79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
30.11.2021 справа № 914/1914/21
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Прогрес”, Волинська область с. Білин
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Радехівський цукор”, м. Львів
про визнання окремих положень договору недійсними
Суддя Мороз Н.В.
при секретарі Пришляк М.С.
Представники:
Від позивача: Нечипорук І.С.
Від відповідача: Крет О.І.
Суть спору:
Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю “Прогрес” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Радехівський цукор” про визнання недійсним п. 8.15 договору від 30.01.2019 № 25 ЦБ/19 купівлі-продажу та переробки на давальницьких умовах цукрових буряків урожаю 2019 року, укладеного 17.03.2019 між ТзОВ «Радехівський цукор» та ТзОВ «Прогрес».
Ухвалою суду від 02.07.2021 у клопотанні ТзОВ «Прогрес» про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження відмовлено, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.07.2021.
20.07.2021 підготовче засідання відкладено на 17.08.2021, про що представники сторін повідомлені в порядку ст. 121 ГПК України.
26.07.2021 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 17.08.2021 продовжено підготовче провадження на 30 днів з 03.09.2021, підготовче засідання відкладено на 14.09.2021.
14.09.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 05.10.2021, про що представники сторін повідомлені під розписку.
У зв'язку з перебуванням судді Мороз Н. В. на лікарняному з 04.10.2021 по 13.10.2021, розгляд справи № 914/1914/21, призначений на 05.10.2021 не відбувся.
Ухвалою суду від 18.10.2021 підготовче засідання призначено на 02.11.2021.
Ухвалою суду від 02.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16.11.2021.
16.11.2021 розгляд справи відкладено до 30.11.2021, про що представника позивача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.
Ухвалою від 29.11.2021 у задоволенні клопотання/заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Прогрес” про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи «EasyCon» - відмовлено.
В судове засідання 30.11.2021 представник позивача з'явився, позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.
30.11.2021 в судове засідання представник відповідача з'явився, проти позову заперечив в повному обсязі.
Позиція позивача.
Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначив, що 17.03.2019 року між ТзОВ «Прогрес» та ТзОВ «Радехівський цукор» було укладено договір від 30.01.2019 № 25 ЦБ/19 купівлі -продажу та переробки на давальницьких умовах цукрових буряків урожаю 2019 року. Предметом договору є зобов'язання сторін щодо вирощування, складування, зберігання, передачі-приймання, перевезення цукрових буряків урожаю 2019 року, які будуть придбані на умовах купівлі-продажу з метою їх переробки ТзОВ «Радехівський цукор» та/або переробки останнім на давальницьких умовах, і проведення сторонами взаєморозрахунків за результатами таких операцій.
На думку позивача, у договорі наявні положення, які за своїм змістом суперечать вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України, що свідчить про їх недійсність, зокрема це умови, щодо необмеженості строків нарахування штрафних санкцій та збільшення строків звернення до суду із позовними вимогами про їх стягнення. Так, п. 8.15 договору визначено: «У відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України та п. 6 ст. 232 ГК України сторони домовилися про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань здійснюється без обмеження строку». Позивач ствердив, що дана умова договору є недійсною, оскільки за приписами ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Тобто строк - це конкретно визначений період у часі, який має початок та закінчення. Натомість згідно положень п. 8.15 договору від 30.01.2019 № 25 ЦБ/19, строки нарахування штрафних санкцій та позовної давності щодо їхнього стягнення збільшені на невизначений період. Позивач зазначив, що Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09.03.2021 по справі № 924/441/20 прийшов до наступного висновку: «Приписами ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень ст. ст. 251, 252 ЦК України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін. Зазначене стосується і строку позовної давності, який за своєю суттю є строком, згідно положень ст. 256 ЦК України, і також може бути збільшений за домовленістю сторін, але обов'язково повинен мати конкретно визначений період, зважаючи на положення ст. ст. 251, 252 ЦК України».
Позивач вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином на думку позивача, є підстави стверджувати, що зміст п. 8.15 договору не відповідав вимогам ст. 251 та ст. 252 ЦК України в момент підписання сторонами даного правочину. Враховуючи вищевикладене, позивач просить визнати недійсним п. 8.15 договору від 30.01.2019 № 25 ЦБ/19 купівлі-продажу та переробки на давальницьких умовах цукрових буряків урожаю 2019 року, укладеного 17.03.2019 між ТзОВ «Радехівський цукор» та ТзОВ «Прогрес».
