29 листопада 2021 р.Справа № 520/2297/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , П'янової Я.В. ,
за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 р. (ухвалене суддею Сагайдаком В.В.) по справі № 520/2297/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Харківської обласної державної адміністрації (в подальшому - ХОДА), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила: визнати протиправним та скасувати наказ заступника керівника апарату обласної державної адміністрації - начальника управління роботи з персоналом апарату обласної державної адміністрації від 14.01.2021 р. №13-к про звільнення позивачки; поновити позивачку на посаді заступника начальника управління головного внутрішнього аудиту та правової перевірки ХОДА - начальника відділу правової перевірки та судової роботи, або на посаді, рівнозначній тій, яку вона займала до звільнення з 15.01.2021 р.; стягнути з ХОДА на користь позивачки середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 15.01.2021 р. по день ухвалення судового рішення, виходячи із середньоденної заробітної плати 1194,44 грн., з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 р. у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 р. та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивачка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України “Про державну службу”, Кодексу законів про працю України (в подальшому - КЗпП України), Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки: зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що звільнення відбулося, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Харківської обласної державної адміністрації, проте, в наказі відсутні посилання на розпорядчий акт, на підставі якого відбулося звільнення чи скорочення посади; позивачці не запропоновано будь-якої іншої вакантної посади державної служби; відсутні зміни до штатного розпису та факт скорочення посади позивачки; позивачці не запропоновано інші вакантні посади; оскаржуваний наказ підписаний неуповноваженою особою.
Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, просили розгляд справи проводити за їх відсутністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що з 01.09.2020 р. ОСОБА_1 призначена на посаду заступника начальника управління головного внутрішнього аудиту та правової перевірки ХОДА начальника відділу правової перевірки та судової роботи на підставі наказу керівника апарату обласної державної адміністрації № 190-к від 31.08.2020 р., що підтверджується наказом, копія якого знаходиться в матеріалах справи.
15.12.2020 р. заступником керівника апарату обласної державної адміністрації - начальником управління діловодства на виконання розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації № 787 від 11.12.2020 р. “Про внесення змін до структури Харківської обласної державної адміністрації та визнання такими, що втратили чинність розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації, відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу” позивачку під особистий підпис попереджено про наступне вивільнення з посади заступника начальника управління головного внутрішнього аудиту та правової перевірки Харківської обласної державної адміністрації начальника відділу правової перевірки та судової роботи по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження.
Наказом Харківської обласної державної адміністрації № 13-к від 14.01.2021 р. позивачку звільнено з посади заступника начальника управління головного внутрішнього аудиту та правової перевірки Харківської обласної державної адміністрації начальника відділу правової перевірки та судової роботи, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Харківської обласної державної адміністрації у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Харківської обласної державної адміністрації, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу”, з виплатою грошової компенсації за 10 календарних днів невикористаної відпустки та виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Не погоджуючись із вищевказаним наказом, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ обґрунтований та прийнятий на підставі вимог чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (в подальшому - Закон № 889-VIII, який застосовується судом у спірних правовідносинах у редакції чинній на час виникнення цих правовідносин).
Згідно із ст. 1 Закону № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону № 889-VIII, дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Частинами 1-3 статті 5 Закону № 889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2015 р. у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону № 889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої, державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Статтею 87 Закону № 889-VIII встановлено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу; встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що розглядаючи трудовий спір, який пов'язаний зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу”, необхідно з'ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби, та чи була у роботодавця можливість перевести працівника на вакантні станом на час його звільнення посади.
Судовим розглядом встановлено, що розпорядженням голови ХОДА № 787 від 11.12.2020 р. з метою оптимізації структури ХОДА відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. № 179 “Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих адміністрацій” (зі змінами), від 18.04.2012 р. № 606 “Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій” (зі змінами), від 25.03.2014 р. № 91 “Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій” (зі змінами) внесено зміни до структури ХОДА.
Пунктом 1.1. зазначеного розпорядження визначено структуру ХОДА, згідно з переліком структурних підрозділів ХОДА відповідно до додатку 1 до розпорядження.
Відповідно до додатку 1 до вищевказаного розпорядження голови ХОДА, такий структурний підрозділ ХОДА як “управління внутрішнього аудиту та правової перевірки” відсутній.
Абзацом 2 пункту 2 розпорядження голови ХОДА від 11.12.2020 р. № 787 визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови ХОДА від 06.06.2020 р. № 395 “Про затвердження положень про структурні підрозділи ХОДА без статусу юридичної особи публічного права” (зі змінами) у частині затвердження Положення управління внутрішнього аудиту та правової перевірки ХОДА.
Відповідно до п. 3.1 розпорядження голови ХОДА № 787 від 11.12.2020 р., заступника керівника апарату обласної державної адміністрації - начальника управління діловодства В. Волік зобов'язано вжити необхідних заходів, пов'язаних із внесенням змін до структури ХОДА та граничної чисельності працівників структурних підрозділів обласної державної адміністрації.
Внаслідок вказаних змін визначено структуру обласної державної адміністрації згідно з переліком структурних підрозділів обласної державної адміністрації, виклавши її у новій редакції (додаток 1), за змістом якої відсутній такий структурний підрозділ ХОДА як “управління внутрішнього аудиту та правової перевірки”, водночас розпорядження голови ХОДА від 06.06.2020 р. № 395 “Про затвердження положень про структурні підрозділи ХОДА без статусу юридичної особи публічного права” (зі змінами) у частині затвердження Положення управління внутрішнього аудиту та правової перевірки ХОДА визнано таким, що втратило чинність.
Таким чином, відбулися зміни структури та штатного розпису ХОДА, в якому після внесених змін не передбачена наявність такого структурного підрозділу як Управління внутрішнього аудиту та правової перевірки, тобто, відбулося скорочення посади державної служби, яку займала позивачка.
Доводи позивачки щодо відсутності у вказаному розпорядженні голови ХОДА від 11.12.2020 р. відомостей про припинення, скорочення тощо відділу внутрішнього аудиту управління внутрішнього аудиту та правової перевірки ХОДА, а також щодо посад працівників управління, не є підставою для скасування спірного наказу, оскільки, по-перше, жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов'язковість відображення таких відомостей у вказаному документі, та пунктом 1.1 розпорядження структура ХОДА повинна бути визначена згідно з переліком структурних підрозділів у новій редакції (додаток 1), що також виключає обов'язок перелічувати у розпорядженні всі структурні підрозділи та посади, які підлягають скороченню у зв'язку з внесенням змін до структури обласної державної адміністрації.
Щодо доводів апелянтки про відсутність факту скорочення посади, яку вона займала перед звільненням, суд апеляційної інстанції зазначає, що з дослідженого судом апеляційної інстанції Додатку 1, в якому відображено перелік структурних підрозділів обласної державної адміністрації, встановлено відсутність наявності структурного підрозділу, який можна було б вважати таким, що є аналогічним тому, в якому працювала позивачка.
Щодо наявності чи відсутності у роботодавця можливості перевести позивачку на вакантні станом на час її звільнення посади у зв'язку зі скороченням посади державної служби, яку займала позивачка, внаслідок зміни структури та штатного розпису, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Оскільки Законом України “Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України, у зв'язку з проведенням адміністративної реформи” № 440-ІХ, зокрема, внесено зміни до Закону України “Про державну службу”, яким законодавчо скасовано обов'язок запропонувати усі вакантні посади та встановлено право суб'єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), то суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про помилковість доводів позивачки про наявність у відповідача обов'язку запропонувати їй інші вакантні посади у ХОДА.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 13.10.2021 р. (справа № 520/11687/2020).
Щодо доводів ОСОБА_2 , що оскаржуваний наказ підписаний неуповноваженим законодавством суб'єктом та її звільнено з посади з порушенням строку, встановленого ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 9, 10 Положення про апарат Харківської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови ХОДА від 11.12.2020 р. № 790, апарат очолює керівник апарату, який призначається на посаду головою обласної державної адміністрації. Керівник апарату має двох заступників керівника апарату - начальників управлінь.
На період відсутності керівника апарату його обов'язки виконує один із заступників керівника апарату, який наділений правом першого підпису.
На час попередження позивачки про наступне вивільнення від 15.12.2020 р. керівнику апарату ХОДА ОСОБА_3 надано щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби та частину щорічної основної оплачуваємої відпустки з 03 по 23.12.2020 р. та на час його відпустки покладено виконання обов'язків керівника апарату ХОДА на заступника керівника апарату ХОДА - начальника управління діловодства ОСОБА_4 , що підтверджується розпорядженням ХОДА № 238-к від 02.12.2020 р.
Згідно із розпорядженням голови ХОДА № 7-к від 11.01.2021 р. керівнику апарату ХОДА ОСОБА_3 надано відпустку без збереження заробітної плати строком на 12 календарних днів з 11 по 22 січня 2021 року та на час його відпустки покладено виконання обов'язків керівника апарату ХОДА на заступника керівника апарату ХОДА - начальника управління діловодства ОСОБА_4 .
Таким чином, вищевказаним розпорядженням заступнику керівника апарату ХОДА - начальнику управління діловодства ОСОБА_4 надані повноваження підписувати накази, що входить до обов'язків та повноважень керівника апарату ХОДА.
Оскільки станом на час звільнення ОСОБА_1 з посади обов'язки керівника апарату виконувала заступник керівника апарату - начальник управління діловодства ОСОБА_4 , то наказ про звільнення позивачки підписано уповноваженим суб'єктом.
Згідно із ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Відповідно до ч. 5 ст. 241-1 КЗпП України, коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.
Згідно із п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, днем звільнення вважається останній день роботи.
Таким чином, 14.01.2021 р., дата з якої звільнено ОСОБА_1 з посади, є останнім днем її роботи на цій посаді, а датою фактичного припинення трудових відносин позивачки з відповідачем є 15.01.2021 р.
Оскільки з попередженням про наступне звільнення позивачка ознайомлена 15.12.2020 р., а 14.01.2021 р. є тридцятим календарним днем з дня попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення, то її звільнення здійснено з дотриманням вимог ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII.
Щодо доводів апелянтки про відсутність в наказі про її звільнення посилання на розпорядчий акт, на підставі якого відбулося скорочення посади, яку вона займала, суд апеляційної інстанції зазначає, що, оскільки при попередженні ОСОБА_1 про наступне вивільнення з посади їй було повідомлено, на виконання якого саме акту (розпорядження голови ХОДА віл 11.12.2020 р. № 787) вчиняються такі дії, то підписом на вищевказаному попередженні підтверджується також її ознайомлення зі змістом вказаного акту.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при винесенні оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2020 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо інших доводів апелянта суд зазначає, що вони спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 по справі № 520/2297/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Я.В. П'янова
Повний текст постанови складено 06.12.2021 року