ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.12.2021Справа № 910/16283/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження
позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Собин», Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький
до Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"», м. Київ
про стягнення 50 000,00 грн,
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Собин» (далі - ТзОВ «Собин»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"» (далі - ДПАТ «НАК "Украгролізинг"»/відповідач) про стягнення 50 000,00 грн, у тому числі: 25 000,00 грн - заборгованості за послуги зі зберігання майна у серпні 2021 року та 25 000,00 грн - заборгованості за послуги зі зберігання майна у вересні 2021 року.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 07.10.2021 позовну заяву прийняв до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
27.10.2021 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ДПАТ «НАК "Украгролізинг"» заперечує проти задоволення позову, мотивуючи тим, що у відповідності до договору відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013 у позивача на зберіганні перебувають речові докази у кримінальному провадженні №3201311006000149, яке здійснює прокуратура Київської області та наразі це провадження не закінчено, у зв'язку з чим відповідач навіть після припинення дії договору зберігання унеможливлений повернути це майно. Крім того, відповідач стверджує про таке: договір відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013 є неукладеним; для встановлення дійсної площі приміщення, де знаходяться речові докази, необхідним є призначення будівельно-технічної експертизи; договір зберігання є недійсним, оскільки його укладено під впливом тяжкої для відповідача обставини та на вкрай невигідних умовах. Водночас, відповідач зазначає, що саме орган досудового розслідування - Слідче управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві, зобов'язано зберігати та нести витрати, пов'язані зі зберіганням речових доказів. Відповідач також заперечує проти визначеного позивачем розміру витрат на послуги адвоката, оскільки, на думку відповідача, ці витрати є неспівмірними із фактично наданою правовою допомогою адвоката.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
24.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Собин» (далі - зберігач) та Державним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"» (далі - поклажодавець) укладено договір відповідального зберігання №10-13-109з/551, відповідно до якого за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання речові докази у кримінальному провадженні №32013110060000149 від 03.04.2013 у кількості, визначеному у додатках до договору «Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання».
Пунктом 1.2. договору передбачено, що майно буде знаходитися на зберіганні за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38.
Згідно п.1.3. договору, майно, яке передається на зберігання, постановою слідчого СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів міста Києва від 14.08.2013 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №32013110060000149 від 03.04.2013.
У відповідності до п. 2.1. договору зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього у такому технічному стані, у якому було прийняте на зберігання та зафіксовано у протоколі огляду місця події від 13.08.2013 (п.2.1.5.); повернення майна поклажодавцю здійснити за актом приймання-передачі (п. 2.1.6.).
Відповідно до п. 3.1 договору, поклажодавець зобов'язаний, зокрема передати зберігачеві майно на зберігання не пізніше, ніж через 10 календарних днів після підписання цього договору, а також забрати у зберігача майно до закінчення строку дії договору. сплачувати зберігачу послуги за договором із розрахунку 15 000,00 грн за 1 місяць відповідно до виставлених рахунків.
Цей договір набуває чинності з дати підписання акту передачі-приймання майна і діє до 31.12.2013 (п. 6.1 договору).
У додатку № 1 до договору №10-13-109з/551 від 24.10.2013 сторони визначили перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання.
У подальшому між сторонами були укладені додаткові договори № 1/713 від 27.12.2013, №2/282 від 11.06.2014, № 3/315 від 02.06.2014 та № 5/666 від 31.12.2014 до договору зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013.
Відповідно до додаткового договору №5/666 від 31.12.2014 сторони продовжили строк дії договору зберігання до 31.06.2015 та збільшили вартість послуг зберігання до 25 000,00 грн за один місяць.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання умов договору №10-13-109з/551 від 24.10.2013, ТзОВ «Собин» прийнято від відповідача на зберігання майно згідно з переліком, зазначеним у додатку №1 договору, та, як наслідок, у ДПАТ «НАК "Украгролізинг"» виник обов'язок оплачувати вартість послуг за зберігання цього майна.
Однак, після закінчення терміну дії договору відповідального зберігання, відповідач не забрав зі складу позивача майно, яке передавалось на зберігання.
При цьому, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати послуг виконує неналежним чином, у зв'язку із чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Собин» неодноразово зверталося до суду з позовами про стягнення з відповідача заборгованості за зберігання майна.
Зокрема, Господарським судом міста Києва рішеннями у справах: №910/25267/15 від 10.11.2015, №910/3018/16 від 06.06.2016, №910/18870/16 від 06.06.2016, №910/2864/17 від 20.03.2017, №910/7607/17 від 25.07.2017, №910/15281/17 від 17.10.2017, №910/1306/18 від 24.04.2018, №910/5032/18 від 02.07.2018, №910/9807/18 від 09.10.2018, №910/15886/18 від 21.02.2019, №910/5318/19 від 11.06.2019, №910/9499/19 від 23.09.2019, №910/14971/19 від 23.01.2020, №910/1171/20 від 08.04.2020, №910/4872/20 від 15.07.2020, №910/7806/20 від 13.08.2020, №910/11641/20 від 28.10.2020, №910/15257/20 від 27.01.2021, №910/19263/20 від 11.02.2021, №910/1747/21 від 12.04.2021, № 910/5412/21 від 07.06.2021, № 910/9101/21 від 06.08.2021, №910/12971/21 від 11.10.2021 позови ТзОВ «Собин» про стягнення заборгованості з ДПАТ «НАК "Украгролізинг"» задоволено та присуджено до стягнення заборгованість за період з серпня 2015 року по липень 2021 року.
Листами за вих. №14 від 07.09.2021 та №15 від 04.10.2021 позивачем направлено відповідачу рахунок №111 від 02.08.2021 на оплату послуг із зберігання у серпні 2021 року на суму 25 000,00 грн, акт надання послуг №152 від 31.08.2021, рахунок №126 від 01.09.2021 на оплату послуг із зберігання у вересні 2021 року на суму 25 000,00 грн, акт надання послуг №173 від 30.09.2021, що підтверджується фіскальними чеками та накладними АТ «Укрпошта» та описом вкладення у цінний лист, копії яких містяться у матеріалах справи.
Оскільки, відповідач вартості послуг зі зберігання у серпні-вересні 2021 року не сплатив, позивачем у цій справі заявлено вимоги про стягнення з Державного публічного акціонерного товариства «НАК "Украгролізинг"» плати за надані послуги зберігання у серпні - вересні 2021 року, що у загальному розмірі становить 50 000,00 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно ч. 1 ст. 938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ч. 2 ст. 938 ЦК України).
Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України).
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст. 13, ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом вище встановлено, що позивачем на виконання умов договору №10-13-109з/551 від 24.10.2013 прийнято від відповідача на зберігання майно згідно з переліком, зазначеним у додатку № 1 до Договору, та, як наслідок, у ДПАТ «НАК "Украгролізинг"» виник обов'язок оплачувати вартість послуг за зберігання цього майна.
Також судом встановлено, що під час розглядів справ №910/25267/15, №910/3018/16, №910/18870/16, №910/2864/17, №910/7607/17, №910/15281/17, №910/1306/18, №910/5032/18, №910/9807/18, №910/15886/18, №910/5318/19, №910/9499/19, №910/14971/19, №910/1171/20, №910/4872/20, №910/7806/20, №910/11641/20, №910/15257/20, №910/19263/20, №910/1747/21, №910/5412/21, №910/9101/21, №910/12971/21 про стягнення плати за попередні періоди судами встановлено, зокрема, таке:
- 31.06.2015 договір припинив свою дію, проте відповідач переданого на зберігання позивачу майна не забрав, отже відповідно зобов'язаний сплачувати позивачу кошти за весь фактичний час його зберігання;
- відсутність підстав для висновку про непередачу майна на зберігання та неукладеність договору, оскільки шляхом внесення змін до договору, підписання актів надання послуг та здійснення оплати за наданні послуги зберігання, сторонами підтверджується фактичне виконання умов договору;
- правові підстави для визнання недійсним договору відповідального зберігання від 24.10.2013. №10-13-109з/551 згідно із ст. 233 ЦК України відсутні (справа №910/3018/16).
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставини, встановлені у рішеннях Господарського суду міста Києва, які набрали законної сили, у справах №910/25267/15, №910/3018/16, №910/18870/16, №910/2864/17, №910/7607/17, №910/15281/17, №910/1306/18, №910/5032/18, №910/9807/18, №910/15886/18, №910/5318/19, №910/9499/19, №910/14971/19, №910/1171/20, №910/4872/20, №910/7806/20, №910/11641/20, №910/15257/20, №910/19263/20, № 910/1747/21, № 5412/21, № 910/9101/21, №910/12971/21 не доказуються при розгляді даної справи.
У відповідності до умов договору зберігання, з урахуванням змін, внесених додатковим договором №5/666 від 31.12.2014, строк дії договору встановлений до 31.06.2015.
Пунктом 3.1.2 договору передбачено, що відповідач, як поклажодавець, зобов'язаний забрати у позивача, як зберігача, майно до закінчення строку дії цього договору.
Згідно п.2.1. договору, зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього у такому технічному стані, у якому було прийняте на зберігання та зафіксовано у Протоколі огляду місця події від 13.08.2013.
Пунктом 2.1.6. договору передбачено, що повернення майна поклажодавцю здійснити за актом приймання-передачі (п. 2.1.6.).
Відповідно до ч. 3 ст. 946 ЦК України у разі, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.
Отже, відповідач (поклажодавець) зобов'язаний оплатити надані позивачем (зберігачем) послуги за весь час зберігання майна, навіть після завершення дії договору, оскільки відповідне майно на даний час перебуває на зберіганні у позивача.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, на підтвердження отримання відповідачем майна за актом приймання-передачі.
За таких обставин, беручи до уваги, що відповідач зобов'язання з оплати наданих послуг з відповідального зберігання майна за період з серпня-вересня 2021 року не виконав, відповідно у ДПАТ «НАК "Украгролізинг"» утворилась заборгованість у розмірі 50 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення передбачені частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ураховуючи встановлене вище, оскільки докази отримання відповідачем майна, яке знаходиться на зберіганні у позивача, та належної оплати за його фактичне зберігання за спірний період (серпень-вересень 2021 року) у матеріалах справи відсутні, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 та положення ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги зберігання майна за серпень-вересень 2021 року у сумі 50 000,00 грн є обґрунтованими, відповідно підлягають задоволенню.
При цьому, доводи відповідача щодо неможливості отримання майна, яке знаходиться на зберіганні у позивача у зв'язку із наявною забороною органами прокуратури на отримання цього майна, яке визнано речовим доказом, а також обов'язком органів досудового розслідування нести витрати за зберігання майна, яке є речовим доказом, відхиляються судом з огляду на те, що між позивачем та відповідачем виникли господарські правовідносини на підставі укладеного договору зберігання майна та стороною вказаного договору є саме відповідач, а не органи прокуратури чи органи досудового розслідування.
Посилання відповідача на неправомірність дій органів прокуратури, внаслідок яких відповідач змушений нести витрати по утриманню майна, яке є речовим доказом, суд відхиляє та зазначає, що відповідач не позбавлений можливості оскаржити вказані дії у встановленому законом порядку.
Також, суд відхиляє доводи відповідача про необхідність призначення будівельно-технічної експертизи для встановлення дійсної площі приміщення, де знаходяться речові докази, оскільки сторонами у договорі (у редакції додаткової договори №5/666 від 31.12.2014) погоджено вартість послуг зберігання за один місяць, що за домовленістю сторін становить 25 000,00 грн.
Не приймаються судом до уваги і посилання відповідача на те, що договір був укладений ним під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для нього умовах, що має наслідком недійсність цього договору, оскільки означений правочин та всі додаткові угоди до нього підписані сторонами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи статей 6, 626, 627 ЦК України свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того, суд зазначає, що Господарським судом міста Києва при розгляді справ №910/15257/20, №910/19263/20, №910/1747/21, №910/5412/21, №910/9101/21, №910/12971/21 встановлено, що Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"» зверталося до суду з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Собин» про визнання договору недійсним (справа №910/25267/15), проте Господарським судом міста Києва рішенням від 10.11.2015, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016, у задоволенні такого позову було відмовлено.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи встановлені вище обставини, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Собин» про стягнення з Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"» заборгованості за надані послуги зберігання за період серпень-вересень 2021 року у розмірі 50 000,00 грн обґрунтованими, що має наслідком задоволення позову.
Згідно статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Щодо заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2 500,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Статтею 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження понесення цих витрат, позивачем надано суду: договір про надання правничої допомоги №07/09 від 07.09.2021, укладений між Адвокатським бюро "Малеванчук та Партнери" та ТзОВ «Собин», рахунок-фактуру № 04/10 від 04.10.2021 на суму 2 500,00 грн, акт прийому-передачі наданих послуг № 04/10/21 від 04.10.2021 на суму 2 500,00 грн, платіжне доручення № 426 від 04.10.2021 на суму 2 500,00 грн.
Так, згідно п. 4.1. договору про надання правничої допомоги №07/09, за надання правничої допомоги при врегулюванні спору щодо стягнення боргу з ДПАТ «"Украгролізинг"» клієнт сплачує на користь Адвокатського бюро вартість правничої допомоги в наступному розмірі: 250,00 грн - вивчення умов договору відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013; 250,00 грн - збір доказів (документів) для підготовки позовної заяви; 2 000,00 грн - підготовка та подання позовної заяви до Господарського суду міста Києва; 1 500,00 грн - представництво інтересів в судовому засіданні Господарського суду міста Києва (за одне засідання).
Отже, з наведеного вбачається, що позивачем надано суду докази витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи у розмірі 2 500,00 грн, що має наслідком задоволення цієї вимоги.
При цьому, заява відповідача про зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з підстав неспівмірності не підлягає задоволенню, з огляду на її необґрунтованість.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Собин» задовольнити.
Стягнути з Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"» (01601, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 16-А; ідентифікаційний код 30401456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Собин» (08400, Київська область, місто Переяслав-Хмельницький, вулиця Героїв Дніпра, будинок 38; ідентифікаційний код 36298149) заборгованість у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.В. Бондарчук