Справа № 420/18283/21
06 грудня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Танцюри К.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у не виданні наказу про надання ОСОБА_1 соціальної оплачуваної відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами та зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області надати ОСОБА_1 соціальну оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами з 09.06.2021 р. по 12.10.2021р., визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у не призначенні ОСОБА_1 допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами протиправною та зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами у розмірі 49 054,32 грн.
Ухвалою суду від 06.10.2021р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обгрунтування наявності підстав для задоволення позовної заяви позивач зазначила, що ОСОБА_1 з 19.12.2014 р. проходить службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України та з 18.10.2017р.- працювала на посаді старшого інспектора кадрового забезпечення Приморського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області. Позивач вказала, що наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 08.04.2020р. №4670/0 старшому інспектору кадрового забезпечення Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області старшому лейтенанту поліції ОСОБА_1 (0064249) надано відпустку по догляду за дитиною з 09.04.2020р. по 12.01.2023р. Наказом ГУНП в Одеській області від 26.02.2021р. №3430/0, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 67 Закону України «Про Національну поліцію» (скорочення штатних посад, що займають поліцейські, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 зараховано у розпорядження Головного управління Національної поліції в Одеській області для подальшого проходження служби, як такої, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною, з 04.02.2021 р. по закінчення такої відпустки. Позивач вказала, що під час під час перебування ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною, ОСОБА_1 завагітніла другою дитиною та 29.06.2021р. ОСОБА_1 прибула до Управління кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області та надала копію листка непрацездатності серії АДН №430610 від 09.06.2021р. з діагнозом «Вагітність 30 тижнів», виданий жіночою консультацією №1КНП «Пологовий будинок №5», відповідно до якого остання звільнена від роботи з 09.06.2021р., а призначено стати до роботи з 12.10.2021 р. та того ж дня ОСОБА_1 намагалася подати рапорт на ім'я начальника ГУНП в Одеській області про надання відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами (другою дитиною) з 09.06.2021р., але у прийняті зазначеного рапорту позивачу було відмовлено. 21.07.2021р. ОСОБА_1 повторно подала рапорт на ім'я начальника ГУНП в Одеській області про надання відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами (другою дитиною) з 09.06.2021 р., додатком до якого була копія листка непрацездатності серії АДН №430610 від 09.06.2021 р., однак листом УКЗ ГУНП в Одеській області від 05.08.2021р. було відмовлено у його задоволенні на підставі скорочення посади, яку обіймала позивач, а у задоволені інших рапортів - відмовлено у зв'язку із перебуванням позивача на лікарняному по вагітності та пологам. Позивач зазначила, що не погоджується із вказаною відмовою, вказавши, що вона є поліцейським в розумінні Закону України «Про Національну поліцію», який знаходиться в розпорядженні ГУНП в Одеській області у зв'язку із скороченням штатної посади, яку займала позивач, як така, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а отже в даному випадку припинення трудових правовідносин не відбулось та, що вона, у зв'язку з другою вагітністю має право на оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами на підставі наданого відповідачу медичного висновку, що гарантується державою. Поряд з цим, як вказала позивач, в даному випадку, розрахунок середньоденної заробітної плати необхідно проводити виходячи з грошового забезпечення позивача за останньою штатною посадою за розрахунковий період 12 календарних місяців до моменту зарахування ОСОБА_1 у розпорядження Головного управління Національної поліції в Одеській області для подальшого проходження служби у зв'язку із скороченням посади, а саме до 04.03.2021 р., без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка почалася з 09.04.2020 р. У зв'язку з викладеним та посилаючись на норми діючого законодавства, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
12.11.2021р. до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що ГУНП в Одеській області не заперечується факту, що на підставі поданого співробітником поліції рапорту із медичним висновком (листком непрацездатності) на підставі ст.17 ЗУ «Про відпустки» видається наказ про надання співробітнику оплачуваної відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами. ОСОБА_1 було відмовлено у наданні оплачуваної відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами з 09.06.2021р. по 12.10.2021р. у зв'язку з тим, що остання на підставі ст. 18 ЗУ «Про відпустки» перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 09.04.2020р. по 12.01.2023р. Відповідач зазначив, що чинним законодавством не передбачено перебування особи у двох соціальних відпустках одночасно та не можливо видання наказу про надання оплачуваної відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами з 09.06.2021р. по 12.10.2021р. при знаходженні ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 09.04.2020р. по 12.01.2023р. ( наказ №467 о/с від 08.04.2020р.). Поряд з цим, як вказав відповідач, ОСОБА_1 у відповідності до пункту 3 розділу III наказу МВС України від 06.04.2015р. № 260 не перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами так як остання перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 09.04.2020р. по 12.01.2023р., тому законних підстав для виплати ОСОБА_1 допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, відсутні. Крім того, відповідач наголосив про відсутність підстав для стягнення з відповідача 5 000,00грн. правової допомоги, вказавши, що як доказ про стягнення вказаних витрат надано лише сам договір про надання правової допомоги, а інших доказів надано не було.
