79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"06" грудня 2021 р. Справа №914/1200/20
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Гриців В.М.,
Зварич О.В.,
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Транс Україна” б/н від 22.02.2021 (вх. № 01-05/739/21 від 25.02.2021)
на рішення Господарського суду Львівської області від 27.01.2021 (суддя Долінська О.З., повний текст рішення виготовлено 03.02.2021)
у справі №914/1200/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Транс Україна", с.Пасіки-Зубрицькі Пустомитівський район Львівська область
до відповідача приватного акціонерного товариства "Львівобленерго", м.Львів
про стягнення зайво перерахованих коштів на суму 80 317, 00 грн.
короткий зміст позовних вимог.
У травні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Транс Україна" (надалі - ТОВ "Агро-Транс Україна") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" (надалі - ПрАТ "Львівобленерго") про стягнення зайво перерахованих коштів на суму 80 317, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами існують договірні правовідносини на підставі укладеного договору від 29 вересня 2014 року, за змістом якого постачальник постачає електичну енергію для потреб споживача, а останній здійснює оплату за електичну енергію.
Оскільки за період серпень-вересень 2016 року, травень -червень 2017 року було проведено перевірку, де в актах про порушення зафіксовані показники лічильника, на підставі цих даних і здійнено позивачем переплату.
Показник лічильника №4901605 становив 000570 кВт, а за актом серпень 2016 року оплачено за 000782 кВт, тобто ТОВ "Агро-Транс Україна" передплачено за 212 кВт*80(коефіцієнт), що становить 16960 кВт. Згідно встановленої на цей час ціни 2,68 грн.* 16960 кВт, сума зайво перерахованих коштів становить 45 452,80 грн.
На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем на суму 45 452,80 грн. нараховано 3 % річних в розмірі 5 417,00 грн., а також втрати від інфляції в розмірі 17 604,73 грн. за весь період нарахування.
Показник лічильника № 67280042 становив 000621 кВт, а по акту за квітень 2017 року оплачено за 000631 кВт, тобто ТОВ "Агро-Транс Україна" передплачено за 10 кВт*80 (коефіцієнт), що становить 800 кВт. Згідно встановленої на цей час ціни 2,68 грн*800 кВт, сума зайво перерахованих коштів ТОВ "Агро-Транс Україна" становить 2 144,00 грн.
На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем на суму 2 144,00 грн. нараховано 3 % річних в розмірі 191,00 грн. та втрати від інфляції 507,47 грн. за весь період нарахування.
Крім цього, позивачем в ціну позову включено вартість лічильника в розмірі 9 000,00 грн., що був демонтованим під час здійснення перевірки енергопостачальною організацією.
Позивач правовою підставою позову зазначає ст.ст. 526, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.01.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що з наявних у справі доказів та обставин, на які покликається позивач, судом не встановлено порушеного права позивача, яке б підлягало судовому захисту.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ТОВ “Агро-Транс Україна” (позивач) просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
1. Апелянт заперечує висновок суду першої інстанції щодо безпідставності включення в предмет спору вартості лічильника.
2. Зазначає, що проплати ним здійснювалися на підставі п. 6.6. постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за № 2684 від 29.10.2015, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 26.11.2015 за № 1477/27922 (в редакції чинній на червень-серпень 2016 року), відповідно до якого оплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період.
Узагальнені доводи та заперечення відповідача.
Відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін. Доводи відзиву на апеляційну скаргу кореспондуються з доводами викладеними у рішенні місцевого господарького суду.
22.04.2021 на адресу суду від ТОВ “Агро-Транс Україна” надійшла відповідь на відзив у якій апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та зазначає, що позивач, як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
Відтак просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
22.04.2021 на адресу суду від ПрАТ «Львівобленерго» надійшло заперечення, у яких відповідач зазначає, що обгрунтовуючи свою позицію апелянт у відповіді на відзив цитує постанову Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та наводить оцінку аргументів учасників справи і висновки суду першої та апеляційної інстанцій у справі № 924/233/18. Відповідач вважає, що апелянтом не спростовано обгрунтованого висновку місцевого господарського суду у справі № 914/1200/20, та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області - без змін.
У відповідності до приписів ч. 10 ст. 270 ГПК України вказана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи і заперечення, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що 29.09.2014 між ПрАТ "Львівобленерго" (постачальник) та ТОВ "Агро-Транс Україна" (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 209030, відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку № 9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно з п. 2.1 договору під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).
Відповідно до п. 3.1.5 договору постачальник має право доступу до належних споживачу засобів (систем) обліку електричної енергії, вимірювання потужності, контролю показників якості електричної енергії для контролю дотримання встановлених режимів споживання енергії.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Предметом судового розгляду у цій справі є вимога позивача про стягнення 80 317,00 грн. зайво перерахованих коштів за електричну енергію.Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає акти про порушення, в яких зазначалися показники лічильників, де дані яких не відповідають фактичним даним спожитої електичної енергії, а тому із-за відмінності в них і утворилася заборгованість.
1) згідно акту про порушення №028409 від 16.08.2016 показник лічильника №4901605 становив 000570 кВт, а по акту за серпень 2016 року оплачено за 000782 кВт, тобто ТОВ "Агро-Транс Україна" передплачено за 212 кВт*80 (коефіцієнт), що становить 16960 кВт та складає 45 452,80 грн. (2,68 грн.* 16960 кВт). На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем на суму 45 452,80 грн. нараховано 3 % річних в розмірі 5 417,00 грн., а також втрати від інфляції в розмірі 17 604,73 грн.
2) згідно акту про порушення № 028414 від 15.05.2017 показник лічильника № 67280042 становив 000621 кВт, а по акту за квітень 2017 року оплачено за 000631 кВт, тобто ТОВ "Агро-Транс Україна" передплачено за 10 кВт*80 (коефіцієнт), що становить 800 кВт та складає 2 144,00 грн. (2,68 грн*800 кВт). На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем на суму 2 144,00 грн. нараховано 3 % річних в розмірі 191,00 грн. та втрати від інфляції 507,47 грн.
3) позивачем в ціну позову включено вартість лічильника в розмірі 9 000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини сторін (2016-2017 р.р.), зокрема, і порядок розрахунків за спожиту електроенергію існували в період дії договору про постачання електричної енергії №209030 від 29.09.2014 р.
Діючі на час спірних правовідносин Правила користування електричною енергією (втратили чинність відповідно до Постанови НКРЕКП від 14.03.2018) щодо порядку розрахунків передбачали наступне (пп.6.6, 6.11.,6.13): початок та тривалість розрахункового та/або планового періоду для розрахунку плати за спожиту електричну енергію, форма та порядок оплати, терміни здійснення планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між постачальником електричної енергії та споживачем; Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії, рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. Порядок зняття показів розрахункових засобів обліку зазначається у договорі про постачання електричної енергії. У передбачений договором термін за результатами розрахункового періоду на підставі даних розрахункового обліку електричної енергії визначається фактичний обсяг переданої та поставленої споживачу електричної енергії та оформляється акт про використану електричну енергію.
Враховуючи наведене, умовами Договору №209030 від 29.09.2014 визначено наступне. Відповідно до п. 2.3.3 Договору Споживач зобов'язується оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №№ 2 та 9. Розрахунковим періодом вважається період з 13 числа попереднього місяця до 12 числа поточного місяця (включно), який прирівнюється до календарного. Величина коштів, яку має оплатити споживач за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію визначається як добуток обсягу електричної енергії, спожитої між датами зняття показів засобів обліку на тариф, який діяв на кінець розрахункового періоду (Додаток 2 до Договору). Покази засобів обліку знімаються 13-го числа кожного місяця представником споживача. Належно оформлений акт про використану електричну енергію споживач надає в розрахункову групу електропередавальної організації (Додаток 9 до Договору). На підставі засобів обліку електричної енергії та умов додатка № 9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» оформлюється акт про використану електричну енергію (п.7.5 Договору). Таким чином, фактичне споживання електроенергії підтверджується двостороннім актом про використану електроенергію у спосіб, визначений сторонами Договору. І такі двосторонні акти за спірні розрахункові періоди були надані позивачем та долучені до матеріалів справи, а саме: акт про використану електричну енергію за серпень 2016 р. та акт про використану електричну енергію за травень 2017 (а.с. 131-132).За даними цих актів зазначено лише покази приладу обліку поточні та попередні, з цих доказів не вбачається за можливе визначити, що показники лічильника були завищенні, а отже здійснено позивачем переплату.
