25 листопада 2021 року м. Херсон
Справа № 766/2418/16-ц
Провадження № 22-ц/819/1426/21
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий Бездрабко В.О. (суддя-доповідач)
судді: Базіль Л.В.
Приходько Л.А.
секретар судового засідання: Дундич А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Резуненко Денис Сергійович, на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Дорошинської В.Е., у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 02 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 12000,00грн. на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитним договором.
Оскільки ОСОБА_1 зобов'язання за договором належним чином не виконувала, станом на 31 січня 2016 року у неї виникла заборгованість у загальному розмірі 20091,75грн., що складається із: заборгованості по кредиту - 3949,75грн.; процентів за користування кредитними коштами - 11270,37грн.; заборгованості за пенею та комісією --3438,69грн., а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00грн. - штраф (фіксована частина), 932,94грн. - штраф (процентна складова), яку банк просив стягнути з відповідача, вирішити питання розподілу судових витрат.
Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 02 листопада 2007 року станом на 31 січня 2016 року у загальному розмірі 20091,75грн., вирішено питання розподілу судових витрат.
УхвалоюХерсонського міського суду Херсонської області від 25 травня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі адвокат Резуненко Д.С., діючий від імені ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, застосувавши строки позовної давності до пред'явлених банком вимог.
Скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суперечить правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, відповідно до якої надані банком Умови та Правила банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Вказав, що Умови та Правила надання банківських послуг, що містяться в матеріалах справи не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02 листопада 2007 року. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення строків виконання договірних зобов'язань.
Крім того, банком пропущений строк позовної давності для звернення до суду. Оскільки відповідач ОСОБА_1 не повідомлялася про день, час та місце розгляду справи, вона була позбавлена можливості подати заяву про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.
Представник ОСОБА_1 вказав, що останній платіж по погашенню заборгованості був здійснений позичальником ОСОБА_1 26 червня 2008 року, проте з позовною вимогою до суду банк звернувся лише 05 травня 2016 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.
Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.
В судовому засіданні суду апеляційної суду адвокат Резуненко Д.С., діючий від іменіОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги підтримав, просив скаргу задовольнити, заочне рішення суду від 11 грудня 2017 рокускасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.
Представник АТ КБ «ПриватБанк» - Логвіновська А.А. просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року залишити без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 224 ч.1 ЦПК України (в редакції 2014р.) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомленні ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Матеріалами справи встановлено, що розгляд цивільної справи здійснювався судом першої інстанції в заочному порядку, оскільки суд вважав, що відповідач ОСОБА_1 є належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.
Згідно положень ст.76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Матеріалами справи встановлено, що справа судом першої інстанції призначалася до розгляду неодноразово, а саме на 06 липня 2016 року, 01 листопада 2016 року, 17 березня 2017 року, 25 травня 2017 року та 11 грудня 2017 року.
Згідно повідомлень про вручення поштових відправлень, судові повістки про виклик до суду не були вручені відповідачу ОСОБА_1 за місцем її реєстрації ( АДРЕСА_1 ) та повернуті до суду першої інстанції із відмітками поштового відділення «за закінченням терміну зберігання», що згідно положень процесуального закону не може вважатися належним повідомленням учасника про час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17 та від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц).
Відповідно до п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, неповідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Наведена обставина є безумовною підставою для скасування ухваленого у справі заочного рішення в порядку п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України, та прийняттям у справі нового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, 02 листопада 2007 року відповідач ОСОБА_3 , з метою отримання банківських послуг, звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», де заповнила і підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, на підставі якої банк надав відповідачу кредит, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 1200,00грн., зі сплатою 36% на рік за користування коштами на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с 19-20).
Позичальник взяті на себе зобов'язання належним чином не виконувала, в результаті чого станом на 31 січня 2016 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 20091,51грн., яка згідно наданого позивачем розрахунку складається із: заборгованості за кредитом у сумі 3949,75грн.; процентів за користування кредитними коштами - 11270,37грн.; заборгованості за пенею та комісією за користування кредитом - 3438,69грн.,а також штрафів відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00грн. - штраф (фіксована частина), 932,94грн. - штраф (процентна складова).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У підписаній сторонами заяві позичальника від 02 листопада 2007 року сторони погодили базову процентну ставку за користування кредитом на рівні 3,0% в місяць на залишок заборгованості, з розрахунку 360 днів у році, що становить 36% річних.
Таким чином, доведеними перед судом є умови кредитного договору, погодженого сторонами, щодо визначення процентної ставки за користування кредитними коштами.
Банк, пред'явивши вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості: заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи (фіксована частина і процентна складова).
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 02 листопада 2007 року, позивач посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору, в яких визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, у тому числі, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме із розміщеними банком на сайті кредитора Тарифами, Умовами та правилами у вказаній редакції був ознайомлений відповідач і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати пені, комісії, штрафів, та, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, Умови та правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» підпису відповідача не містять.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретно запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами та штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, надані банком Витяг з Тарифів та Умови та правила надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, а тому їх не можна розцінювати, як складову кредитного договору, укладеного між сторонами 02 листопада 2007 року шляхом підписання анкети-заяви, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Таким чином, згідно наведеної правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду, можливе стягнення лише тих сум, які обумовлювалися укладеним між сторонами договором.
Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що такими умовами є лише ті, які доведені до відома позичальника шляхом його особистого ознайомлення, яке підтверджено підписом особи.
Інші документи, які регламентують виниклі між сторонами правовідносини, у тому числі, Тарифи Банку, Умови та Правила надання кредитних послуг, які не підписані позичальником, не доводять його обізнаність про викладену в цих документах інформацію.
Враховуючи вищенаведене, слід дійти висновку, що підстави для задоволення вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за пенею, комісією та штрафами (фіксована частина, процентна складова) відсутні.
При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту, а також процентів за користування кредитними коштами.
Разом з цим, в апеляційній скарзі представник відповідача - адвокат Резуненко Д.С. просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності та відповідно до частини 4 ст. 267 ЦК України відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
За положеннями ст.256, 257 ч.1 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно частини першої ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частин третьої, четвертої ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Згідно постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №317/3698/15-ц створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Той факт, що відповідач, який не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Суд першої інстанції, не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив його права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.
З матеріалів справи встановлено, що погашення позичальником заборгованості за договором сторони обумовили сплатою щомісячних платежів. Останній платіж спрямований на погашення заборгованості за кредитним договором здійснений ОСОБА_1 18 травня 2012 року у розмірі 105,81грн., тоді як позивач звернувся до суду з позовом 05 травня 2016 року.Переривання відповідачем строку позовної давності не встановлено.
За наведених обставин можна дійти висновку, що на момент звернення банку до суду із позовом, а саме 05 травня 2016 року, загальний трирічний строк позовної давності сплинув.
Виходячи з наведеного, встановивши, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брала участі у такому розгляді, позивачем пропущена позовна давність, про застосування якої представник відповідача заявив у поданій апеляційній скарзі, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
На підставі викладеного, заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року підлягає скасуванню, з прийняти у справі нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Резуненко Денис Сергійович, задовольнити.
Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року скасувати, прийняти у справі нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: В.О. Бездрабко
Судді: Л.В. Базіль
Л.А. Приходько