ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у забезпеченні позову
07 грудня 2021 рокужз м. Київ № 640/35112/21
Cуддя Окружного адміністративного суду міста Києва Федорчук А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали заяви Адвокатського бюро «МИРОНЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» про забезпечення позову, поданої до подання позовної заяви, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Адвокатське бюро «МИРОНЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» (далі -заявник) з заявою про забезпечення адміністративного позову до подання позовної заяви, в якій просить зупинити дію рішення VII З'їзду політичної партії «Партія Шарія» №3/VII до ухвалення судом рішення по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до політичної партії «Партія Шарія», як такого, що стосується предмету спору.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник зазначив про те, 23.11.2021 року на позачерговому VII З'їзді Політичної партії «Партія Шарія» ухвалено рішення про відкликання за народною ініціативою депутата Маріупольської міської ради ОСОБА_1 в порядку, передбаченому ст. ст. 38 - 41 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» .
Вважаючи рішення з'їзду незаконним, депутат Маріупольської міської ради ОСОБА_1 має намір звернутись до суду з позовом про оскарження спірного рішення, як такого, що прийняте незаконно та скасувати його в цілому.
Однак, як зазначає заявник, подальше виконання Маріупольської ТВК обов'язків відповідно до положень ст. ст. 38-41 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» може призвести до відкликання депутата Маріупольської міської ради до ухвалення відповідного рішення судом, що призведе до порушення прав позивача та виборців, які обрали кандидата ОСОБА_1 на позачергових місцевих виборах депутатом Маріупольської міської ради.
А тому, на думку заявника, є всі підстави для вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви.
Вирішуючи подану Адвокатським бюро «МИРОНЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 153 КАС України, заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до приписів ч. 1 статті 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
На підставі наведених вимог КАС України розгляд поданої заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Згідно ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) виключено;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову, які передбачені ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України можливі лише за наявності обставин, що визначені ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених КАС України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Необхідно зазначити, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Як вказано вище, заявник просить зупинити дію рішення VII З'їзду політичної партії «Партія Шарія» №3/VII до ухвалення судом рішення по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до політичної партії «Партія Шарія», як такого, що стосується предмету спору.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову обґрунтовано існуванням очевидної небезпеки заподіяння до ухвалення рішення в даній справі шкоди правам та інтересам ОСОБА_1 , а також її виборців.
Беручи до уваги викладене, суд при вирішенні поданої заяви про забезпечення позову, зазначає таке.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним публічно - владних функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції. При цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Суд зазначає, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. У кожному конкретному випадку з'ясуванню підлягає характер спірних правовідносин (причини, з яких виник спір) та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18).
Поряд з цим, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Згідно пунктів 9, 10 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 № 2365-III (далі також - Закон № 2365-ІІІ) право громадян на свободу об'єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України. Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в інших випадках, передбачених Конституцією України.
Згідно зі статтею 2 Закону № 2365-ІІІ політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
Політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку (частина перша статті 3 Закону № 2365-ІІІ).
Частиною третьою статті 4 Закону № 2365-III передбачено, що втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх структурних утворень забороняється, за винятком випадків, передбачених цим Законом.
У статті 8 Закону № 2365-ІІІ вказано, що політичні партії повинні мати статут, а також закріплено перелік відомостей, які має містити статут політичної партії.
Статтею 12 Закону № 2365-III визначено, що політичні партії мають право: 1) вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України; 2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України; 3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України; 4) підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у) міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону; 5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.
Статтею 98 ЦК України, зокрема абз. 1 ч. 2, визначено, що рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
Частина 4 ст. 98 ЦК України передбачає, що порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
Таким чином, суд приходить до висновку, що політична партія є добровільним об'єднанням громадян, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах і не здійснює владних управлінських функцій.
При цьому рішення, що приймаються на з'їздах партії віднесені до її внутрішньої діяльності, а тому правомірність їх прийняття не поширюється на юрисдикцію адміністративних судів.
Наведене у своїй сукупності дає підстави суду для висновку про відсутність у цьому випадку ознак, зазначених у пункті 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правового спору між сторонами справи, відносини між якими не ґрунтуються на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої.
До того ж, відповідач (Політична партія «Партія Шарія») не є суб'єктом владних повноважень в розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій і ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що згідно норм Кодексу адміністративного судочинства України відповідачами, у тому числі за позовом особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, можуть бути кандидати, їх довірені особи, партії (блоки), місцеві організації партій, їхні уповноважені особи та посадові особи у справах пов'язаних з виборчим процесом та референдумом (статті 276, 277 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, Кодексом адміністративного судочинства України передбачено виключні випадки, за яких відповідачем у адміністративній справі може бути політична партія чи її місцева організація, а їх оскаржувані дії, рішення чи бездіяльність порушують, на думку заявника, законодавство про вибори чи референдум і стосуються виборчого процесу. При цьому у частині першій статті 277 Кодексу адміністративного судочинства України також міститься застереження: «крім тих рішень чи дій, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян належать до його внутрішньої організаційної діяльності або його виключної компетенції».
Суд зазначає, що згідно змісту заяви про забезпечення позову, випадки, за яких відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України політична партія може бути відповідачем у адміністративній справі, відсутні.
Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги норми п. 4 ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до переконання, що дану заяву про забезпечення позову не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а відтак заява про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 150 - 154, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні заяви Адвокатського бюро «МИРОНЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» про забезпечення позову до подання позовної заяви - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VIII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук