06 грудня 2021 р. Справа № 520/10602/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2021, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., м. Харків, повний текст складено 02.09.21 по справі № 520/10602/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015- 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015-2018 роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2021 частково задоволено позов.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки ОСОБА_1 без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки ОСОБА_1 з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідачем не було включено щомісячної додаткової грошової винагороди до грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2015-2018 році, що передбачено ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року № 260. Крім того, позивач зазначає, що судом першої інстанції не враховано вимоги абзацу 2 п. 33.3 Розділу ХХХІІІ Інструкції № 260 від 11.06.2008 року та висновки викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі № 522/2738/17, в постановах Верховного Суду від 28.05.2021 у справі № 400/1955/20, від 26.02.2021 року у справі №620/3346/19, від 16.03.2021 року у справі № 761/778/17, від 31.03.2021 року у справі №761/20040/17, від 24.10.2018 року у справі № 820/3211/11 щодо врахування щомісячної додаткової грошової винагороди при визначенні розміру одноразового грошового забезпечення військовослужбовців, висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 24.10.2018 року у справі № 820/3211/17, згідно яких, чинним законодавством передбачено єдине поняття грошового забезпечення військовослужбовців, а щомісячна додаткова грошова допомога є складовою грошового забезпечення.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати в частині задоволення позову та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позивачем був пропущений як спеціальний місячний строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України, так і загального шестимісячного строку звернення до адміністративного суду з позовом, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України та тримісячного строку (ч. 1 ст. 233 КЗпП України). Також відповідач вказав, що підпунктом 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2015-2018 роки у розмірі, що не перевищував його місячне грошове забезпечення. Таким чином, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 276 від 17.12.2020 року, позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с. 11).
Позивач отримував щомісячну винагороду у розмірі 60%, яка входила до складу грошового забезпечення.
Однак, як зазначає позивач, відповідач розрахував та виплатив грошову допомогу на оздоровлення за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017, 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалась позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій".
Позивач з метою захисту порушених прав звернувся із відповідною заявою до відповідача. Однак, посадові особи Військової частини НОМЕР_1 відповіді позивачу не надали.
Не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не враховано до грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки щомісячну додаткову грошову винагороду, та з метою належного захисту та відновлення прав позивача суд задовольнив позовні вимоги в цій частині шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки позивачу з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, здійснивши виплату донарахованих сум.
Відмовивши у задоволенні іншої частини позовних вимог суд першої інстанції врахував правові висновки постанов Верховного Суду від 11.07.2019р. у справі №807/1920/16 та від 21.05.2020 у справі №807/1652/16, відповідно до яких, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є додатковим видом одноразового грошового забезпечення військовослужбовців. Керівникам державних органів надається право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Крім того, судом зазначено, що у період з 2013 по 2017 роки військовослужбовцем не було подано письмові рапорти за командою про призначення та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Зі змісту частин третьої та четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч.3 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Зазначена Інструкція діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно пункту 30.1 розділу ХХХ зазначеної Інструкції, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пункт 30.3 визначає, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Пунктом 2 частини першої вказаної постанови, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
На виконання зазначеної Постанови КМУ, Наказом Міністра оборони від 15.11.2010№ 595, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України (далі по тексту Інструкція № 595), яка відповідно до пункту 1 визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Пунктами 5, 8 Інструкції №595 визначено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Інструкція № 595 втратила чинність на підставі наказу Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року № 550, яким затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі по тексту -Інструкція № 550), відповідно до пункту 1 якої Інструкція визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Пунктами 5, 8, 9 Інструкції №550 встановлено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Як встановлено матеріалами справи, відповідачем було розраховано та виплачено позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки без урахування щомісячної додаткової винагороди, яка виплачувалась позивачу щомісячно відповідно до Постанови №889.
Підставою для неврахування щомісячної додаткової винагороди при обчисленні одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки стало застосування відповідачем приписів Інструкцій № 595, № 550 в частині не включення вказаної винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що застосовуючи вищевказані Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті грошової допомоги на оздоровлення відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
У відповідності до ч.4ст.9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 16.05.2019 р. у справі № 826/11679/17, від 26.02.2021 у справі 620/3346/19, від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20.
Тобто, при визначенні розміру грошового забезпечення застосування підлягає саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону.
Крім того, питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Оскільки позивачу на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №889 додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки позивачу з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, здійснивши виплату донарахованих сум.
Стосовно посилань відповідача в своїй апеляційній скарзі на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частина 5 ст. 122 КАС України є загальною нормою у розв'язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.
Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання строків звернення до суду у зв'язку із нездійсненням перерахунку та виплати військовослужбовцям грошової допомоги на оздоровлення не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які повинні бути застосовані до спірних відносин.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці»№1774-VIII, зі змінами та доповненнями від 1 січня 2017 року, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з ч. 2 статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Таким чином, позивач має право звертатися до суду з позовними вимогами про стягнення грошової допомоги на оздоровлення без обмеження будь-яким строком, а тому посилання апелянта на пропуск позивачем спеціального місячного, загального шестимісячного або тримісячного строків звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановлених відповідно частинами 2, 5 статті 122 КАС України та ч. 1 ст. 233 КЗпП України є безпідставним.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.06.2020 у справі №818/1106/16.
Щодо вимог апеляційної скарги позивача про визнання протиправними дій та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015-2018 роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704(далі - Постанова № 704) надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з п. п. 7, 8 Постанови № 704, видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів. Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджено наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260.
Відповідно до п. 4 розд. І Порядку № 260, грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає, серед іншого, одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.
Згідно з абз. 3 п. 7 розд. І Порядку № 260 військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно п. 1 розд. ХХIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України (п. 7 розд. ХХIV Порядку № 260).
Пунктом 9 розд. ХХIV Порядку № 260 передбачено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Отже, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яка виплачується виключно за наявності коштів.
Вказаний висновок, відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 18.03.2020 року у справі № 810/3476/16.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що у 2015-2018 роках розмір доведених до Військової частини НОМЕР_1 видатків та реально отримане асигнування цих видатків дозволяли проведення виплат матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Крім того, як встановлено матеріалами справи, позивачу виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2015-2018 роки.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази щодо звернення позивача в 2015, 2016, 2017, 2018 роках з рапортами про призначення та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.02.2018 у справі №814/966/16, згідно з якою відсутність письмового звернення військовослужбовця з приводу призначення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань унеможливлює проведення відповідних виплат.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання протиправними дій (бездіяльності) військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку позивачу розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, та зобов'язання здійснити перерахунок відповідних виплат.
Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують наведених висновків суду та не містять аргументів, які не були враховані під час вирішення справи судом першої інстанції та повторюють доводи, викладені позовній заяві.
Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги позивача та відповідача залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2021 по справі № 520/10602/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва