ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.12.2021Справа № 910/16190/21
За позовом Фермерського господарства «ТРОЯНДА АГРО»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЗИР УКРАЇНА»
про стягнення 480 745,43 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Пасічнюк С.В.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Фермерське господарство «ТРОЯНДА АГРО» (далі - позивач, ФГ «ТРОЯНДА АГРО») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЗИР УКРАЇНА» (далі - відповідач, ТОВ «МОЗИР Україна») про стягнення 480 745,43 грн на підставі Договору № 546 постачання нафтопродуктів від 21.12.2018, з яких: 412 160,00 грн основного боргу, 422,16 грн штрафу, 48 525,18 грн інфляційних витрат, 19 638,09 грн 3% річних.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивачем виконані зобов'язання щодо оплати товару згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури, проте відповідач не поставив товар позивачу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2021 позовну заяву Фермерського господарства «ТРОЯНДА АГРО» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/16190/21, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/16190/21 за адресами місцезнаходження сторін згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час відкриття провадження у справі.
В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 07.10.2021 про відкриття провадження у справі № 910/16190/21.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до неї докази.
Судом враховано, що станом на час розгляду справи згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням позивача є адреса: Україна, 24450, Вінницька обл., Гайсинський р-н, село Джулинка, вулиця Грушевського, будинок 57, місцезнаходженням відповідача: Україна, 04112, місто Київ, вулиця Теліги Олени, будинок 6.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд
21.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МОЗИР УКРАЇНА» (постачальник, відповідач) та Фермерським господарством «ТРОЯНДА АГРО» (покупець, позивач) був укладений Договір № 546 постачання нафтопродуктів (далі - Договір або Договір № 546 від 21.12.2018), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов?язався у відповідності з замовленням передавати у власність покупця наступні нафтопродукти, далі по тексту - товар: бензин А-92, бензин А-95, дизельне паливо. Покупець зобов?язався приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору (п. 1.2 Договору).
Кількість, асортимент і ціна товару вказуються в накладних (п. 1.3 Договору).
Згідно п. 3.1 Договору, сторони погодили, що товар поставляється погодженими партіями, у відповідності з заявками покупця на постачання тої чи іншої партії товару. Заявка вважається оформленою покупцем належним чином, якщо в ній зазначено найменування, кількість, ціна товару та якщо вона була надіслана постачальнику письмово (факсом або електронною поштою). У разі вивезення товару транспортними засобами покупця в заявці також зазначається графік подачі транспортних засобів в рамках строку поставки, передбаченому в п. 3.6. даного договору. В разі вивезення товару транспортними засобами постачальника у заявці вказується пункт розвантаження транспортного засобу. Належним чином оформлена заявка є підставою для оформлення постачальником рахунку-фактури. Постачання товару підтверджується первинними документами (видатковою накладною), які підписані уповноваженими представниками обох сторін.
Постачання товару, в рамках цього договору, здійснюється в рамках наступних базисів поставки: СРТ - пункт призначення, вказаний покупцем в заявці на відвантаження товару; EXW - резервуар нафтобази зберігання, вказаний постачальником; FCA - станція або пункт відправлення/естакади наливу на території вказаній у відповідному додатку до даного договору. Базис постачання тої чи іншої партії товару, а також дата поставки товару визначається згідно заявки на постачання товару, поданої з боку покупця, в рамках дії цього договору. В тлумаченні базисів постачання товару за цим договором мають силу міжнародні правила тлумачення комерційних термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору (п. 3.2 Договору).
Пунктом 3.4 Договору, визначено, що на основі наданої покупцем заявки, постачальник до кінця робочого дня, наступного за днем надання заявки, оформляє і направляє покупцю рахунок-фактуру. Рахунок-фактура дійсний до сплати протягом 3 (трьох) банківських днів, після його оформлення.
Умовами п. 3.5 Договору сторони погодили, що постачальник забезпечує поставку товару протягом 5 (п?яти) робочих днів після отримання від покупця заявки на поставку товару.
Згідно п. 3.6 Договору у випадку поставки товару за цим Договором на умовах 100% передплати, покупець зобов'язаний прийняти у своє розпорядження товар у строк не пізніше ніж через 3 (три) робочі дні з дати зарахування грошових коштів на банківському рахунку постачальника, а у випадку порушення покупцем цього строку з будь-яких причин, постачальник має право повернути грошові кошти покупцю, отримані за такий товар, протягом 3 (трьох) робочих днів з дати порушення визначеного строку, якщо інше сторони не обумовлять у відповідній додатковій угоді до цього Договору.
Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі. Моментом передачі товару вважається дата фактичного переходу товару, що підтверджується підписанням накладних на отримання товару покупцем (п. 3.7 Договору).
Відповідно до п. 4.2, 4.3 Договору оплата покупцем вартості товару, може здійснюватись на умовах попередньої оплати вартості товару або з відстрочкою оплати вартості поставленого товару протягом трьох банківських днів. Порядок розрахунків по кожній партії Товару вказується в додатковій угоді на отримання Товару. У випадку погодження сторонами попередньої оплати за товар, покупець здійснює 100% передплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Оплата здійснюється згідно рахунку-фактури постачальника (п. 4.5 Договору). Зобов'язання покупця щодо оплати товару виникають з моменту здійснення постачальником поставки товару згідно з п. 3.5 даного Договору, а у випадку, коли сторони домовились про попередню оплату товару - з моменту виставлення постачальником рахунку-фактури (п. 4.6 Договору).
Пунктом 4.7 Договору визначено, що датою сплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до п. 4.10. договору, у випадку якщо поставка товару була проведена без дотримання заявлених (згідно даних, відображених в заявці) покупцем даних про обсяг, дату поставки і т.д., однак сторонами були підписані накладні документи на товар (видаткові накладні, товаротранспортні накладні та/або акти приймання-передачі), поставка товару вважається погодженою між сторонами і такою, що відповідає умовам цього договору.
Умовами п. 6.4 Договору передбачено, що, у випадку умисного порушення строків поставки товару, постачальник на вимогу покупця сплачує штраф у розмірі 0,1% від вартості товару, поставку якого прострочено.
Цей Договір набирає чинності з дати його укладання та діє до 31.12.2018 року, а в частині розрахунків до їх повного проведення (п. 10.1 Договору). У випадку відсутності заяви однієї зі сторін про розірвання або зміну Договору не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку дії даного Договору, Договір вважається продовженим на такий самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором (п. 10.2 Договору).
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про припинення Договору № 546 від 21.12.2018, а, отже, станом на дату розгляду справи по суті вказаний Договір є чинним.
З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги Договір № 546 від 21.12.2018 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
По матеріалам справи судом встановлено, що відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № МУ000000048 від 09.01.2020 на загальну суму 422 160,00 грн.
На виконання умов Договору № 546 від 21.12.2018 позивачем було оплачено виставлений рахунок, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 1129 від 09.01.2020 на суму 422 160,00 грн. Крім того, позивачем додано до позовної заяви довідку АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» № 30-08-21/1/23 від 30.08.2021, якою підтверджено факт перерахування грошових коштів в розмірі 422 160,00 грн на користь ТОВ «МОЗИР УКРАЇНИ».
24.02.2020 позивач звернувся до відповідача з листом № 2 від 24.02.2020, відповідно до якого просив останнього повернути кошти за недоотриманий товар в сумі 422 160,00 грн, які було перераховано платіжним дорученням № 1129 від 09.01.2020.
27.11.2020 відповідачем було повернуто позивачу частину попередньої оплати в розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням 65779_BR01K/504 від 27.11.2020.
02.08.2021 позивач звернувся до відповідача з претензією № 71 від 28.07.2021 щодо недопоставки продукції, відповідно до якої позивач просив відповідача перерахувати в 10-денний термін 412 160,00 грн за недопоставлений товар, а також 412,16 грн штрафу в розмірі 0,1% від вартості недопоставленої продукції. Вказана претензія була отримана відповідача 05.08.2021, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 24450 0001479 5.
Проте, відповідач відповіді на претензію не надіслав, взяті на себе зобов'язання за Договором № 546 від 21.12.2018 в частині поставки попередньо оплаченого товару не виконав і грошові кошти в розмірі 412 160,00 грн не повернув.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За приписами ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, належних і допустимих у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за Договором № 546 від 21.12.2018 не надав.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 412 160,00 грн попередньої оплати (основний борг) підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 422,16 грн штрафу, 48 525,18 грн інфляційних витрат, 19 638,09 грн 3% річних.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 6.4 Договору поставки, у випадку умисного порушення строків поставки товару, постачальник на вимогу покупця сплачує штраф у розмірі 0,1% від вартості товару, поставку якого прострочено.
Суд, перевіривши розрахунок штрафу доданий позивачем до позовної заяви, визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині стягнення з відповідача 422,16 грн штрафу підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 638,09 грн 3% річних та 48 525,18 грн інфляційних втрат за загальний період з 03.03.2020 по 27.09.2021 суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дослідивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, доданий позивачем до позовної заяви, судом встановлено, що позивачем вірно визначено періоди прострочки та здійснено розрахунок з урахуванням положень чинного законодавства України.
Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 638,09 грн 3% річних та 48 525,18 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Фермерського господарства «ТРОЯНДА АГРО» в повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 7 211,19 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, судовий збір у сумі 7 211,19 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЗИР УКРАЇНА» (Україна, 04112, місто Київ, вулиця Теліги Олени, будинок 6; ідентифікаційний код 41692853) на користь Фермерського господарства «ТРОЯНДА АГРО» (Україна, 24450, Вінницька обл., Гайсинський р-н, село Джулинка, вулиця Грушевського, будинок 57; ідентифікаційний код 32842250) 412 160,00 грн (чотириста дванадцять тисяч сто шістдесят гривень 00 коп.) основного боргу, 422,16 грн (чотириста двадцять дві гривні 16 коп.) штрафу, 19 638,09 грн (дев?ятнадцять тисяч шістсот тридцять вісім гривень 09 коп.) 3% річних, 48 525,18 грн (сорок вісім тисяч п?ятсот двадцять п?ять гривень 18 коп.) інфляційних втрат та 7 211,19 грн (сім тисяч двісті одинадцять гривень 19 коп.) судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.
Повне рішення складено 07.12.2021.
Суддя Гумега О.В.