07 грудня 2021 р. Справа № 520/7743/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., м. Харків, повний текст складено 12.07.21 року по справі № 520/7743/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати незаконним та скасувати рішення №4905 від 02.10.2020 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) за вислугою років з 02.10.2020 з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно довідки про складові заробітної плати, виданої Прокуратурою Харківської області від 10.09.2020 №18-597 без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111.
- стягнути на користь відмови ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області сплачений судовий збір у розмірі - 908,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року у справі № 520/7743/21 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення №4905 від 02.10.2020 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022, код 14099344) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до стажу роботи за вислугу років період навчання у вищому навчальному закладі Національному юридичному університеті ім. Ярослава Мудрого за спеціальністю "Правознавство" - 2 роки 5 місяців.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022, код 14099344) призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за вислугою років з 30.09.2020 згідно довідки про складові заробітної плати, виданою Прокуратурою Харківської області від 10.09.2020 №18-597.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022, код 14099344) суму сплаченого судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року у справі № 520/7743/21 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що на час звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії за вислугу років управління керувалося нормами Закону України «Про прокуратуру» № 1697-УІІ від 14.10.2014 року, оскільки норми, які визначали право на призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, втратили чинність. Крім того, зазначає, що відповідно до положень ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-УІІ від 14.10.2014 року, підстави для зарахування період навчання до вислуги років відсутні. Також зазначає, що на підставі наданих ОСОБА_1 документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу, стаж роботи заявниці за вислугу років на день звернення складає 20 років 11 місяців 25 днів, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів - 18 років 06 місяців 09 днів. Отже, відповідач зазначає, що у позивача відсутній необхідний стаж роботи за вислугу років - 24 роки 06 місяців, передбачений ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-УІІ від 14.10.2014 року, а тому відсутні підстави для призначення пенсії за вислугу років.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
Рішенням відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №4905 від 02.10.2020 ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно з Законом України "Про прокуратуру".
Підставою відмови у спірному рішення зазначено те, що на підставі наданих заявником документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу, стаж роботи заявника за вислугу років на день звернення склав 20 років 11 місяців 25 днів, з них на посадах прокурорів - 18 років 6 місяців 9 днів.
Оскільки у ОСОБА_1 відсутній необхідний стаж роботи за вислугу років - 24 роки 6 місяців, передбачений ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ, тому відсутні підстави в призначенні останній пенсії за вислугу років згідно з Законом України "Про прокуратуру".
Вважаючи відмову у призначенні пенсії незаконною, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Задовольнивши частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначає, що на час звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за вислугою років, відповідно до наданих документів загальний стаж позивача роботи на посадах в прокуратурі становить понад 18 років, а стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, за ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням навчання у вищому юридичному закладі, більше 20 років. Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №4905 від 02.10.2020 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугою років, підлягають задоволенню. Крім того, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років саме з часу звернення із заявою про призначення пенсії - з 30.09.2020, - згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ в редакції Закону №2663-111 від 12 липня 2001 року, згідно довідки Прокуратури Харківської області про складові заробітної плати №18-597 від 10.09.2020.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15.07.2015 р. визначалися Законом України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 р. (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 р.), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
Разом з тим, 15.07.2015 р. набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII.
Згідно з ч. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII положення Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини 1 статті 15, частини 4 статті 16, абзацу 1 частини 2 статті 46-2, статті 47, частини 1 статті 49, частини 5 статті 50, частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1, частини 3 статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів, визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII.
Отже, на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії 30.09.2020 року, ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, яка регулювала питання пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих, втратила чинність. Порядок призначення пенсій прокурорам врегульовано Законом України від 14.10.2014 р. № 1697-VII «Про прокуратуру».
Статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII, (в редакції, чинної на момент подачі позивачем заяви про призначення пенсії) передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Тобто, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VІІ, який набув чинності 15.07.2015 р., та є діючим.
Таким чином, до спірних правовідносин мають бути застосовані саме положення цього закону, а не ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" викладена Верховним Судом у постановах від 24.04.2019 р. у справі № 750/8739/16-а, від 26.06.2018 р. у справі № 686/17309/17 та від 11.06.2020 р. у справі № 265/2627/17.
Станом на дату звернення до органів Пенсійного фонду 30 вересня 2020 року у позивача відсутній стаж роботи 24 роки 6 місяців, тобто відсутні підстави для виникнення права на призначення пенсії згідно із ст. 86 Закону України від 14.10.2014 р. №1697-VII «Про прокуратуру».
Так, позивач просить суд зобов'язати відповідача призначити пенсію згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111, відповідно до якої пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.
Однак, станом на 30.09.2011 р. у позивача був відсутній стаж роботи 20 років, що свідчить про відсутність підстав для виникнення права на призначення пенсії згідно із ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 р. № 1789-XII «Про прокуратуру'у редакції, яка діяла до 01.10.2011 р.
Верховний Суд в постанові від 20.12.2018 р. у справі № 363/4080/16-а, зазначив, що оскільки позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Оскільки, в період дії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-XII у позивача не виникало право на пенсію, а тому не можна вважати, що у спірному випадку відбулося звуження прав позивача, оскільки відсутня першопричина, - саме право, яке може звужуватися.
Аналогічний висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 10.10.2019 р. у справі № 554/5582/17 та від 04.12.2019 р. у справі № 747/559/17.
Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), відповідно до якої законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Аналогічний висновок зроблений в рішенні Конституційного Суду України від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011.
У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "КйартанАсмундсон проти Ісландії" (KjartanАsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Так, рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Відповідно до позиції ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно ч. ч. 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене, оскільки стаж позивача за вислугу років недостатній для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону №1697-VII, а в період дії ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, то відповідачем обґрунтовано відмовлено у призначенні пенсії позивачу.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (GarciaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 по справі № 520/7743/21 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про:
визнання протиправним та скасування рішення №4905 від 02.10.2020 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру";
зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи за вислугу років період навчання у вищому навчальному закладі Національному юридичному університеті ім. Ярослава Мудрого за спеціальністю "Правознавство" - 2 роки 5 місяців;
зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за вислугою років з 30.09.2020 згідно довідки про складові заробітної плати, виданою Прокуратурою Харківської області від 10.09.2020 №18-597;
стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області суму сплаченого судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
В цій частині прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року у справі № 520/7743/21 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко З.О. Кононенко