24.11.2021р. до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій представник вказав, що не погоджується із запереченнями викладеними у відзиві, зазначивши, що чинним законодавством передбачено можливість збігу двох соціальних відпусток (одночасне перебування особи у декількох соціальних відпустках). Поряд з цим, відповідач не розмежовує поняття «грошового забезпечення» та «допомоги по вагітності і пологам», оскільки обґрунтовуючи відмову у наданні допомоги по вагітності і пологам посилається на норму, якою встановлено, що за час перебування у відпустці для догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується. Щодо заявленого до стягнення розміру правової допомоги, представник позивача наголосив, що у даній справі договором про надання правової допомоги визначений фіксований розмір винагороди адвоката, а тому останній не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
30.11.2021р. до суду від представника відповідача надійшли заперечення , згідно яких відповідач звернув увагу на те, що законодавством не передбачено перебування особи у двох соціальних відпусках одночасно, а законодавством встановлено саме виплати грошового забезпечення, а не допомога по вагітності та пологам. Що стосується самої виплати представник відповідача вказав, що 27.07.2021 р. на ім'я начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області Беха О.В. надійшов рапорт ОСОБА_1 в якому йшлося про те, що ОСОБА_1 старший інспектор кадрового забезпечення Приморського відділу поліції, знаходиться у розпорядженні ГУНП в Одеській області як така, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною з 04.03.2021р. до 12.01.2023р. та у відповідності до ст. 17 Закону України «Про відпустки » просить надати їй відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами з 09.06.2021р. по 20.10.2021 р., а рапорту щодо отримання грошового забезпечення у зв'язку з отриманням ОСОБА_1 листка непрацездатності у зв'язку з наступними вагітністю та пологами до Головного управління не надходило, доказів про відмову у наданні зазначеного грошового забезпечення позивачем до суду не надано, а тому зазначена вимога є передчасною. Крім того, відповідач наголосив про відсутність підстав для стягнення з відповідача 5 000,00грн. правової допомоги, вказавши, що як доказ про стягнення вказаних витрат надано лише сам договір про надання правової допомоги, а інших доказів надано не було.
03.12.2021р. до суду від представника позивача надійшли пояснення у справі згідно яких представник вказав, шо правовими підставами позову не є положення ч.3 ст.25 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та ч.5 ст.8 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми». Позивач вказав, що відповідач у відзиві на позов, обґрунтовуючи відмову у наданні ОСОБА_1 допомоги у зв'язку з вагітністю і пологами, посилався на положення абз. 3 п. 8 розділу 3 Порядку №260, відповідно до якого поліцейським за час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років грошове забезпечення не виплачується. Наразі, відповідач обґрунтовує свої доводи тим, що позивач не зверталася з рапортом щодо отримання грошового забезпечення у зв'язку з отриманням листка непрацездатності у зв'язку з наступними вагітністю та пологами. З викладеного, як вказав представник позивача, можна дійти висновку про відсутність у відповідача заперечень по суті наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Також, представник позивача вказав, що законодавство розмежовує поняття «грошового забезпечення» та «допомоги по вагітності та пологам», а грошове забезпечення по суті є аналогом заробітної плати, а допомога по вагітності та пологам є видом державної допомоги сім'ям з дітьми, яка гарантується державою.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 19.12.2014р. проходить службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України та з 18.10.2017р., працювала на посаді старшого інспектора кадрового забезпечення Приморського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, що підтверджується довідкою Приморського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області від 07.07.2020р. (а.с.20).
Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 08.04.2020р. №4670/0 старшому інспектору кадрового забезпечення Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області старшому лейтенанту поліції ОСОБА_1 (0064249) надано відпустку по догляду за дитиною з 09.04.2020р. по 12.01.2023р.(а.с.20).
Наказом ГУНП в Одеській області від 26.02.2021р. №3430/0, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 67 Закону України «Про Національну поліцію» старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 зараховано у розпорядження Головного управління Національної поліції в Одеській області для подальшого проходження служби, як такої, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною, з 04.03.2021р. по закінчення такої відпустки (а.с.21).
ОСОБА_1 звернулась до начальника ГУНП в Одеській області із рапортом (із відміткою повторно та без зазначення дати), згідно якого звернулась з проханням надати відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами з 09.06.2021 р. по 20.10.2021р.
Разом із рапортом було надано: копія листка непрацездатності серії АДН №430610 від 09.06.2021 р. (діаноз -вагітність 30 тижнів); довідка з місця служби (а.с.22-23).
Листом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 05.08.2021р. №9/6470 повідомлено заявника, що посада старшого інспектора кадрового забезпечення Приморського відділи поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області була скорочена наказом ГУНП в Одеській області від 24.12.2020 р. №1033. Також, було відмовлено у задоволені інших рапортів про вихід на службу та щодо призначення на посаду старшого інспектора інформаційної підтримки відділу поліції №2 Одеського районного управління ГУНП в Одеській області, у зв'язки із перебуванням на лікарняному (по вагітності та пологам) з 09 червня 2021 р. по 20 жовтня 2021р. та запропоновано звернутися з такими рапортами після закінчення терміну лікарняного (а.с.24).
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч.1, 2 ст.179 КЗпПУкраїни встановлено, що на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.
Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.
Державні гарантії права на відпустки працівників, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначені Законом України «Про відпустки» 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про відпустки» на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю: 1) до пологів - 70 календарних днів; 2) після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.
В свою чергу, ст.18 Закону України «Про відпустки» встановлено, що після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Підприємство, установа, організація за рахунок власних коштів може надавати одному з батьків дитини частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.
Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016р. № 260 встановлено, що поліцейським, звільненим від виконання службових обов'язків на підставі документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, або тим, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, зберігається виплата грошового забезпечення з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) та премії за поточний місяць, але не більше ніж за чотири місяці, крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні.
Якщо поліцейський, не виходячи на службу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - шести років, надав листок непрацездатності у зв'язку з наступними вагітністю та пологами, за цей період непрацездатності (але не більше ніж за чотири місяці) виплачується грошове забезпечення за останньою штатною посадою з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер, крім доплати за службу в нічний час).
З аналізу вказаних норм вбачається, що кожен громадянин, в тому числі і поліцейський, має право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, в тому числі і на соціальну оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами.
Поряд з цим, суд критично ставиться до посилання відповідача на те, що законодавством не передбачено перебування особи у двох соціальних відпусках одночасно та відповідно відсутні підстави для надання оплачуваної відпустки, враховуючи наступне.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. , суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Поряд з цим, суд зазанчає, що з практики розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можно зробити висновок, що поняття "майно", як і "власність", має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати.
Враховуючи вищевикладене та те, що діючим законодавством України передбачено право жінки на оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю, суд приходить до висновку, що відповідач, не приймаючи відповідний наказ про надання ОСОБА_1 соціальної оплачуваної відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, діяв протиправно.
У зв'язку з викладеним, позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у не виданні наказу про надання ОСОБА_1 соціальної оплачуваної відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області надати ОСОБА_1 соціальну оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами з 09.06.2021 р. по 12.10.2021р., є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у не призначенні ОСОБА_1 допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами протиправною та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами у розмірі 49 054,32 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ст. 8 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» 21 листопада 1992 року № 2811-XII підставою для призначення жінкам допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами є видана в установленому порядку довідка лікувального закладу встановленого зразка та довідка з основного місця роботи (служби, навчання).
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців з дня закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, і виплачується жінкам за весь період відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів.
Частиною 2 ст.5 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлено, що допомога у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначається і виплачується за місцем основної роботи (служби).
Статтею 9 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлено, що допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю тощо) жінки, але не менше 25 відсотків від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.
Враховуючи вишевикладене та те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про надання допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, що передбачено Законом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у не призначенні ОСОБА_1 допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами протиправною та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами у розмірі 49 054,32 грн. є передчасними та задоволенню не підялгають.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.
Частиною 3 ст. 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 908, 00 грн.
Разом з тим, у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд судові витрати по справі покласти на відповідача, зазначивши у позовній заяві, що витрати на правову допомогу склали 5000,00грн.
Згідно із п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положеннями ч.3-5 ст.143 КАС України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Згідно із ч. ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Разом з тим, позивачем, окрім договору про надання правової допомоги від 15 червня 2021 року не надано документи на підтвердження обсягу виконаних робіт, наданих послуг та затраченого адвокатом Чорним Олексієм Віталійовичем часу, що позбавляє суд можливості перевірити обґрунтованість вимог у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у не виданні наказу про надання ОСОБА_1 соціальної оплачуваної відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області надати ОСОБА_1 соціальну оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами з 09.06.2021 р. по 12.10.2021р.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740, вул. Ак. Філатова 15-А, м.Одеса ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра