79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
29.11.2021 справа № 914/1956/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Муравець О.М., розглянувши матеріали справи
за позовом: Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс", м. Львів
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Крижанівського Андрія Анатолійовича, м. Львів
про стягнення заборгованості в розмірі 18 006,23 грн.
Представники сторін:
від позивача: Гнатів І.М. - адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1840 від 15.06.2012 р.; довіреність від 04.12.2020 р.
від відповідача: Шалапай І.О. - адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, серія ЛВ № 002194 від 18.06.2021 р.; ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВС № 1097119 від 15.09.2021 р.
Львівське комунальне підприємство "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Крижанівського Андрія Анатолійовича про стягнення заборгованості в розмірі 20 837,65 грн., з них: 15 220,80 грн. - основний борг, 4 039,39 грн. - втрати від інфляції, 1 577,46 грн. - 3% річних.
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для залишення її без руху.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.07.2021 р. судом позовну заяву Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" до відповідача - Фізичної особи-підприємця Крижанівського Андрія Анатолійовича про стягнення заборгованості в розмірі 20 837,65 грн. залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.
20.07.2021 р. представником позивача, на виконання вимог ухвали суду від 06.07.2021 р. про залишення позовної заяви без руху, долучено до матеріалів справи заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками за вх. № 16825/21.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 15.09.2021 р.
В судовому засіданні 15.09.2021 р., відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 21.09.2021 р.
20.09.2021 р. представником відповідача подано на електронну адресу суду відзив з додатками на позовну заяву за вх. № 21786/21, відповідно до якого відповідач просить суд у позові відмовити повністю з підстав, викладених у поданому відзиві.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.09.2021 р. судом постановлено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 914/1956/21 за правилами загального позовного провадження за ініціативою суду, розгляд справи почати зі стадії відкриття провадження у справі. Підготовче засідання у даній справі призначено на 20.10.2021 р.
19.10.2021 р. представником позивача подано на адресу суду відповідь на відзив з додатками за вх. № 24313/21.
20.10.2021 р. за вх. № 4232/21 представником позивача подано на адресу суду заяву про уточнення позовних вимог з додатками, яку суд розцінив як заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 15 338,50 грн. - основного боргу, 1 900,71 грн. - втрат від інфляції, 767,02 грн. - 3% річних.
Судом протокольною ухвалою від 20.10.2021 р. прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 4232/21 від 20.10.2021 р. та вирішено подальший розгляд справи здійснювати з її врахуванням.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.10.2021 р. судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 914/1956/21 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 22.11.2021 р.
22.11.2021 р. в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 29.11.2021 р.
29.11.2021 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 4232/21 від 20.10.2021 р., відповіді на відзив за вх. № 24313/21 від 19.10.2021 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях. Просив позов задоволити повністю. Судові витрати покласти на відповідача.
29.11.2021 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вх. № 21786/21від 20.09.2021 р., та поясненнях, наданих в судових засіданнях. Просив суд у позові відмовити повністю.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/1956/21.
В судовому засіданні 29.11.2021 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача:
Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що між ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» (надалі - Позивач) та ФОП Крижанівськии Андрієм Анатолійовичем (надалі - Відповідач) було укладено договір про надання послуг з вивезення побутових відходів № 341119 від 24.01.2018 року (надалі - Договір). Згідно умов цього договору виконавець (Позивач) зобов'язується згідно з графіком надавати послуги з вивезення побутових відходів, а споживач (Відповідач) зобов'язується своєчасно оплачувати послуги у строки і на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 10 Договору: Оплата послуг здійснюється згідно Договору в наступному порядку: платіж у розмірі 100% від суми рахунку, виставленого за попередній місяць, в якому надавалися послуги здійснюється Споживачем до 05 числа місяця, що настає за місяцем, у якому надавалися послуги. Решта вартості наданих послуг оплачується Споживачем згідно наданого рахунку до 20 числа місяця, що настає за місяцем, у якому надавалися послуги. Позивач зазначає, що договір автоматично пролонгований згідно п. 30 Договору та ч. 3 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яка передбачає, що договір про надання комунальних послуг укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк. Порядок зміни договору визначений у ст. 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України): Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Позивач зазначає, що від Відповідача не надходило жодних звернень щодо розірвання чи зміни договору № 341119 від 24.01.2018 року. Жодних документів (угода, додаток тощо) про розірвання договору 341119 від 24.01.2018 року не було підписано. Таким чином, як зазначає позивач, договір № 341119 від 24.01.2018 року є чинним. Всупереч умовам договору № 341119 від 24.01.2018. а саме п. 1, п. 10 та п. 17 Відповідач не здійснив оплату за надані послуги. Сума заборгованості відповідача перед позивачем із врахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 4232/21 від 20.10.2021 р. становить 18 006,23 грн., з них: 15 338,50 грн. - основний борг, 1 900,71 грн. - втрати від інфляції та 767,02 грн. - 3% річних.
Відповідно до п. 15 договору № 341119 від 24.01.2018 Споживач зобов'язаний підписати та повернути Виконавцю один примірник акту здачі-приймання робіт (надання послуг) протягом десяти робочих днів із моменту його одержання або в такий самий строк надати письмові обгрунтовані зауваження щодо ненадання або надання послуг не в повному обсязі, зниження їх якості та викликати представника Виконавця для складення акта- претензії в порядку передбаченого п.п. 24-26 Договору, в іншому випадку акт здачі-приймання робіт (надання послуг) вважається таким, що повністю погоджений і затверджений Споживачем без претензій, а вказані в ньому послуги підлягають оплаті в повному розмірі і в сумі, визначеній Договором. Як зазначає позивач, за час дії договору Відповідач не надавав жодних заперечень чи претензій щодо надання послуг Позивачем, тобто послуги вважаються такими, що прийняті Відповідачем та підлягають оплаті.
Позивач зазначає також про те, що згідно Додатку 1 до договору № 341119 від 24.01.2018 послуги з вивезення побутових відходів надаються за формою обслуговування «по нормі», що передбачає користування контейнерами для ТПВ встановленими Позивачем на загальних контейнерних майданчиках у відповідному районі м. Львова, тобто Відповідач має право викидати ТПВ у будь-який контейнер у м. Львові, який належить Позивачу та має відповідне маркування. Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент укладення договору з Відповідачем) виконавцями послуг з поводження з побутовими відходами є суб'єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у встановленому законодавством порядку. Згідно ч. 4 ст. 17 Закону України «Про відходи» (в редакції чинній на момент укладення договору з Відповідачем) суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами укладають договори з юридичною особою, яка в установленому порядку визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів на певній території, на якій знаходиться об'єкт утворення відходів. Виконавець послуг з вивезення побутових відходів визначається на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (п. 4 Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, затв. Постановою Кабінету Міністрів України № 1070 від 10.12.2008 (в редакції чинній на момент укладення договору з Відповідачем). ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтрапс» визначений виконавцем послуг зі збирання, зберігання і перевезення твердих побутових відходів у м. Львові відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 683 від 09.08.2013р. «Про визначення виконавців послуг зі збирання, зберігання і перевезення твердих побутових відходів у м. Львові» (з наступними змінами та доповненнями). Відтак, позивач зазначає про те, що його з 2017 року визначено єдиним виконавцем послуг з вивезення ТПВ у Залізничному районі м. Львова, згідно протоколу засідання конкурсної комісії на надання послуг з вивезення (збирання, зберігання і перевезення) твердих і великогабаритних побутових відходів (крім токсичних та особливо небезпечних) з територій житлового фонду комунальної власності м. Львова від 14.02.2018 №2 та договору № 1 від 15.02.2018 року. Тобто, споживачів послуги вивезення ТПВ «по нормі» у Залізничному районі м. Львова обслуговує лише ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс». На підставі наведеного, позивач просить суд із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 4232/21 від 20.10.2021 р. стягнути з відповідача 15 338,50 грн. - основного боргу, 1 900,71 грн. - втрат від інфляції та 767,02 грн. - 3% річних. Судові витрати покласти на відповідача.
Позиція відповідача.
У поданому на адресу суду відзиві на позовну заяву за вх. № 21786/21від 20.09.2021 р., відповідач зазначає про те, що дійсно, між ЛКП "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" та Фізичною особою-підприємцем Крижанівським Андрієм Анатолійовичем був укладений Договір № 341119 від 24 січня 2018 року, відповідно до п. 2 якого, виконавець надає споживачеві послуги з вивезення твердих, великогабаритних і ремонтних відходів. Але такі послуги надані не були, та не могли були надані. Згідно п. 14 Договору протягом трьох робочих днів після надання послуг Виконавець складає акт здачі-приймання робіт (надання послуг) у двох примірниках, підписує його, скріплює печаткою та на свій вибір: або передає представнику Споживача два примірника акта (з описом під підпис); або надсилає два примірники акта на адресу Споживача, зазначену в Договорі, рекомендованим листом з повідомленням про вручення або е-mail. Відповідач зазначає про те, що такі акти здачі-приймання робіт (надання послуг) Позивачем не були надані, адже не підписувалися Відповідачем. Виконавець не передавав та не надсилав таких актів Споживачу, через те, що послуги не надавалися. Тому, застосування п. 15 Договору, що споживач зобов'язаний підписати та повернути Виконавцю один примірник акту здачі-приймання робіт (надання послуг) протягом десяти робочих днів із моменту його одержання або в такий самий строк надати письмово обґрунтовані зауваження щодо ненадання або надання послуг не в повному обсязі, зниження їх якості та викликати представника Виконавця для складення акта- претензії в порядку передбаченого п.п. 24-26 Договору, в іншому випадку акт здачі- приймання робіт (надання послуг) вважається таким, що повністю погоджений і затверджений, є неможливим.
Відповідач зазначає про те, що ФОП Крижанівський А. А. орендував в ФОП Ярець М.Р. нерухоме майно за адресою: м. Львів вул. Виговського, буд. № 5. Даний Договір припинився з 01 лютого 2019 року за взаємною згодою сторін. Таким чином, ФОП Крижанівський А.А. припинив здійснення своєї діяльності за вказаною адресою з 01 лютого 2019 року. А отже, виконавець не міг здійснювати послуг щодо вивезення відходів, адже споживач не здійснював своєї діяльності за вказаною адресою.
Відповідач також зазначає про те, що ФОП Крижанівський А.А. припинив здійснення підприємницької діяльності з 28 січня 2021 року. На підставі наведеного, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача та представника відповідача, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.
24.01.2018 р. між ЛКП "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" (за договором Виконавець, позивач у справі) та ФОП Крижанівським А. А. (споживач за договором, відповідач у справі) було укладено договір про надання послуг з вивезення побутових відходів № 341119 (надалі договір № 341119 від 24.01.2018 р.)
Відповідно до п. 1 договору № 341119 від 24.01.2018 р. виконавець (Позивач у справі) зобов'язався згідно з графіком надавати послуги з вивезення побутових відходів, а споживач (Відповідач) зобов'язався своєчасно оплачувати послуги у строки і на умовах, передбачених цим договором.
Пунктом 2 договору № 341119 від 24.01.2018 р. передбачено, що Виконавець надає споживачеві послуги з вивезення твердих, великогабаритних і ремонтних відходів. Послуги з вивезення твердих відходів надаються за контейнерною схемою.
У пункті 10 договору № 341119 від 24.01.2018 р. сторони передбачили, що оплата послуг споживачем здійснюється згідно Договору в наступному порядку: платіж у розмірі 100% від суми рахунку, виставленого за попередній місяць, в якому надавалися послуги здійснюється Споживачем до 05 числа місяця, що настає за місяцем, у якому надавалися послуги. Решта вартості наданих послуг оплачується Споживачем згідно наданого рахунку до 20 числа місяця, що настає за місяцем, у якому надавалися послуги. Плата вноситься на поточний рахунок Виконавця (п. 12 договору).
За умовами п.14 договору № 341119 від 24.01.2018 р. протягом трьох робочих днів після надання послуг виконавець складає акт здачі-приймання робіт (надання послуг) у двох примірниках, підписує його, скріплює печаткою та на свій вибір або передає представнику споживача два примірника акта (з описом під підпис), або надсилає два примірники акта на адресу споживача, зазначену в договорі рекомендованим листом з повідомленням або на e-mail.
Споживач зобов'язаний підписати та повернути Виконавцю один примірник акту здачі-приймання робіт (надання послуг) протягом десяти робочих днів із моменту його одержання або в такий самий строк надати письмові обгрунтовані зауваження щодо ненадання або надання послуг не в повному обсязі, зниження їх якості та викликати представника Виконавця для складення акта- претензії в порядку передбаченого п.п. 24-26 Договору, в іншому випадку акт здачі-приймання робіт (надання послуг) вважається таким, що повністю погоджений і затверджений Споживачем без претензій, а вказані в ньому послуги підлягають оплаті в повному розмірі і в сумі, визначеній Договором (п. 15 договору № 341119 від 24.01.2018 р. ).
За умовами п.23 договору № 341119 від 24.01.2018 р. у разі ненадання або надання послуг не в повному обсязі, зниження їх якості споживач викликає представника виконавця для складання акту-претензії, в якому зазначаються строки, види порушення кількісних та якісних показників тощо.
Згідно з п.27 договір діє з 24.01.2018 по 31.12.2018 і набирає чинності з дня його підписання сторонами.
Договір вважається таким, що продовжений, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодна із сторін не заявила про відмову від договору або про зміну його умов (п. 30 договору № 341119 від 24.01.2018 р.).
У зв'язку з неоплатою відповідачем наданих послуг з вивезення побутових відходів, позивач звернувся до суду та просить суд із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 4232/21 від 20.10.2021 р. стягнути з відповідача 15 338,50 грн. - основного боргу, 1 900,71 грн. - втрат від інфляції та 767,02 грн. - 3% річних. Судові витрати покласти на відповідача.
Оцінка суду.
Відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про відходи" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) послуги з вивезення побутових відходів - збирання, зберігання та перевезення побутових відходів, що здійснюються у населеному пункті згідно з правилами благоустрою, затвердженими органом місцевого самоврядування.
Згідно з ст. 35-1 вказаного Закону власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів, земельних ділянок укладають
договори з юридичною особою, яка визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів, здійснюють оплату таких послуг та забезпечують роздільне збирання твердих побутових відходів.
Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженими постановою КМУ від 10.12.2008 № 1070 ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що послуги надаються на підставі договору, який укладається між фізичною або юридичною особою (далі - споживач) та виконавцем послуг. Договір про надання послуг укладається відповідно до типового договору, наведеного у додатку 1.
Отже, в силу названих норм вивезення побутових відходів здійснюється на підставі договору з виконавцем послуг, укладення якого є обов'язковим.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 24.01.2018 сторони уклали договір № 341119 про надання послуг з вивезення побутових відходів, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання надавати відповідачу згідно з графіком послуги з вивезення побутових відходів, а споживач (Відповідач) зобов'язався своєчасно оплачувати послуги у строки і на умовах, передбачених цим договором. Договором № 341119 від 24.01.2018 р. встановлено, що він діє з 24.01.2018 по 31.12.2018 і набирає чинності з дня його підписання сторонами.
Договір вважається таким, що продовжений, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодна із сторін не заявила про відмову від договору або про зміну його умов (п. 30 договору № 341119 від 24.01.2018 р.).
Суду не надано доказів відмови будь-якою стороною за місяць до закінчення строку дії договору № 341119 від 24.01.2018 р. чи упродовж спірного періоду від договору у зв'язку із закінченням строку його дії або про зміну його умов. Також суду не надано доказів укладення відповідачем з іншим виконавцем послуг договору про надання послуг з вивезення побутових відходів у 2018 - 2021 роках та надання відповідачу таких послуг іншим виконавцем послуг у спірний період.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач повністю виконав взяті на себе зобов'язання за укладеним договором про надання послуг з вивезення побутових відходів № від 24.01.2018 р.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд зазначає, що Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в чинній редакції та в редакції на момент укладення договору з Відповідачем) передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Факт надання послуг підтверджується тим, що договір про надання послуг з вивезення побутових відходів № 341119 від 24.01.2018 укладений «по нормі», тобто розрахунок обсягу і вартості послуг з вивезення побутових відходів (Додаток 1 до договору) здійснюється по нормі надання послуг, яка на момент укладення договору з Відповідачем була затверджена рішенням Львівської міської ради № 908 від 28.12.2012 «Про затвердження норм утворення побутових відходів для міста Львова».
Тобто, обсяг вивезених ТПВ визначався нормою, а не контейнером (по факту), а сміття Відповідач викидав у контейнери загального користування, які встановлені Позивачем по всьому Залізничному районі, оскільки Позивач є надавачем послуг у цьому районі з 2017 року на підставі конкурсу з визначення виконавця послуг. Вивіз ТПВ з цих контейнерів здійснюється виконавцем щоденно. Крім того, відповідач згідно Закону України «Про відходи» зобов'язаний укладати договір з виконавцем послуг, який визначений згідно конкурсу.
Стосовно твердження відповідача про те, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не були надані позивачем та не підписувались відповідачем, суд зазначає наступне.
У пункті 10 договору № 341119 від 24.01.2018 р. сторони передбачили, що оплата послуг споживачем здійснюється згідно Договору в наступному порядку: платіж у розмірі 100% від суми рахунку, виставленого за попередній місяць, в якому надавалися послуги здійснюється Споживачем до 05 числа місяця, що настає за місяцем, у якому надавалися послуги. Решта вартості наданих послуг оплачується Споживачем згідно наданого рахунку до 20 числа місяця, що настає за місяцем, у якому надавалися послуги. Плата вноситься на поточний рахунок Виконавця (п. 12 договору).
За умовами п.14 договору № 341119 від 24.01.2018 р. протягом трьох робочих днів після надання послуг виконавець складає акт здачі-приймання робіт (надання послуг) у двох примірниках, підписує його, скріплює печаткою та на свій вибір або передає представнику споживача два примірника акта (з описом під підпис), або надсилає два примірники акта на адресу споживача, зазначену в договорі рекомендованим листом з повідомленням або на e-mail.
Споживач зобов'язаний підписати та повернути Виконавцю один примірник акту здачі-приймання робіт (надання послуг) протягом десяти робочих днів із моменту його одержання або в такий самий строк надати письмові обгрунтовані зауваження щодо ненадання або надання послуг не в повному обсязі, зниження їх якості та викликати представника Виконавця для складення акта- претензії в порядку передбаченого п.п. 24-26 Договору, в іншому випадку акт здачі-приймання робіт (надання послуг) вважається таким, що повністю погоджений і затверджений Споживачем без претензій, а вказані в ньому послуги підлягають оплаті в повному розмірі і в сумі, визначеній Договором. (п. 15 договору).
Суд зазаначає, що 09.09.2020р. господарським судом Львівської області було видано судовий наказ про стягнення з ФОП Крижанівського А.А. на користь Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" заборгованості за договором про надання послуг з вивезення побутових відходів №341119 від 24.01.2018 р. в сумі 11 175,60 грн., а також судового збору в сумі 210,20 грн., який в подальшому, було за заявою відповідача-ФОП Крижанівського А.А. від 24.09.2020 р. скасовано судом.
Отже, відповідач ще у 2020 році був обізнаним про вимогу позивача до нього про оплату за договором №341119 від 24.01.2018 р. за надані послуги.
За умовами п.23 договору № 341119 від 24.01.2018 р. у разі ненадання або надання послуг не в повному обсязі, зниження їх якості споживач викликає представника виконавця для складання акту-претензії, в якому зазначаються строки, види порушення кількісних та якісних показників тощо.
Відповідач не надав суду доказів звернення до позивача у зв'язку з ненаданням або наданням не в повному обсязі послуг з вивезення ТПВ в період з січня 2018 року по січень 2021 року.
Як вказано вище, відповідач не подав суду доказів укладення договору з іншим виконавцем-надавачем послуг з вивезення ТПВ, укладення якого є обов'язковим в силу імперативних вимог закону, та надання таких послуг іншим виконавцем в цей період.
Крім того, відповідач не подав жодних доказів оплати послуг з вивезення ТПВ, наданих йому в період з січня 2018 року по січень 2021 року.
Суд зазначає, що несвоєчасне подання позивачем актів наданих послуг не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати наданих йому послуг.
До матеріалів справи позивачем долучено письмові пояснення провідного бухгалтера ЛКП "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" Дзюбанської Л.В. від 15.07.2021 р., в яких зазначається про те, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) надсилалися відповідачу разом з рахунками на оплату послуг через Укрпошту. В свою чергу рахунки на оплату послуг доставляються працівникам пошти згідно договору № 10.7.1.-562 від 14.03.2018 р. про надання послуг з доставки рахунків, який укладений між ПАТ «Укрпошта» та ЛКП "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс". Відтак акти здачі-приймання робіт (надання послуг) надсилалися Відповідачу, як і рахунки на оплату послуг. Однак, Відповідач не повернув відповідних актів, як і не оплатив рахунки за надані послуги.
