65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"29" листопада 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1198/14
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Арзуманян В. А. розглянувши заяву Акціонерне товариство "ОДЕСЬКА ТЕЦ" про визнання наказу Господарського суду Одеської області від 23.05.2014 року частково таким, що не підлягає виконанню по справі №916/1198/14
За позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до відповідача: Акціонерне товариство "ОДЕСЬКА ТЕЦ"
про стягнення 194499,19грн.
Представники сторін:
від позивача - Конопліцький І.В., довіреність № 27/20, дата видачі : 16.12.20;
від відповідача(заявника) - Орлова О.В., довіреність № 13/20-9, дата видачі : 22.02.21;
Рішенням господарського суду Одеської області від 06.05.2014р.. позов ДК „Газ України” задоволено повністю, стягнуто з відповідача Публічного акціонерного товариства „ОДЕСЬКА ТЕЦ” про стягнення заборгованість у вигляді 3% річних в розмірі 194499,19грн.
23.05.2014р. на виконання рішення господарського суду Одеської області від 06.05.2014р. був виданий відповідний наказ.
02.11.2021 року Акціонерне товариство "ОДЕСЬКА ТЕЦ" звернулось до суду із заявою про визнання наказу Господарського суду Одеської області від 23.05.2014 року по справі №916/1198/14 частково таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.11.2021р. було прийнято заяву Акціонерного товариство "ОДЕСЬКА ТЕЦ" про визнання виконавчого документу таким, що частково не підлягає виконанню по справі № 916/1198/14 до розгляду.
В обґрунтування вимог боржник посилається зокрема на те, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", де чітко закріплено, що застосування механізму списання на підставі ч. 3 ст. 7 Закону України № 1730-VIII щодо неустойки (штраф, пеня) інфляційних нарахувань, процентів річних можливе лише за умови, що заборгованість за природний газ погашено до набрання чинності цим законом.
Отже, на переконання заявника, частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, якою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання шляхом не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, процентів річних на початкову заборгованість або списання таких нарахувань в разі погашення основної суми заборгованості.
АТ “Одеська ТЕЦ” було включено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії на підставі наказу Мінрегіону від 10.05.2019 р. №107. Оскільки воно включено до відповідного реєстру, а тому, на думку заявника, з 30.11.2016 року нараховані 3% річних в розмірі 194 499,19 грн., що було нараховано на погашену основну заборгованість за природний газ по договору №06/10-2365-ТЕ-23 від 20.12.2010 р., підлягала списанню, відповідно до п. 3 ст. 7 Закону України №1730-УІІІ, з моменту набрання ним сили.
Також, АТ “Одеська ТЕЦ” вказує, що в березні 2021 р. АТ “Одеська ТЕЦ” звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до ДК “Газ України НАК “Нафтогаз України” про зобов'язання провести списання санкцій на загальну суму 2 639 547,36 грн., в тому числі по рішенню Господарського суду Одеської області №5017/2389/2012 від 15.10.2012р. на суму 2 445 048,17 грн. та по рішенню Господарського суду Одеської області №916/1198/14 від 06.05.2014 р. на суму 194 499,19 грн.
07.06.2021 р. Господарським судом м. Києва у справі №910/4311/21 за позовом АТ “Одеська ТЕЦ” до ДК “Газ України НАК “Нафтогаз України” про зобов'язання провести списання санкцій на загальну суму 2 639 547,36 грн. було відмовлено у повному обсязі. Рішення набрало законної сили 21.09.2021р. При цьому, у даному рішенні суду зазначено, що наведене не виключає право позивача реалізувати надані йому права на визнання виданих на виконання судових рішень у справах №5017/2389/2012 та №916/1198/14 виконавчих документів (наказів) такими, що не підлягають виконанню у відповідності до ст. 328 Господарського процесуального кодексу України.
10.11.2021р. за вх. №30127/21 та 26.11.2021р. за вх. №31800/21 до суду надійшли заперечення на заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, які мотивовані набуттям 29.08.2021 чинності Законом України № 1639-ІХ від 14.07.2021 "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", яким внесено істотні зміни до Закону України № 1730-VІІІ від 03.11.2016 "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення".