Позиція відповідача.
Заперечуючи позовні вимоги, відповідач зазначив, що умова договору викладена в п. 8.15 щодо «збільшення строку позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій до повного виконання cторонами своїх грошових зобов'язань, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань здійснюється без обмеження строку» в повній мірі відповідає нормам цивільного законодавства та волевиявленню сторін. Відповідач також зазначив, що спір щодо стягнення з ТзОВ «Прогрес» штрафних санкцій в розмірі 2486 256,09 грн на користь ТзОВ «Радехівський цукор» за невиконання зобов'язань згідно договору 25 ЦБ/19 купівлі- продажу та переробки на давальницьких умовах цукрових буряків урожаю 2019 року від 30.01.2019 перебував на розгляді Господарського суду Волинської області. Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.08.2021 року по справі № 903/261/21 у позові ТзОВ «Радехівський цукор» до ТзОВ «Прогрес», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ «Гнідавський цукровий завод» про стягнення 2486 256,09 грн штрафних санкцій відмовлено. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 рішення Господарського суду Волинської області від 03.08.2021 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково та стягнуто з ТзОВ "Прогрес" на користь ТзОВ "Радехівський цукор" 1056 800,42 грн - 20% штрафу та 714 727,84 грн пені. В решті позову відмовлено. При вирішенні питання про стягнення з ТзОВ "Прогрес" сум штрафних санкцій, колегія суддів апеляційної інстанції керувалась п.8.15 договору №25ЦБ/19 від 30.01.2019, у якому сторони визначили та дійшли згоди про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань здійснюється без обмеження строку. Приймаючи до уваги викладені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції відмовила у задоволенні клопотання ТзОВ "Прогрес" про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, оскільки не знайшла підстав для застосування строків позовної давності до спірних правовідносин. Крім того, покликання ТзОВ «Прогрес» на судову позицію Верховного Суду про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, викладену у відповідних постановах, до уваги колегії суддів не брались, оскільки не є релевантними для справи, яка переглядалась, у зв'язку з неподібністю матеріально-правового регулювання спірних правовідносин. Таким чином, на думку відповідача, позиція суду апеляційної інстанції щодо незастосування строків позовної давності має преюдиційне значення при вирішення даної справи.
Враховуючи викладене в задоволенні позову просив відмовити повністю.
Обставини справи.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:
Між ТзОВ «Прогрес» та ТзОВ «Радехівський цукор» 17.03.2019 року було укладено договір від 30.01.2019 року № 25 ЦБ/19 купівлі-продажу та переробки на давальницьких умовах цукрових буряків урожаю 2019 року (надалі договір).
Згідно п. 1 договору, предметом цього договору є зобов'язання сторін щодо вирощування, складування, зберігання, передачі-приймання, перевезення цукрових буряків урожаю 2019 року, які будуть придбані на умовах купівлі-продажу з метою їх переробки замовником та/або перероблені замовником на давальницьких умовах, і проведення сторонами взаєморозрахунків за результатами таких операцій. Метою договору є забезпечення стабільного високопродуктивного бурякоцукрового виробництва та досягнення кожною із сторін максимально можливих прибутків.
Пунктом 2 договору, сторони визначили зобов'язання сторін та особливі умови. Пунктом 2.1. визначено що товаровиробник зобов'язаний, зокрема: здійснити закупівлю сертифікованого насіння сортів і гібридів цукрових буряків та посіяти його на площі 130 гектарів; виростити цукрові буряки в кількості приблизно 7 150 тонн та відповідно з інструкцією їх викопати, складувати у кагати на краю поля вздовж дороги з твердим покриттям і зберігати, також при настанні обставин, які унеможливлюють виконання замовником графіка відвантаження (виробнича поломка, складні погодні умови, тощо); дотримуватися графіка готовності та графіка відвантаження; після визначення замовником кількісних і якісних показників цукрових буряків домовитися з ним про умови їх передачі, що засвідчується у відповідному акті, який оформляється згідно інструкції 2 і є невід'ємною частиною цього договору; провести з замовником звірки згідно з інструкції 2.
Пунктом 2.2 договору замовник зобов'язаний, зокрема: скласти та погодити з товаровиробником графік відвантаження. При настанні обставин, які унеможливлюють виконання замовником графіка відвантаження (виробнича поломка, складні погодні умови, тощо), замовник зобов'язаній скласти та погодити з товаровиробником новий графік відвантаження; прийняти у місці складування завантажені товаровиробником цукрові буряки на кузові транспортного засобу; визначити власним обладнанням кількість та якість цукрових буряків згідно з діючими стандартами та іншими нормативними документами; переробити давальницькі цукрові буряки на визначеному в односторонньому порядку цукровому заводі замовника в готову продукцію згідно розділу 4 цього договору; провести з товаровиробником розрахунки згідно умов цього договору; провести з товаровиробником звірки згідно інструкції 2.
Пунктом 3 договору передбачено умови купівлі-продажу цукрових буряків, зокрема: товаровиробник продасть, а замовник купить цукрові буряки урожаю 2019 року в заліковій вазі при базисній цукристості 16 % на умовах визначених п. 2.3.5 договору.
Згідно з п. 3.2.1 договору, ціна однієї тонни цукрових буряків при базисній цукристості 16 % визначається сторонами на наступних умовах: при попередній оплаті - 825,00 грн з ПДВ за 1 тонну цукрових буряків; при оплаті вартості цукрових буряків після їх приймання від товаровиробника- за ціною, яка повинна бути еквівалентною ринковій (договірній) вартості 74 кг цукру, але не менше базисної ціни цукру. Дану вартість цукрових буряків сторони зазначають у відповідних актах, які оформляються згідно інструкції 2 і з моменту їх підписання є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 3.5 договору, замовник зобов'язаній здійснити розрахунок за цукрові буряки, що є предметом цього розділу договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок товаровиробника на умовах як передоплати так і після оплати. Після оплата здійснюється замовником протягом 6 календарних місяців наступних за місяцем, в якому закінчилась поставка останньої партії цукрових буряків. За взаємною домовленістю сторін розрахунок за цукрові буряки можливий і іншим не заборонений чинним законодавством способом.
Пунктом 5 договору передбачена відповідальність сторін, а саме зокрема: при невиконанні умов цього договору винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства; за невиконання чи неналежне виконання умов цього договору винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день протермінування.
Згідно з п. 6 договору, у вирішенні питань, передбачених договором, сторони керуються відповідними нормативними актами та чинним законодавством. Усі спори, що пов'язані з цим договором вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо спір не може бути вирішений шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору, визначеному відповідним чинним законодавством України.
Відповідно до п. 7 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.09.2020 року, а в частині виконання сторонами власних зобов'язань, до моменту повного їх виконання.
Пунктом 8 договору сторони погодили додаткові положення договору, зокрема: підписавши цей договір, сторони домовились про те, що право власності на товар переходить до товаровиробника з моменту прийняття товару; товаровиробник сплачує замовнику вартість конкретно визначеного товару, шляхом перерахування грошових кошті на розрахунковий рахунок замовника на умовах відтермінування оплати 100% вартості товару до 01.12.2019 року.
Згідно з п. 8.15 договору, у відповідності до ст. 259 ЦК України та п. 6 ст. 232 ГК України сторони домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань здійснюється без обмеження строку.
Пунктом 8.22 договору, сторони підтверджують, що даний договір підписаний належним чином уповноваженими на це представниками сторін при повному розумінні усіх його положень та були погоджені усі умови договору, який не є договором приєднання у розумінні ст. 634 ЦК України.
Договір частково виконувався сторонами. Спір щодо стягнення з ТзОВ «Прогрес» на користь ТзОВ «Радехівський цукор» 2 486 259,09 грн штрафних санкцій, був предметом розгляду у Господарському суді Волинської області. За наслідком розгляду даної справи за № 903/261/21, 03.08.2021 постановлено рішення про відмову в задоволенні позову.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду у справі № 903/261/21 від 19.10.2021, апеляційну скаргу ТзОВ "Радехівський цукор" задоволено частково, рішення Господарського суду Волинської області від 03.08.2021 у справі №903/261/21 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково та стягнуто з ТзОВ «Прогрес» на користь ТзОВ "Радехівський цукор" 1 056 800,42 грн - 20% штрафу, 714 727,84 грн пені. В решті позову відмовлено.
Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що на думку позивача п. 8.15 договору від 30.01.2019 № 25 ЦБ/19 купівлі-продажу та переробки на давальницьких умовах цукрових буряків урожаю 2019 року, укладеного 17.03.2019 між ТзОВ «Радехівський цукор» та ТзОВ «Прогрес» не відповідав вимогам ст. ст. 251, 252 ЦК України в момент підписання сторонами даного правочину.
Оцінка суду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Як встановлено у ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ст. 20 ГК України).
Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України.
У відповідності до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За приписами частин 1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Судом встановлено, що між ТзОВ «Прогрес» та ТзОВ «Радехівський цукор» було укладено договір від 30.01.2019 № 25 ЦБ/19 купівлі-продажу та переробки на давальницьких умовах цукрових буряків урожаю 2019 року. Даний договір набув чинності 17.03.2019 року. Відповідно до п. 8.15 договору, у відповідності до ст. 259 ЦК України та п. 6 ст. 232 ГК України сторони домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань здійснюється без обмеження строку.
За загальним правилом ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 та ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі.
Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання, а також збільшити строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки.
Згідно з ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Тобто, строк- це конкретно визначений період у часі, який має початок та закінчення.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Судом встановлено, що положення п. 8.15 договору, строки нарахування штрафних санкцій та позовної давності щодо їхнього стягнення збільшені на невизначений період, що суперечить законодавству.
Суд звертає увагу, що приписами ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень ст. ст. 251, 252? ?ЦК України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін. Зазначене стосується і строку позовної давності,?? який за своєю суттю є строком, згідно? положень ст. 256 ЦК України, і також може бути збільшений за домовленістю сторін, але обов'язково повинен мати конкретно визначений період, зважаючи на положення ст. ст. 251, 252? ЦК України.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 924/441/20, від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019 у справі № 902/669/18, від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17.
Крім того, суд зазначає, що конструкція, що міститься у п. 8.15 договору від 30.01.2019 № 25 ЦБ/19 не містить правової визначеності стосовно тривалості позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій та нарахування санкцій без обмеження строку, не гарантує забезпечення чіткого формулювання змісту умов договору.
Відповідно до приписів ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Суд враховує, що в даному випадку недійсність пункту 8.15 договору від 30.01.2019 № 25 ЦБ/19 купівлі-продажу та переробки на давальницьких умовах цукрових буряків урожаю 2019 року, укладеного 17.03.2019 між ТзОВ «Радехівський цукор» та ТзОВ «Прогрес», не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, оскільки правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що зміст п. 8.15 договору від 30.01.2019 № 25ЦБ/19 не відповідав вимогам ст. 251 та ст. 252 ЦК України в момент підписання сторонами даного правочину.
Посилання відповідача на те, що у даній справі постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 року у справі № 903/261/21 має преюдиційне значення для вирішення даної справи спростовується наступним.
Згідно з ч.4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Суд у справі № 903/261/21, оцінивши п. 8. 15 договору №25 ЦБ/19 від 30.01.2019 зробив висновок, про відсутність підстав для застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, оскільки сторони даною умовою договору погодили, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань здійснюється без обмеження строку.
При винесенні вказаного рішення, суд виходив з правомірності даної умови договору, оскільки така не була скасована чи визнана недійсною сторонами.
Враховуючи вищенаведене, доводи відповідача, що обставини, встановлені у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 року у справі № 903/261/21 є преюдиціальними відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, не заслуговують на увагу.
Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання.
З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.
Враховуючи досліджені та встановлені вище обставини справи, суд дійшов висновку позов задоволити в повному обсязі.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Відповідно до положень ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до п. 5 ч.6 ст. 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 221, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задоволити повністю.
2. Визнати недійсним п. 8.15 договору № 25 ЦБ/19 купівлі-продажу та переробки на давальницьких умовах цукрових буряків урожаю 2019 року, від 30.01.2019 року укладеного 17.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор» (Проспект юності, 39 с. Павлів Радехівського району Львівської області 80250, ідентифікаційний код 36153189) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (вул. Центральна, 1 с. Білин, Володимиро-Волинський р-н, Волинська область, 44713, ідентифікаційний код 03735110) .
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор» (Проспект юності, 39 с. Павлів Радехівського району Львівської області 80250, ідентифікаційний код 36153189) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (вул. Центральна, 1 с. Білин, Володимиро-Волинський р-н, Волинська область, 44713, ідентифікаційний код 03735110) 2270,00 грн судового збору.
4. Призначити на 14.12.2021 о 10:00 год. судове засідання щодо вирішення судових витрат позивача. Зобов'язати позивача до 10.12.2021 подати суду письмові докази понесених позивачем судових витрат. Копії вказаних доказів надіслати відповідачу, докази надіслання надати суду.
Рішення складено 07.12.2021 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.