У поданій відповіді на відзив за вх. № 24313/21 від 19.10.2021 р. позивач зазначає про те, що ЛКП "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" щоденно вивозить ТПВ з загальних контейнерів, які розміщені у Залізничному районі та які встановлені на підставі договору № ЛКП-04/Б від 15.02.2018 та договору б/н від 15.02.2018 для обслуговування ЛКП «Богданівка» (тепер ЛКП «Сяйво» згідно ухвали Львівської міської ради № 5621 від 10.10.2019 року), тобто Відповідач, який здійснював діяльність за адресою: м. Львів, вул. Виговського, 5 теж користувався цими контейнерами, оскільки власних він не мав, а обслуговувався «по нормі», тобто мав користуватися тими, які встановлені для ЛКП «Богданівка». Відповідачем не надано суду жодних підтверджень, що він не користувався послугами з вивезення ТПВ.
Як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.09.2021 року, який судом долучено до матеріалів справи, 28.01.2021 року зареєстровано державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Крижанівського Андрія Анатолійовича, за його рішенням. Відтак, судом встановлено, що підприємницьку діяльність Фізичної особи-підприємця Крижанівського Андрія Анатолійовича припинено 28.01.2021 року.
Згідно ст.51 та 52 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб'єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14?144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 5 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відтак норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року.
Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.
Разом з тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість за договором №341119 від 24.01.2018 р., укладеним між ним та ФОП Крижанівським А.А.
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
Таким чином, однією з ознакгосподарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 ЦК України).
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Частиною третьою статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (тут і далі - у редакції, чинній на час припинення ФОП Крижанівського Андрія Анатолійовича ) передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, суд дійшов висновку про належність спору до господарської юрисдикції.
Як вбачається з позовної заяви із врахуванням поданої заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 4232/21 від 20.10.2021 р., позивач просить стягнути з відповідача 15 338,50 грн. - основного боргу за період з 01.01.2018 р. до 13.07.2021 року.
Враховуючи те, що Фізична особа-підприємець Крижанівський А. А. припинив підприємницьку діяльність 28.01.2021 року, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд, здійснивши перерахунок заборгованості відповідача перед позивачем, дійшов висновку про стягнення з відповідача 14 813,12 грн. основної заборгованості за період з 24.01.2018 року по 27.01.2021 року включно, так як решта суми основної заборгованості нарахована позивачем незаконно і безпідставно.
Щодо нарахованих позивачем 767,02 грн. - 3% річних та 1 900,71 грн. - втрат від інфляції, суд зазначає наступне.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Суд, здійснивши перерахунок, дійшов висновку про стягнення з відповідача 1 889,78 грн. втрат від інфляції та 762,44 грн. - 3% річних за період з часу укладення договору з позивачем до часу припинення ФОП Крижанівським А.А. підприємницької діяльності, так як решта суми нараховані позивачем безпідставно.
Станом на день прийняття рішення, доказів оплати зі сторони відповідача основної заборгованості, 3% річних, втрат від інфляції та доказів в спростування наведених обставин суду не надано.
На час ухвалення рішення у справі у суду відсутні належні і допустимі докази того, що договір про надання послуг з вивезення побутових відходів № 341119 від 24.01.2018 р., укладений між сторонами у даній справі, визнавався судом недійсним чи неукладеним.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду.
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.
Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).
Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.
У частині другій статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019) встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 76 ГПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 13 та частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності господарського судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
З огляду на вищенаведене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими, позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а тому, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача: Крижанівського Андрія Анатолійовича на користь позивача: Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" 14 813,12 грн. - основної заборгованості за період з 24.01.2018 року до 27.01.2021 року, тобто за час здійснення відповідачем підприємницької діяльності, 1 889,78 грн. втрат від інфляції та 762,44 грн. - 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити.
Судові витрати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позову сплачено судовий збір в розмірі 2 270,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1022 від 22.06.2021 р.
Судові витрати, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2 201,81 грн. Решта суми сплаченого судового збору залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, ст.ст. 236-241, 327 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь позивача: Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" (79019, м. Львів, вул. Жовківська, 18; код ЄДРПОУ №03348465) 14 813,12 грн. - основної заборгованості за період з 24.01.2018 року по 27.01.2021 року, 1 889,78 грн. втрат від інфляції,762,44 грн. - 3% річних та 2 201,81 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 07.12.2021 р.
Суддя Долінська О.З.