Справа № 510/1407/21
Провадження 2/510/1311/21
06.12.21 року Ренійський районний суд Одеської області
У складі: головуючого судді - Сорокіна К.В.,
при секретарі - Івановій Н.С.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду в місті Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
Позивач звернулась до суду із позовом до відповідача про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Свої позовні вимоги мотивує тим, що 01.06.2010 р. між нею та відповідачем, у простій письмовій формі, було укладено договір купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , який не був посвідчений нотаріально, але було виконано всі суттєві умови договору. Згодом з'ясувалось, що хоча відповідач і є власником нерухомого майна, однак право власності у встановленому законом порядку ним не зареєстровано, тому придбане позивачем майно, було відчужено особою, яка не мала на це право, але у зв'язку з тим, що він є добросовісним набувачем, та відсутні підстави для витребування в нього майна, передбачені ст. 388 ЦК України, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Позивач у підготовче судове засідання не з'явилась, представник позивача - адвокат Златі Д.С. (ордер серії ОД № 654195 від 09.07.2021 р.) направив до суду заяву з проханням розглянути справу у його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач по справі, у підготовче судове засідання не з'явився, направив до суду заяву з проханням розглянути справу у його відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні підготовчого судового засідання.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: нотаріально не посвідчений договір купівлі - продажу від 01.06.2010 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про купівлю житлового будинку АДРЕСА_1 , з розпискою про передання грошових коштів в рахунок оплати за договором купівлі-продажу; технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 , який в цілому складається з житлового будинку літ. А, загальною площею 62,50 кв.м., житловою площею 45,60 кв.м., допоміжною площею 16,90 кв.м., сараїв літ. Б,В,Г,Д, огорожі № 1-3, споруди № 4, власник - ОСОБА_2 ; рішення Новосільскої сільської ради № 877 від 15.02.2010 р. про надання ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 .
Дослідивши надані докази, судом було встановлено, що 01.06.2010р. позивач домовилась із відповідачем про купівлю-продаж житлового будинку АДРЕСА_1 .
В той же день було укладено відповідний договір купівлі-продажу, який не було посвідчено у нотаріальному порядку. Позивач передала ОСОБА_2 гроші у сумі 50000 грн., що підтверджується відповідною розпискою, а відповідач передав позивачу ключі від будинку.
Так як, згідно законодавства, подібні договори підлягають нотаріальному посвідченню, позивач через деякий час запропонувала відповідачу привести домовленість у відповідності до вимог закону, однак з'ясувалось, що відповідач не зареєстрував у передбаченому законом порядку право власності на житловий будинок.
Про існування цих обставин, позивачу нічого не було відомо, оскільки перед оформленням правочину, відповідач завірив позивача, що він є власником нерухомого майна і в нього наявні всі правовстановлюючі документи.
Таким чином, на момент укладання договору, тобто на 01.06.2010р., відповідач не мав право відчужувати даний об'єкт нерухомості, тому придбане позивачем майно було відчужено особою, яка не мала на це право.
Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки надані суду документи в повному обсязі підтверджують обставини викладені у позовній заяві.
Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв'язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.
Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі - продажу повинен бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Разом з тим, між сторонами була досягнута взаємозгода відносно всіх істотних умов договору, оскільки позивач передала продавцю обумовлену суму, а продавець передав позивачу нерухоме майно та ключі від нього.
Згідно матеріалів справи, сторонами, при укладанні договору купівлі-продажу була досягнута угода по всіх істотних умовах: відповідачу передані гроші у сумі 50000 грн., що підтверджується розпискою, а позивачу - об'єкт нерухомості. Відповідач жодного разу не висував вимоги щодо повернення вказаного об'єкту нерухомості, не заперечував проти визнання права власності за позивачем, про що свідчить заява, яка міститься в матеріалах справи.
Відповідно ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
На підставі ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Частиною 1 ст. 397 ЦК України, передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Згідно ч. 3 ст. 397 ЦК України, фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Так, позивач набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , в порядку ст. 330 ЦК України, як добросовісний набувач, придбавши їх у відповідача, який фактично не мав права його відчужувати на той період, оскільки право власності відповідача не було зареєстровано у передбаченому законом порядку.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Підстав, які не дозволяють визнання права власності за позивачем, судом не встановлено. Таким чином, суд вважає за можливе визнати за позивачем, як за добросовісним набувачем, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 18, 58, 81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 330, 328, 388 ЦК України, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності- задовольнити.
2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , який в цілому складається з житлового будинку літ. А, загальною площею 62,50 кв.м., житловою площею 45,60 кв.м., допоміжною площею 16,90 кв.м., сараїв літ. Б,В,Г,Д, огорожі № 1-3, споруди № 4.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Костянтин СОРОКІН