2 грудня 2021 року
м. Харків
справа № 646/4821/20
провадження №22-ц/818/2595/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участі секретаря судового засідання - Антонович А.А.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 а на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 січня 2021 року, постановлене у складі судді Білінської О.В.,
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , яким просив: стягнути з відповідача на його користь 3400 доларів США боргу за договором позики, 198,69 долари США в якості 3% річних, 329 доларів США інфляційних витрат, а всього 3927,71 доларів США, що еквівалентно 108090 грн. та судові витрати у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між сторонами укладено договір позики грошових коштів, у відповідності до якого позивач позичив відповідачу 3400 дол. США, із кінцевим терміном повернення до 06.09.2017. Однак, у термін, зазначений у розписці, відповідач кошти не повернув, а відтак прострочив виконання основного зобов'язання.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 3400 доларів США, 3% річних в сумі 198,69 доларів США, а всього 3598,69 доларів США. Також з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у розмірі 993,16 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення суми інфляції за час прострочення у розмірі 329 доларів США відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що надана позивачем розписка містить істотні ознаки, які характерні для договору позики, із її змісту вбачається укладення договору позики та вчинення сторонами угоди дій, характерних для такого договору, наявна зобов'язальна умова договору позики для відповідача щодо повернення отриманих коштів. На підставі викладеного суд прийшов висновку, що у позивача наявні правові підстави для покладення на відповідача обов'язку повернення грошових коштів за договором позики у розмірі 3400 доларів США. Відповідно до проведеного позивачем розрахунку 3% річних обчислено за період з 07.08.2018 по серпень 2020 і становить 198,69 дол. США. Даний розрахунок відповідачем не оспорювався, оскільки такий заперечив позовну вимогу у цій частині повністю, є чинним, а тому прийнятий судом до уваги та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми інфляції за час прострочення суд зазначив, що позика була передана ОСОБА_2 в доларах США, в зв'язку з чим індекс інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання не застосовується. Суд прийшов до висновку, що посилання відповідача на те, що у розписці від 06.09.2017 не зазначено паспортні дані, адресу реєстрації місця проживання позивача, що свідчить про недійсність умов договору позики, спростовується наявними в матеріалах справи розписками, що підтверджують існування боргових зобов'язань між позивачем та ОСОБА_2 .
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 січня 2021 року та ухвалити нове, яким у задовольні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необгрунтованим, ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт не погоджується з позовними вимогами, вважаючи їх недоведеними, і борг не визнає, оскільки подана позивачем розписка не містить даних про позикодавця: його паспортних даних та ідентифікаційного коду, адреси реєстрації його місця проживання. Отже особу, яка володіє такою розпискою слід вважати позикодавцем при відсутності доказів, що спростовують зміст такої боргової розписки. ОСОБА_2 зазначає, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. Пред'являючи позов про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання; суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов, що судом першої інстанції зроблено не було.
Апелянт також зазначає, що кошти за даною розпискою він фактично не отримував; посилання позивача на свідків, які начебто можуть підтвердити отримання коштів є безпідставним, оскільки в самій розписці відсутні їх особисті підписи. Також факт виконання зобов'язання не може бути доведений поясненнями свідків. На підставі викладеного вважає обставини, на які посилається позивач, недоведеними, в зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, в зв'язку з чим в іншій частині апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 367 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Матеріали справи містять розписку від 06.09.2017, згідно якої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що прописаний за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Комінтернівським РВ ХМУ УМВССУ в Харківській області 14.01.1998, взяв у ОСОБА_1 гроші в сумі 3400 доларів США. Зобов'язався повернути гроші в повному обсязі (3400 доларів США) ОСОБА_1 до 07.09.2018. Також зазначено, що розписка складена в присутності двох свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак підписів останніх не містить, як і будь-яких інших відомостей щодо них, окрім прізвищ та ініціалів. (а.с. 5).
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно із частинами 1, 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13.
Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов'язується повернути позику.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - на відповідача.
Встановлено, що на підтвердження нявності договірних зобов'язань позивачем надано суду копію рукописного документу, названого «розписка», з якого вбачається, що ОСОБА_2 , з зазначенням дати народження, паспортних даних та адреси реєстрації, отримав 09.09.2017 від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3400 доларів США, які зобов'язався повернути в повному обсязі до 07.09.2018.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Наявність у позивача документа, у якому міститься інформація про отримання відповідачем від нього грошових коштів у розмірі 3400 доларів США з зобов'язанням повернути їх у визначений строк підтверджує наявність у ОСОБА_2 зобов'язання перед ОСОБА_1 з повернення таких коштів у визначений в розписці строк. Відсутність у борговій розписці імені, по-батькові позикодавця, а лише ініціалів, його паспортних даних, ідентифікаційного коду та адреси реєстрації місця проживання не може бути безумовною підставою для визнання відсутності договірних відносин між сторонами.
При цьому наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2020 року у справі №154/3443/18 (провадження №61-6026св20).
Також колегія суддів враховує, що відповідач, заперечуючи отримання грошових коштів від позивача, а ні в суді першої, а ні апеляційної інстанцій не заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи; жодних доказів на підтвердження своєї позиції не надав.
Відповідно до частини 2 статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і у порядку, встановлених законом.
Згідно з чинним законодавством, у разі отримання позики іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Таким чином, як укладення, так і виконання окремих договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц.
Таким чином, установивши, що укладений сторонами письмовий договір позики, який містить містить паспортні дані позичальника, суму боргу та термін його повернення, є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами боргового зобов'язання. При цьому наявність оригінала розписки у позивача згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано. На підставі вказаних обставин суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми позики в розмірі 3400 доларів США.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних, виходячи з наступного.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
За змістом положень статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною 3 статты 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною 2 статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження №14-360цс19).
Установивши, що ОСОБА_2 своєчасно, у строки встановлені договором позики не повернув отримані кошти, суд першої інстанції зробив правильний висновок про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи обґрунтованим є висновок суду про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 суми основного боргу та 3% річних підлягають задоволенню.
Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки встановлених судом обставин; були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується апеляційний суд.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що апелянтом не доведена наявність підстав для висновку щодо необґрунтованості та незаконності рішення суду першої інстанції, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.
При вирішенні справи суд повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Отже, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги залишено без задоволення, судові витрати, у відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 390, 391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 а залишити без задоволення.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складений 6 грудня 2021 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук