номер провадження справи 5/115/21
30.11.2021 Справа № 908/2629/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 31301827)
До відповідача: Приватного акціонерного товариства “Мелітопольгаз” (72318, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Чкалова, буд. 47-А, код ЄДРПОУ 05535349)
про стягнення 581 478,67 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: Міненко В.М., довіреність № 28/20 від 16.12.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 491 від 15.03.1996, адвокат;
від відповідача: Безух А.М., довіреність б/н від 01.10.2021, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №473 від 27.04.2004, адвокат;
13.09.2021 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” № 31/01-1792 від 07.09.2021 (вх. № 2811/08-07/21 від 13.09.2021) до Приватного акціонерного товариства “Мелітопольгаз” про стягнення 581 478,67 грн., в т.ч.:
- 453 976,28 грн. основної заборгованості;
- 23 184,38 грн. пені за загальний період з 09.09.2020 по 08.09.2021;
- 17 366,05 грн. 3 % річних за період з 09.09.2018 по 08.09.2021;
- 57 618,10 грн. інфляційних витрат за період з вересня 2018 по липень 2021;
- 29 333,86 грн. 7 % штрафу за прострочення платежів.
13.09.2021 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.09.2021 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі № 908/2629/21 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.10.2021 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов'язковою, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
Ухвалою суду від 24.09.2021 клопотання Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” № ОВЧ/02-23/09 від 23.09.2021 (вх. № 19814/08-08/21 від 23.09.2021) про забезпечення проведення судового засідання, призначеного на 13.10.2021 об 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи “EasyCon” задоволено.
11.10.2021 від Приватного акціонерного товариства “Мелітопольгаз” на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву № 1467 від 06.10.2021 (вх. № 21067/08-08/21 від 11.10.2021), згідно якого відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 13.10.2021 № 908/2629/21 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 15.11.2021 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін, явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою. Судове засідання, призначене на 15.11.2021 об 11 год. 00 хв. ухвалено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням системи “EasyCon”, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
28.10.2021 на електрону адресу суду з електронним цифровим підписом надійшли заперечення позивача № 31/01-1928 від 28.10.2021 (вх. № 22226/08-08/21 від 28.10.2021) на клопотання відповідача про зменшення пені, штрафу та відстрочення виконання рішення, в яких позивач просить суд відмовити у задоволенні вказаного клопотання.
04.11.2021 від Приватного акціонерного товариства “Мелітопольгаз” на адресу суду надійшло письмове клопотання № б/н від 13.10.2021 (вх. № 22768/08-08/21 від 04.11.2021) про зменшення пені, штрафу та відстрочення виконання рішення.
Вищевказані документи долучені судом до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 15.11.2021 оголошено перерву з розгляду справи по суті до 30.11.2021 о 10 год. 30 хв., судове засідання, призначене на 30.11.2021 о 10 год. 30 хв. ухвалено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням системи “EasyCon”.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 30.11.2021 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу на комплексі “Акорд” та в режимі відеоконференцзв'язку.
Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, зазначивши, що 05.06.2021 між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (кредитор) та Відкритим акціонерним товариством “Мелітопольгаз” (боржник) укладено договір про реструктуризацію заборгованості № 14/12-274, згідно умов якого кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу на суму 8 346 181,83 грн., що виникла у боржника перед кредитором за договором поставки природного газу № 06/09-2145 від 31.12.2009. В порушення умов договору періодичні платежі відповідачем здійснювались несвоєчасно, внаслідок чого виникло прострочення з період з серпня 2018 року по липень 2021 року та станом на 08.09.2021 залишок заборгованості відповідача складає 453 976,28 грн. За прострочення виконання ПрАТ «Мелітопольгаз» зобов'язань за договором № 14/12-274 від 05.06.2021, позивачем нараховано 23 184,38 грн. пені за загальний період з 09.09.2020 по 08.09.2021, 17 366,05 грн. 3 % річних за період з 09.09.2018 по 08.09.2021, 57 618,10 грн. інфляційних витрат за період з вересня 2018 по липень 2021 та 29 333,86 грн. 7 % штрафу за прострочення платежів. На підставі викладеного, посилаючись на ст. ст. 193, 216-217, 264-265 Господарського кодексу України, ст. ст. 11-16, 258, 525, 526, 599, 610, 612, 625, 712 Цивільного кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву посилаючись на те, що своєчасно, в установлені строки сплатити заборгованість відповідач позбавлений можливості оскільки, починаючи з 02.02.2018 всі банківські рахунки та майно Товариства перебували під арештом у зв'язку з примусовим виконанням рішення Господарського суду Запорізької області від 12.10.2015 по справі № 908/4325/15 про стягнення з ПрАТ «Мелітопольгаз» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 31 286 611,23 грн. Все рухоме та нерухоме майно ПрАТ «Мелітопольгаз» перебувало під арештом впродовж двох років та частково знаходилось у податковій заставі. Таким чином, з лютого 2018 відповідач був позбавлений можливості самостійно розпоряджатись власними коштами, а отже й сплачувати обов'язкові податки та збори. Протягом зазначеного періоду через несплату податків та зборів у ПрАТ «Мелітопольгаз» утворилась заборгованість перед бюджетом приблизно 9 млн. грн. Через відсутність умисних порушень відповідачем договірних зобов'язань, відповідач не повинен сплачувати нараховані позивачем господарські санкції. На підставі викладеного, відповідач просить в задоволенні позову відмовити.
Крім цього, представник відповідача підтримав клопотання про зменшення пені, штрафу та відстрочення виконання рішення по справі № 908/2629/21 посилаючись на тяжке фінансове становище ПрАТ «Мелітопольгаз», соціальну значимість відповідача у транспортуванні та газозабезпеченні населення в опалювальний період 2021-2022 роках за льотними тарифами та відсутністю у позовній заяві зазначення розміру збитків, які позивач зазнав через неналежне виконання зобов'язання відповідачем. З урахуванням наведеного, просить суд зменшити розмір пені та штрафу до 1,00 грн. та відстрочити виконання рішення в частині сплати основної заборгованості на три місяці.
Представник позивача заперечив щодо клопотання відповідача про зменшення пені, штрафу та відстрочення виконання рішення з підстав викладених у письмових поясненнях № 31/01-1928 від 28.10.2021, зазначивши, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань. У договорі № 06/09-2145 від 31.12.2009 сторони визначили вид забезпечення виконання зобов'язання неустойкою та розмір пені за неналежне виконання зобов'язання. У зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, чим порушив умови договору, позивач правомірно нарахував пеню. Крім цього, відповідачем необґрунтовано можливість виконання судового рішення по цій справі у майбутньому та не надано доказів, які б свідчили про майбутнє покращення скрутного матеріального становища підприємства у сказаній заяві про відстрочення виконання рішення, у зв'язку з чим обставини, на які посилається відповідач у своєму клопотанні не є виключними обставинами в розумінні ст. 331 ГПК України та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2021 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанова господарських судів «України». На підставі викладеного, просить суд відмовити у задоволенні клопотання ПрАТ «Мелітопольгаз» про зменшення пені, штрафу та відстрочення виконання рішення.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
30.11.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, заслухавши представників сторін, суд
Як вбачається з матеріалів справи, 05.06.2012 між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (кредитор) та Відкритим акціонерним товариством “Мелітопольгаз”, новим найменуванням якого є Приватне акціонерне товариство “Мелітопольгаз” (боржник) укладений договір про реструктуризацію заборгованості за № 14/12-274 (договір).
Відповідно до п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу (надалі-реструктуризація), що виникла у боржника перед кредитором за договором поставки природного газу від 31.12.2009 № 06/09-2145 (далі - договір поставки природного газу).
Згідно п. 2.1. договору, загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації відповідно до п. 1.1 цього договору, складає 8 346 181,83 грн. станом на 31.03.2012, що підтверджується Актом звірки розрахунків.
Відповідно до п. 2.2. договору, боржник зобов'язується сплатити у повному обсязі суму основного боргу вказану у п. 2.1. цього договору, шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості (далі - графік), зазначеного у цьому пункті. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок кредитора у сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню, а саме: по 34 921,26 грн. щомісячно за період з червня 2012 по березень 2032 та у квітні 2032 - 34 921,95 грн. відповідно.
Пунктом 2.3. договору сторони визначили, що зобов'язання боржника по сплаті чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок кредитора грошових коштів в термін та сумі, встановлених у п. 2.2. цього Договору на відповідний місяць.
За умовами п. 2.5. договору, у випадку, якщо у боржника існує прострочення оплати щомісячних платежів за попередні місяці, кредитор зараховує кошти, що надійшли від боржника як погашення заборгованості за простроченими платежами попередніх місяців незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.
Згідно п. 3.1. договору, за невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до цього договору та чинного законодавства України.
Відповідно до п. 3.2. договору, сторони звільняються від відповідальності у випадку настання обставин непереборної сили. Сторона не звільняється від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань, якщо обставини, визначені у п. 4.2. цього договору, настали в період прострочення виконання зобов'язань.
Пунктом 3.4. договору сторони передбачили, що за прострочення виконання зобов'язань, вказаних у п. 2.2. цього договору, боржник зобов'язується сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% (сім відсотків) від суми простроченого платежу.
Відповідно до п. 3.5. договору, боржник зобов'язується відшкодувати кредитору збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань щодо погашення заборгованості відповідно до порядку, встановленого п. 2.2. цього договору.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до “30” квітня 2032 року, а в частині виконання зобов'язань за договором - до їх повного здійснення (п. 5.1. договору).
Цей договір може бути достроково припинений у разі дострокової сплати боржником реструктуризованої суми основного боргу перед кредитором (п. 5.2. договору).
Доказів розірвання або дострокового припинення договору сторонами суду не надано, у зв'язку з чим суд дійшов висновку що станом на 30.11.2021 договір № 14/12-274 від 05.06.2012 є чинним.
Як вбачається з матеріалів справи, в порушення умов договору про реструктуризацію заборгованості за № 14/12-274 від 05.06.2012, періодичні платежі відповідачем здійснювались несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 30.11.2021 у ПрАТ «Мелітопольгаз» існує прострочений основний борг на суму 453 976,28 грн.
Наявність вказаної заборгованості також не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву № 1467 від 06.10.2021 (вх. № 21067/08-08/21 від 11.10.2021).
У зв'язку з порушенням строків здійснення періодичних платежів, позивачем нараховано пеню за загальний період з 09.09.2020 по 08.09.2021 у розмірі 23 184,38 грн., 3 % річних за період з 09.09.2018 по 08.09.2021 на суму 17 366,05 грн., інфляційні витрати за період з вересня 2018 по липень 2021 у розмірі 57 618,10 грн. та 7 % штрафу за прострочення платежів на суму 29 333,86 грн.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, заслухавши представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. ст. 173, 174 ГК України, укладений сторонами договір про реструктуризацію заборгованості за № 14/12-274 від 05.06.2012 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.
Частинами 1 і 2 ст. 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Із наданих до матеріалів справи доказів судом встановлено, що відповідачем на виконання умов договору № 14/12-274 від 05.06.2012 на рахунок позивача здійснювались оплати за природний газ.
Згідно доводів позивача, які викладені у позовній заяві та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву, за період з серпня 2018 по липень 2021 періодичні платежі за договором № 14/12-274 від 05.06.2012 здійснювались відповідачем несвоєчасно, у зв'язку з чим станом на 08.09.2021 у відповідача існує прострочена заборгованість на загальну суму 453 976,28 грн.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про реструктуризацію заборгованості за № 14/12-274 від 05.06.2012 підтверджено матеріалами справи. Відповідач проти арифметичних розрахунків не заперечив, контррозрахунку як і доказів сплати суми основного боргу у повному обсязі суду не надав.
Отже, заборгованість відповідача за договором про реструктуризацію заборгованості за № 14/12-274 від 05.06.2012 у розмірі 453 976,28 грн. підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача. Відповідач проти арифметичних розрахунків не заперечив, контррозрахунку як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі суду не надав.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язань, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат по кожному періодичному простроченню платежу за допомогою програми “Законодавство” суд зазначає, що вказані розрахунки позивача є вірними та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача пені за загальний період з 09.09.2020 по 08.09.2021 у розмірі 23 184,38 грн., 3 % річних за період з 09.09.2018 по 08.09.2021 на суму 17 366,05 грн. та інфляційних витрат за період з вересня 2018 по липень 2021 включно у розмірі 57 618,10 грн.
Судом перевірено розрахунок штрафу в розмірі 7 % від суми простроченого платежу на підставі 3.4. договору за період з серпня 2020 по липень 2021 включно на загальну суму 29 333,86 грн.
Статтею 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3).
Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за окремі порушення господарських зобов'язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
При цьому щодо порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачити в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.
Таким чином, одночасне стягнення штрафу (7 %) та пені - не суперечить вимогам законодавства.
Розрахунок штрафу є правильним, заявлена сума у розмірі 29 333,86 грн. підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Наведене вище в тексті цього рішення спростовує інші доводи відповідача у цій справі, як на підставу для відмови у задоволенні позову.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення розмір пені та штрафу до 1,00 грн. та відстрочення виконання рішення в частині сплати основної заборгованості на 3 (три) місяці суд зазначає наступне.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що в разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно зі ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Основним доводом для зменшення пені, штрафу та відстрочки виконання рішення відповідач зазначає наявність тяжкого фінансового стану та соціальну значимість в транспортуванні та газозабезпеченні населення в опалювальний період 2021-2022 за льотними тарифами. На підтвердження тяжкого фінансового стану відповідач надав відповідні постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт у 2018 році майна боржника та звіти про фінансові результати ПрАТ «Мелітопольгаз» за 2020 рік та І півріччя 2021 року.
Однак суд зазначає, що розстрочення погашення заборгованості за договором № 14/12-274 від 05.06.2012 стосується поставок природного газу ще у 2009-2010 роках.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідач є приватним підприємством і відповідно до ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик.
Підписавши договір про реструктуризацію, відповідач був обізнаний про існуючий порядок розрахунків, у тому числі правові наслідки порушення строків розрахунку.
Також судом враховано, що сторони договору № 14/12-274 від 05.06.2021 домовились про розстрочку погашення заборгованості у вигляді основного боргу строком на двадцять років.
За приписами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Посилаючись на неможливість своєчасного розрахунку за придбаний природний газ власними коштами відповідач згідно вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України повинен довести відповідні обставини.
Суд враховує інтереси позивача, який є державним товариством і зазнає несприятливих майнових наслідків внаслідок знецінення грошових коштів за періоди несвоєчасного погашення заборгованості у вигляді основного боргу. Позивач заперечив проти зменшення розміру нарахованої пені, штрафу та відстрочення виконання рішення у повному обсязі.
Крім цього, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що він намагався здійснити відповідні періодичні платежі, які б не були проведені банком через наявність накладених арештів на розрахункових рахунках, тобто не довів що накладені арешти не дозволили виконати умови договору про реструктуризацію.
Отже, відповідачем не доведено наявність обставин, які можуть бути підставою для зменшення пені та штрафу до 1,00 грн.
Крім того, відповідачем не зазначено та не обґрунтовано строк відстрочки виконання рішення суду (3 місяці), не наведено, яким саме чином відповідач буде здійснювати погашення заборгованості у випадку відстрочення виконання судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення пені та штрафу до 1,00 грн. та відстрочку виконання судового рішення на три місяці.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 8 722,18 грн.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Мелітопольгаз” (72318, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Чкалова, буд. 47-А, код ЄДРПОУ 05535349) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 31301827) основну заборгованість у розмірі 453 976 (чотириста п'ятдесят три тисячі дев'ятсот сімдесят шість) грн. 28 коп., пеню за прострочення платежів на суму 23 184 (двадцять три тисячі сто вісімдесят чотири) грн. 38 коп., 3 % річних у розмірі 17 366 (сімнадцять тисяч триста шістдесят шість) грн. 05 коп., інфляційні витрати у розмірі 57 618 (п'ятдесят сім тисяч шістсот вісімнадцять) грн. 10 коп., 7% штрафу за прострочення платежів на суму 29 333 (двадцять дев'ять тисяч триста тридцять три) грн. 86 коп. та судовий збір у розмірі 8 722 (вісім тисяч сімсот двадцять дві) грн. 18 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
Повний текст рішення складено та підписано 07.12.2021.
Суддя К.В.Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.