Номер провадження: 11-сс/813/1681/21
Номер справи місцевого суду: 523/2667/21 1-кс/523/1154/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
29.11.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ТОВ «ЕКСТРА ЛІНК» на ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 19.03.2021 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12021162490000201, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.02.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України, -
встановив:
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого СВ ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , погодженого прокурором Суворовської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 та у кримінальному провадженні №12021162490000201 від 16.02.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України, накладено арешт на майно, яке виявлено та вилучене 16.03.2021 року в ході обшуку приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 301, а саме: системні блоки з серійними номерами (№№01010115; 01005408; 01010699; 01004983; 01002419; 01004616;01009760; 01009960; 01004990; 01010644; 01010626; 01004787; 01004319; 01010629; 01009004; 01004255; 01001075; 01004746; 01009490), відеореєстратор «Hikvision» з серійним №721070384 та монітори «DELL» з серійними №00001734; 00005087.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на те, що правовою підставою арешту майна є сукупність підстав та розумних підозр вважати, що виявлене та вилучене під час обшуку майно є речовим доказом, та враховуючи положення ст.170 КПК України, а також те, що в матеріалах досудового розслідування вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вказане майно має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, слідчий суддя з метою збереження вказаного майна в якості речових доказів у кримінальному провадженні, дійшов висновку про наявність необхідних і достатніх підстав для задоволення клопотання органу досудового розслідування.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_7 в інтересах ТОВ «ЕКСТРА ЛІНК» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену ухвалу, та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.
Апелянт посилається на те, що ухвала постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства та є необґрунтованою, оскільки слідчим суддею не враховано, що обшук вказаного в клопотанні приміщення було проведено не у відповідності до норм КПК, оскільки у кримінальному провадженні №12021162490000201 від 16.02.2021 року відсутні відомості про правомірність обшуку за адресою Миколаївська дорога, 301, проведеного 16.03.2021 року, зокрема без внесення відомостей до ЄРДР про вчинення злочину, за заявою, яка надійшла на «102» - 16.03.2021 року, а вилучене майно не має відношення до кримінального провадження. Апелянт стверджує, що клопотання слідчого не відповідає вимогам ст.171 КПК України, а ТОВ «ЕКСТРА ЛІНК» орендує приміщення згідно договорів суборенди №б/н від 02.10.2020 року, який здійснює свою підприємницьку діяльність за КВЕД 63.11, а саме оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах та використовується для розміщення комп'ютерного клубу на законних підставах.
Разом з цим, в апеляційній скарзі адвокатом ставиться питання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, але воно є зайвим, оскільки апелянтом фактично дотримано строк звернення з апеляційною скаргою.
Заслухавши суддю-доповідача; адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги адвоката; вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги; апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Вирішуючи питання про можливість розгляду апеляційної скарги, яка подана особою яка, відповідно до матеріалів кримінального провадження, не має процесуального статусу і не є стороною цього провадження, апеляційний суд виходить з наступного.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України (далі - КПК) визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно зі ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.309 КПК ухвала слідчого судді про арешт майна підлягає апеляційному оскарженню. При цьому, КПК не встановлено чіткого переліку осіб - суб'єктів права на апеляційне оскарження цієї ухвали, але п.10 ч.1 ст.393 КПК регламентовано, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених КПК.
Одним із учасників як кримінального, так і судового провадження є третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт (п. 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК).
У ст. 64-2 КПК визначається зміст і процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Водночас, в останньому абзаці ч. 7 ст. 173 КПК передбачено, що треті особи мають право на захисника та право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.
За таким обставин, власник майна, щодо якого вирішується питання про арешт, є особою прав, свобод та інтересів якої стосується судове рішення, а отже, належить до категорії «інші особи», які вправі подати апеляційну скаргу на рішення слідчого судді.
Згідно матеріалів судового провадження та долучених до апеляційної скарги документів, власником майна - зазначених в оскарженій ухвалі системних блоків, - є ТОВ «ЕКСТРА ЛІНК», керівником якого є ОСОБА_9 .
Таким чином, з урахуванням аналізу норм закону, закріплених в ст. 41 Конституції України, ст.ст. 24, 64-2, 173, ч.1 ст.174, п.10 ч.1 ст.393 КПК, ТОВ «ЕКСТРА ЛІНК», є юридичною особою, яка вправі звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно.
Перевіривши доводи апеляційної скарги апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши матеріали судової справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що розглянувши клопотання слідчого, слідчий суддя суду першої інстанції, не звернув уваги на необґрунтованість та невідповідність клопотання вимогам ст. 171 КПК.
Так, у відповідності до вимог ч.1 ст.171 КПК з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
З матеріалів судової справи вбачається, що клопотання слідчого про арешт майна не відповідає вимогам ч.2 ст. 171 КПК, оскільки відсутнє належне обґрунтування підстав та мети відповідно до положень ст.170 ПК та обґрунтування необхідності арешту майна; відсутні доводи про невідкладність проведення обшуку зазначеного приміщення, відсутнє посилання на документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.
Крім того, згідно положень абзацу другого вказаної статті до клопотання про арешт майна мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор, обґрунтовує доводи клопотання.
Однак, звертаючись до слідчого судді із клопотання про арешт майна слідчим не долучені будь-які докази про правомірність проведеного обшуку вказаного приміщення та відповідно вилучення майна; зокрема долучено доказу, що до ЄРДР були внесені відомості про вчинення кримінального провадження, згідно заяви від 16.03.2021 року; та не долучено доказів, які свідчать про протиправну діяльність підприємства.
Апеляційним судом встановлені порушення при проведенні обшуку, які залишилися поза увагою слідчого судді.
Так, згідно ч.1 ст. 234 КПК обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Положення ч.2 ст.234 КПК встановлюють, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Відповідно до ч.1 ст.233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
У виняткових випадках, відповідно до ч.3 ст.233 КПК, слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.214 КПК слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування, відповідно досудове розслідування здійснюється з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
Однак, всупереч вищевказаним положенням кримінального процесуального закону, обшук приміщення розташованого за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд.301, проведений 16.03.2021 року за наявності ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення такого обшуку в іншому кримінальному провадженні, відомості про яке були внесені 16.02.2021 року. Водночас, відомості про вчинення злочину відповідно до заяви від 16.03.2021 року щодо протиправної діяльності у приміщені за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, буд.301, органом досудового розслідування до ЄРДР внесені не були.
За наведених обставин, апе5ляційний суд вважає, що огляд вказаного приміщення проведено без законних на те підстав, фактично в не існуючому кримінальному провадженні.
Зазначені обставини свідчать про здійснення працівниками поліції огляду вищезазначеного приміщення, із недотриманням вимог ч.2 ст.234 та ч.3 ст.233, ч.ч. 1,2 ст.214 КПК.
Слідчий суддя не звернув уваги на вказані обставини та безпідставно задовольнив клопотання слідчого, залишивши поза увагою той факт, що майно було вилучено із володіння особи без наявності на це необхідних правових підстав.
Апеляційний суд вважає, що посилання в оскарженій ухвалі на те, що вилучене в ході обшуку майно за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 301, є речовими доказами у кримінальному провадженні, є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на таке.
Згідно клопотання слідчого кримінальне провадження №12021162490000201 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.02.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України.
Матеріали кримінального провадження, долучені до клопотання не містять даних, що в даному кримінальному провадженні будь-якій особі, у тому числі власнику арештованого майна повідомлено про підозру. До клопотання слідчого не долучено документів, які свідчать про існування цивільного позову пред'явленого до власнику арештованого майна. Матеріали провадження також не містять відомостей про те, що власник арештованого майна за законом несе цивільну відповідальність у даному кримінальному провадженні.
Матеріали додані до клопотання слідчого не містять жодного доказу про те, що вилучене майно є предметом злочину, знаряддями кримінального правопорушення, мають будь-яке відношення до нього, тобто є речовими доказами у кримінальному провадженні №12021162490000201 від 16.02.2021 року. Водночас, відповідно до наданих апелянтом документів, ТОВ «ЕКСТРА ЛІНК» на законних підставах орендує вказане приміщення для розміщення комп'ютерного клубу, що підтверджується договорами суборенди приміщення №б/н від 02.10.2020 року, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).
Таким чином, посилання в ухвалі на те, що вилучене під час обшуку майно, є речовими доказами, мають доказове значення у кримінальному провадженніє безпідставними, оскільки до клопотання не долучено жодного доказу, який би свідчив про такий факт, зокрема витягу з ЄРДР щодо вчинення злочину 16.03.2021 року, а також будь-яких переконливих доказів щодо існування події злочину, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України.
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів вважає, що на день розгляду слідчим суддею клопотання та апеляційного перегляду ухвали слідчого судді, відсутні підстави для застосування щодо належного на праві власності ТОВ «ЕКСТРА ЛІНК» майна обмежувальних заходів.
Прокурором у судовому засіданні також не надано суду раціонального пояснення на яких підставах 16.03.2021 року було проведено обшук за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 301 та не було долучено витяг з ЄРДР про внесення відомостей за вказаною заявою, а також відносно того, що у нежитловому приміщені, за вказаною адресою, яким на законних підставах користується юридична особа, здійснюється протиправна діяльність.
За таких обставин, ініціювання слідчим питання про накладення арешту на вилучене в ході обшуку майно, право власності на яке належить юридичній особі, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно з п.п.1, 2 ч.3 ст.132 КПК застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора.
З урахуванням матеріалів кримінального провадження, долучених до клопотання слідчого, які надані в розпорядження апеляційного суду, колегія суддів вважає, що посилання в клопотанні про накладення арешту на майно на те, що виявлене під час обшуку майно може бути використано як доказ у кримінальному провадженні, є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.
За таких обставин, апеляційний суд констатує, що на день розгляду слідчим суддею клопотання та апеляційного перегляду ухвали слідчого судді, відсутні підстави для застосування щодо вилученого, в ході обшуку приміщення за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 301, майна, обмежувальних заходів, а тому оскаржена ухвала слідчого судді про накладення арешту є необґрунтованою.
З огляду на зазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню, з прийняттям нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.
Керуючись ст.ст. 132, 170, 171, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ТОВ «ЕКСТРА ЛІНК» - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 19.03.2021 року, якою накладено арешт на майно вилучене під час проведення обшуку за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 301 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого СВ ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , погодженого прокурором Суворовської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12021162490000201 від 16.02.2021 року, вилучене в ході обшуку приміщення за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 301.
Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4