.Справа № 520/11421/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , П'янової Я.В. ,
за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/11421/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України
про визнання дій (бездіяльності) протиправними, визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, в якому просив:
- визнати дії (бездіяльність) протиправними Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України щодо неправомірного незастосування при нарахуванні податкових зобов'язань ОСОБА_1 податкової пільги, передбаченої пп. 266.4.2 п;.266.4 ст. 266 ПКУ та п. 3 Додатку 1 до рішення ХМР «Про місцеві податки і збори у місті Харкові»;
- визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0160855-2413-2030 від 07.04.2021 року;
- стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану в результаті неправомірного незастосування при нарахуванні податкових зобов'язань податкової пільги, передбаченої пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПКУ та п. 3 Додатку 1 до рішення ХМР «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» в розмірі 25 282,13 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 року в адміністративний позов задоволено частково.
Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України №0160855-2413-2030 від 07.04.2021 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення в частині задоволення позову, суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.
Позивач, не погодившись з даним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позову, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення в частині відмови в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.
Представник позивача надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначив, що її слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування в цій частині не вбачає.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України, у відношенні ОСОБА_1 винесено податкове повідомлення - рішення №0160855-2413-2030 від 07.04.2021 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, розмір якого складає 1091,01 грн. за 2020 рік.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав та інтересів позивача є задоволення позовних вимог шляхом скасування податкового повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, №0160855-2413-2030 від 07.04.2021 року в судовому порядку. Крім того звернув увагу на те, що задоволення вимоги щодо скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення охоплює також вимогу визнання протиправними дій податкового органу щодо незастосування податкової пільги, визначеної пунктом 3 Додатку 1 до рішення ХМР від 22.02.2017 № 542/17, та окремому задоволенню не підлягає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з податкового органу на користь позивача моральної шкоди, завданої в результаті неправомірного незастосування при нарахуванні податкових зобов'язань податкової пільги, передбаченої пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПКУ та п. 3 Додатку 1 до рішення ХМР «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» в розмірі 25 282,13 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для задоволення цих вимог відсутні, оскільки заявлена позивачем сума моральної шкоди 25282,13 грн., яку він просить стягнути з відповідача, є неспівмірною та значно перевищує суму податку на нерухоме майно 1091,01 грн., визначену в оскаржуваному податковому повідомленні - рішенні №0160855-2413-2030 від 07.04.2021 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Порядок виконання приватною особою податкового обов'язку, а також обсяг та зміст повноважень адміністративних органів в галузі справи контролю за податковою дисципліною, а також порядок реалізації контролюючими органами процедури застосування міри юридичної відповідальності до осіб, котрі скоїли податкові правопорушення, визначений, насамперед, нормами Податкового кодексу України.
Так, за правилом п.п. 54.3.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
З 01.01.2015 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, справляється за правилами ст.266 Податкового кодексу України і у силу п.п.266.7.1 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.
Відповідно до п.266.1.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Пунктом 266.2.1 ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а у силу положень п.п. 266.3.1 ст. 266 цього ж кодексу базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За правилом п. 266.5.1 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Пунктами 14.1.129 та 14.1.129-1 Податкового кодексу України об'єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані законодавцем за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об'єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку.
Відповідно до положень п.п.266.3.2 ст.266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом п.п.266.4.2 ст.266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 ст.266 Податкового кодексу України).
Отже, для справляння податку у порядку ст.266 Податкового кодексу України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об'єкту нерухомого майна (будівлі чи приміщення) як об'єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: 1) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 2) місце розташування об'єкта (тобто адреса будівлі), 3) технічні характеристики об'єкта (тобто тип будівлі чи категорія будівлі).
Згідно з п. 3 Додатку № 1 до Рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 №542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, зокрема, квартири/квартир незалежно від їх кількості загальною площею до 85 кв. м, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюється у розмірі 0 відсотків.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві приватної спільної сумісної власності належить 4/5 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 83,1 кв.м., житлова площа 53,0 кв.м. Вказане підтверджено Свідоцтвом про право власності на житло від 26.01.1999 року, реєстраційний № НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Харківської міської ради, а також відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копії яких містяться в матеріалах справи.
При обрахуванні позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік та винесенні спірного податкового повідомлення - рішення податковий орган здійснював наступний розрахунок: (83,10 - 60) х 47,23 = 1 091,01 грн. Де 83,10 - загальна площа квартири АДРЕСА_1 ); 60 - пільга, передбачена пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України; 41,73 грн. - ставка податку на нерухоме майно за 2020 рік за 1 кв.м. бази оподаткування (1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного 2020 року, яка становила 4 723,00 грн.).
Разом з тим, зважаючи на те, що загальна площа квартири АДРЕСА_1 , яка стала об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік, становить 83,1 кв.м., відповідно не є об'єктом оподаткування, оскільки ставка податку відносно таких квартир, власниками яких є фізичні особи (в даному випадку, позивач) встановлюється у розмірі 0 відсотків.
З зазначеного вбачається, що відповідач неправомірно розрахував суму податкового зобов'язання ОСОБА_1 , оскільки площа оподатковуваного об'єкта є меншою, ніж 85 кв. м., а тому нарахування вищевказаної суми податкового зобов'язання не є правомірним.
Крім того, відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував пп. 266.1.2. п. 266.1. ст. 266 ПК України, відповідно до якого визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Так, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, позивач не є власником 100% квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 83,1 кв.м., а є власником лише 4/5 частки вказаної квартири на праві приватної спільної сумісної власності..
Згідно підпункту 54.3.3 пункту" 54.3 статті 54 ПКУ контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення №0160855-2413-2030 від 07.04.2021 року, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про необхідність сплати позивачем податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за 2020р. на суму 1091,01 грн. на об'єкт нерухомого майна - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 83,10 кв. м., а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддфів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування податкового повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, №0160855-2413-2030 від 07.04.2021 року.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність податкового повідомлення-рішення, що оскаржується.
Доводи апелянта спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з податкового органу на користь позивача моральної шкоди, завданої в результаті неправомірного незастосування при нарахуванні податкових зобов'язань податкової пільги, передбаченої пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПКУ та п. 3 Додатку 1 до рішення ХМР «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» в розмірі 25 282,13 грн., судова колегія зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань.
При цьому, позивач не обґрунтував наявність безпосереднього причинного зв'язку між шкодою та винесеним контролюючим органом у відношенні позивача податкового повідомлення - рішення, оскільки позивач не довів факту завдання йому шкоди та не надав належних доказів того, що саме винесення спірного податкового повідомлення - рішення призвело до матеріальних втрат і душевних страждань.
Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправним винесенням контролюючим органом у відношенні нього податкового повідомлення - рішення, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій (бездіяльності) відповідача.
Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 25282,13 грн.
Крім того, судова колегія звертає увагу на неспівмірність заявленої позивачем (його представником) суми моральної шкоди 25282,13 грн., яку він просить стягнути з відповідача, яка значно перевищує визначену в оскаржуваному податковому повідомленні - рішенні №0160855-2413-2030 від 07.04.2021 року суму податку на нерухоме майно 1091,01 грн., скасованому судом.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції про те, що підстави для задоволення цих вимог відсутні.
Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянтів.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 року по справі № 520/11421/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Я.В. П'янова
Повний текст постанови складено 07.12.2021 року