Позивач щомісяця надавав акти про використану електроенергію, по яких видавались рахунки і відбувався розрахунок за спожиту останнім електроенергію.
Розрахунковим періодом вважається період з 13 числа попереднього місяця до 12 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного. Величина коштів, яку має оплатити споживач за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію визначається як добуток обсягу електричної енергії, спожитої між датами зняття показів засобів обліку на тариф, який діяв на кінець розрахункового періоду (Додаток 2 до Договору). Покази засобів обліку знімаються 13-го числа кожного місяця представником споживача. Належно оформлений акт про використану електричну енергію споживач надає в розрахункову групу електропередавальної організації (Додаток 9 до Договору), що і виконувалось із сторони споживача(позивача).
Такі акти щомісячно складались самим позивачем із зазначенням даних показників і підписувались, як і представником споживача, так і представником постачальника в період дії договору №209030 від 29.09.2014, чого не заперечували в судовому засіданні представники позивача та відповідача.
Доказів того, що позивачем у спірні періоди підтверджувались будь-які інші показники спожитої електроенергії аніж ті, що зазначені в актах про використану електроенергію останнім не надано.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Так, акти про порушення №№ 028409, 028414 не є належними доказами для проведення розрахунків за спожиту позивачем електроенергію. Зазначені акти про порушення були предметом розгляду в судових справах № №914/2214/17,914/2230/19.
В цих справах суди прийшли до висновку, що факт порушення мав місце, проте через відсутність висновків спеціалізованих установ (експертів) не може вважатись доведеним. Не можуть братись до уваги показники, які не погоджені сторонами з актів, дійсність яких заперечувалась самим позивачем. В цих судових справах, де в якості доказів надавались акти про порушення (№№ 028409, 028414), в своїх заявах по суті (що знайшло своє відображення і у рішеннях судів) позивач стверджував, що в оформленні зазначених документів він участі не брав; акти складені з порушенням ПКЕЕ та не можуть вважатись належними доказами у справах. Натомість, у справі, що розглядається, позивач долучає їх до позовної заяви вже в якості належних і допустимих доказів та використовує для розрахунків, зазначені в них показники приладів обліку.
Щодо заявлених до стягнення позивачем зайво перерахованих коштів на суму 2144,00 грн.
15.05.2017 на об'єкті позивача в результаті проведеної перевірки було виявлено порушення, яке полягало в діях споживача, які призвели до зміни показів приладу обліку, про що було складено акт про порушення № 028414 з подальшим його розглядом та прийняттям рішення про нарахування кількості та вартості недоврахованої електричної енергії в сумі 180142,24 грн.
Нарахування по акту про порушення було проведено відповідно до діючої на той час Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії необлікованої внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією. Відповідно до п.2.4 Методики сума до сплати за актом має бути зменшена на величину вартості оплаченої електричної енергії, що і було зроблено під час розгляду акту № 028414 та відображено в розрахунку. Так, з розрахунку обсягу та вартості недоврахованої електроенергії вбачається, що з нарахування по акту було знято 912 кВт/год., попередньо виставлених за показниками, наданими позивачем.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про спростування доводів позивача щодо зайво перерахованих коштів на суму 2 144,00 грн. за неспожиті,але оплачені 800 кВТ/год.
Щодо заявлених до стягнення позивачем зайво перерахованих коштів на суму 45 452,80 грн.
16.08.2016 на об'єкті позивача в результаті проведеної перевірки було виявлено порушення, яке полягало в діях споживача, які призвели до зміни показів приладу обліку, про що було складено акт про порушення № 028409 з подальшим його розглядом та прийняттям рішення про нарахування кількості та вартості недоврахованої електричної енергії в сумі 1000047,60 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.12.2017 у справі 914/2214/17, залишеним без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.06.2018 визнано недійсним та скасовано рішення комісії ПрАТ "Львівобленерго", яке оформлено протоколом № 028409-ЛОЕ від 26 липня 2017 року, що прийняте на засіданні комісії по розгляду акту про порушення ПКЕЕ № 028409 від 16.08.2016.
Проте, позивачем не надано усіх доказів, які б підтверджували дійсність тих показників лічильника, які задіяні останнім у підрахунку суми зайво сплачених коштів; не зазначено, які безпосередньо обставини підтверджують виписки банку та рахунки за активну електроенергію за декілька розрахункових періодів, що долучені позивачем до позову.
При цьому, суд зазначає, що доказів того, що позивачем у спірні періоди підтверджувались будь-які інші показники спожитої електроенергії аніж ті, що зазначені в двосторонніх актах про використану електроенергію, позивачем не надано. А саме акти про використану електроенергію є підставою для проведення розрахунків між сторонами.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірні кошти не є зайво перерахованими. Вони оплачувались відповідно до умов Договору №209030 від 29.09.2014 за показниками приладу обліку, які надавав особисто споживач.
Відтак і спростовуються доводи апеляційної скарги в частині посилання апелянта на те, що проплати ним здійснювалися на підставі п. 6.6. постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за № 2684 від 29.10.2015, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 26.11.2015 за № 1477/27922 (в редакції чинній на червень-серпень 2016 року), відповідно до якої оплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період.
Разом з тим, суд зазначає, що позивач, в якості бази для визначення суми зайво сплачених коштів (а саме як розрахункових показників), використовує показники з актів про порушення ПКЕЕ від 16.08.2016 №028409 та від 15.05.2017 №028414, що є безпідставним, з огляду на наступне.
У тому випадку, коли має місце порушення ПКЕЕ - складається акт за встановленою формою (викладеною у діючій на той час Методиці визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами ПКЕЕ). Ця форма передбачала внесення до акту показника лічильника на час порушення. При цьому ані законодавцем, ані умовами Договору №209030 від 29.09.2014 не визначено, що такий показник може чи має використовуватись для проведення розрахунків за спожиту електроенергію. Такий показник лічильника зазначався для проведення донарахування по акту, що являє собою окремий розрахунок за формулами Методики, з окремим порядком визначення кількості та вартості недоврахованої електроенергії.
Щодо вимоги про стягнення 9 000,00 грн. вартості електролічильника трьохфазного багатофункціонального LZQJ-XC-S1F6-AB-FPB-D4-06001H-F50Q трансформаторного включення, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не сплачував відповідачу 9 000, 00 грн. за лічильник, відповідно і зайвого перерахування коштів не встановлено.
Вказаний лічильник був вилучений представниками енергопостачальника в результаті перевірки на об'єкті позивача 16.08.2016 (для проведення експертиз та досліджень). Притримувався відповідачем до закінчення розгляду справи № 914/2214/17. Позивач не звертався до відповідача з заявою про повернення йому приладу обліку. Облік електроенергії весь цей час здійснюється лічильниками ПрАТ «Львівобленерго», останній з яких встановлено споживачу в лютому 2019 року.
Апеляційний господарський суд відхиляє доводи скаржника в частині заперечення висновку суду першої інстанції про безпідставність включення в предмет спору вартості лічильника, оскільки такі не спростовують обгрунтованого висновку місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог.
Посилання суду першої інстанції, що позивач та відповідач можуть бути суб'єктами кондиційного зобов'язання, а саме зобов'язання щодо повернення майна та відповідно, вимога про повернення коштів може мати місце лише в тому випадку, коли майно неможливо повернути в натурі (ч.2 ст.1213 ЦК України) не стосується предмету спору і є обгрунтуванням тих вимог, які не заявлялися позивачем і підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення, але було б надмірним формалізмом провести зміну рішення суду першої інстанції, оскільки не порушує прав позивача в цьому спорі. Суд відмовив в позові з інших правових підстав.
Апеляційний суд акцентує, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності господарського судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості господарського судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Наведене місцевим господарським судом дотримано.
З врахуванням викладеного апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
З огляду на наведене, аргументи, викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу про заперечення доводів апеляційної скарги є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі.
Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Транс Україна” б/н від 22.02.2021 (вх. № 01-05/739/21 від 25.02.2021) підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 3153,00 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням за № 714 від 02.03.2021.
Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
рішення Господарського суду Львівської області від 27.01.2021 у справі № 914/1200/20 залишити без змін.
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Транс Україна” б/н від 22.02.2021 (вх. № 01-05/739/21 від 25.02.2021) залишити без задоволення.
Судовий збір в розмірі 3 153,00 грн. покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя: Бойко С.М.
Судді: Гриців В.М.
Зварич О.В.