Відтак, стягувач вказує, що боржником не доведено належними доказами дотримання порядку участі у процедурі врегулювання заборгованості, встановленої Законом № 1639-ІХ від 14.07.2021. З даних Реєстру, розміщеного на офіційному сайті Мінрегіону (https://www.minregion.gov.ua/) вбачається, що боржник не включений до нього, в редакції Закону № 1730, після змін. Стягувач вважає, що норма матеріального права на які посилається боржник, як підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у даній справі, застосувати не можливо, оскільки Закон № 1730 обмежує можливість його використовувати для списання заборгованості до включення боржника до Реєстру за кредитором НАК "Нафтогаз України".
Крім того, позивач відзначає, що з урахуванням положень ст. 328 ГПК України на стадії розгляду заяви про визнання наказу таким, що частково не підлягає виконанню в контексті положень ч.1 ст.7 Закону № 1730 повинна бути встановлена обставина - чи врегульована/списана така заборгованість сторонами, і які докази підтверджують таке списання, а тому така заява боржника не підлягає задоволенню.
Заслухавши присутніх представників сторін, розглянувши подані докази та матеріали справи, розглянувши заяву АТ “Одеська ТЕЦ” про визнання виконавчого документу частково таким, що не підлягає виконанню, суд дійшов наступних висновків.
Положеннями ч.1-4 ст. 328 ГПК України визначено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання. Про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.
Аналіз вказаної норми закону дає підстави вважати, що є такі підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню: - якщо такий наказ було видано помилково; - якщо обов'язок боржника відсутній у зв'язку з припиненням; - якщо обов'язок боржника відсутній у зв'язку з добровільним виконанням боржником чи іншою особою; - з інших причин.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 23.05.2014 Господарським судом Одеської області було видано наказ №916/1198/14 про стягнення з АТ “Одеська ТЕЦ” на користь ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” 194499 грн. 19коп. - 3% річних та 3889 грн. 98коп. - судового збору
Публічне акціонерне товариство "ОДЕСЬКА ТЕЦ" відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 308 від 23.11.2017 було включено до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії та є учасником процедури врегулювання заборгованості, передбаченої Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії
Перевіривши відповідність доводів заявника нормам українського законодавства та фактичним обставинам, з'ясованим у процесі розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, господарський суд відмовляє в її задоволенні, виходячи з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання.
При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997). Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі "Войтенко проти України" від 29.06.2004 (заява №18966/02) Високий суд нагадує практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, § 40, ЄСПЛ 2002-III; "Ясіуньєне проти Латвії", заява № 41510/98, § 45, 6 березня 2003 року) - п. 53.
ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01 (рішення від 07.06.2005) ЄСПЛ вказав, що Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Із моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.
Враховуючи імперативні приписи статті 129-1 Конституції України, статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, положення статті 328 Господарського процесуального кодексу України визначає можливість визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, лише за наявності для цього безумовних і безспірних підстав, тобто є процедурною нормою, що врегульовує правовідносини між боржником і стягувачем на стадії виконання рішення.
Отже, дослідженню, в даному випадку, підлягають обставини наявності визначених процесуальним законодавством підстав визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
Процесуальним законодавством передбачено підстави, за якими наказ може бути визнано таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі, якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові № 910/9026/13 від 12.10.2018, в межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. При цьому, перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків не здійснюється.
03.11.2016 Верховною Радою України було прийнято Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії” №1730-VІІІ, який набрав чинності 30.11.2016. Цим Законом визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Водночас, 29.08.2021 набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу” №1639-ІХ від 14.07.2021, яким внесено зміни до Закону №1730-VІІІ та до його назви.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення”, в редакції Закону №1639-ІХ, дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення”, в редакції Закону №1639-ІХ, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Ч. 1 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення”, в редакції Закону №1639-ІХ, передбачено, що на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію станом на 1 червня 2021 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.
Нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 1 червня 2021 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб:
- підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 1 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону;
- підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.
Таким чином, вказаною статтею законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за спожитий природний газ та встановив заборону на нарахування боржникам (споживачам) неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суми основної заборгованості за договорами поставки природного газу за умов її погашення боржниками до 01.06.2021.
Окрім того, суд звертає увагу, що наведена заявником ст. 7 Закону № 1730 визначає саме списання нарахованої неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, проте заявником не підтверджено доказами самого факту списання коштів (пені, інфляційних втрат та 3% річних) зазначених у виконавчому документі, як і відсутні в матеріалах заяви докази стосовно порядку (механізму) такого списання зазначених нарахувань, та відсутні докази надіслання звернень заявника до позивача з вимогою списання нарахованих нарахувань.
Судом враховується, що Закон № 1730 не наділяє суд процесуальною можливістю визнавати недійсними видані виконавчі документи у зв'язку із прийняттям вказаного вище Закону, оскільки у останньому відсутня пряма вказівка на вчинення такої дії, як і відсутня вказівка про припинення існуючого між сторонами зобов'язання.
При цьому, в разі невиконання позивачем вимог Закону щодо списання пені, інфляційних нарахувань та процентів річних, відповідач не позбавлений можливості захистити своє порушене право, в тому числі шляхом звернення до суду.
Разом з тим, як унормовано ч. 2 ст. 328 ГПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що перелік підстав для визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не є вичерпним.
При цьому, підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи:
1) матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання);
2) процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема, видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили; якщо виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після його видачі у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання; пред'явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на його пред'явлення до виконання.
В межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків не здійснюється.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.07.2019р. у справі № 910/8665/17.
Тобто, в межах розгляду саме заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, проте, не здійснюється перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків.
Такий перегляд судового рішення по суті можливий лише в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами, а не в межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
В свою чергу, саме результати такого перегляду в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами з прийняттям відповідного судового рішення можуть стати підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Однак, дослідивши матеріали заяви, суд зазначає, що наказ від 25.05.2014 № 916/1198/14 не був виданий судом помилково (рішення суду у даній справі набрало законної сили, рішення суду підлягає примусовому виконанню, рішення суду в частині стягнення пені, інфляційних втрат та процентів річних не скасоване); обов'язок боржника стосовно невиконаного ним в обумовлений сторонами строк зобов'язання по договору № 06/10-2365ТЕ-23 від 20.12.2010 не є припиненим або добровільно виконаним ні самим боржником, ні іншою особою. Наказ був виданий за наявності відповідної правової підстави та не створює для боржника обов'язків, які не передбачені рішенням суду. Стосовно інших причин (як однієї з підстав визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково), то судом зазначається, що наявність Закону № 1730 (з урахуванням внесених змін), зокрема ч. 2 ст. 7, не виключає норму (загальну умову) ЦК України, що встановлює виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Отже, обов'язок АТ “Одеська ТЕЦ” перед Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за рішенням Господарського суду Одеської області від 06.05.2014 у справі 916/1198/14 є дійсним та не припиненим.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України, № 38773/05, від 26.07.2012, зазначено, що Суд повторює, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.
Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Суду у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).
Відповідно до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України - і за її межами.
Виконання рішення суду проводиться лише тим способом, який визначено у рішенні, або в порядку статті 331 ГПК України цей спосіб і порядок виконання може бути змінений.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначена стаття не передбачає право суду змінювати або доповнювати підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, така зміна буде суперечити ст. 19 Конституції України.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення заяви Акціонерного товариство "ОДЕСЬКА ТЕЦ" про визнання наказу таким, що частково не підлягає виконанню.
Згідно з ч. 4 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст.ст. 234, 235, ст. 328 Господарського процесуального кодексу України суд
1. В задоволені заяви Акціонерного товариство "ОДЕСЬКА ТЕЦ" про визнання наказу Господарського суду Одеської області від 23.05.2014р. таким, що частково не підлягає виконанню по справі №916/1198/14 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання законної сили ухвали Господарського суду Одеської області.
Повний текст ухвали складено 06.12.2021року
Суддя К.Ф. Погребна