221/5001/21
2/221/1264/2021
26 листопада 2021 року м. Волноваха
Волноваський районний суд Донецької області
у складі: головуючого - судді Безрук Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Чемезової Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Волноваха Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунки при звільненні, та моральної шкоди,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Шахта ім.М.С.Сургая» (далі ДП «Шахта ім.М.С.Сургая») з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги наступним.
Починаючи з 1996 р. він працював на ДП «Шахта им. М.С. Сургая» на різноманітних посадах у підземних умовах. Наказом № 295-к від 15.04.2021 року його було звільнено за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпІІ України.
На час звільнення належна сума до виплати склала 50 956.18 гривень, проте зазначена сума у день звільнення виплачена не була. Станом па день подання цієї позовної заяви залишок не виплаченої заробітної плати складає - 40 601.92 гри., яку просив стягнути на його користь. Крім того, за час затримки розрахунку з 16.04.2021 року по день ухвалення судом рішення просив стягнути середній заробіток з розрахунку середньоденної заробітної плати 800,59грн., а також моральну шкоду у розмірі 10000 гривень., оскільки затримка розрахунку поставила його в скрутне фінансове становище, яке унеможливило достойне забезпечення коштами своєї родини та призвело до психологічних страждань і необхідності відшукувати інші джерела доходу для існування.
У судове засідання позивач не з'явився, у позовній заяві просив справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження.
У судове засідання представника відповідача не з'явився, надіслав відзив на позовну заяву, в якому просив справу розглянути без його участі та відмовити у задоволенні позову за відсутністю його вини у затримці розрахунку, оскільки на відкриті рахунки у банківських установах було накладено арешт на грошові кошти у виконавчому провадженні.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлені такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
З копії трудової книжки позивача встановлено, що останній з 1996 р. працював на ДП «Шахта им. М.С. Сургая» на різноманітних посадах у підземних умовах. Наказом № 295-к від 15.04.2021 року його було звільнено за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпІІ України
Згідно довідки ДП «Шахта ім.М.С.Сургая» № 713 від 12.07.2021 року встановлено, що за квітень 2021 р. нарахована заробітна плата в розмірі 63454,17 грн. (Шістдесят три тисячі чотириста п'ятдесят чотири грн. 17 коп.), належна сума до сплати складає 50956,18 грн. (П'ятдесят тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість грн. 18 коп.).
Заробітну плату сплачено частково:
платіжним дорученням №89 від 07.05.2021 р. в розмірі 3188,85 грн.
платіжним дорученням №130 від 12.05.2021 р. в розмірі 2384,20 грн.
платіжним дорученням №155 від 09.06.2021 р. в розмірі 623,19 грн.
платіжним дорученням №249 від 23.06.2021 р. в розмірі 4158,02 грн.
Станом на 12.10.2021 р. заробітна плата за квітень 2021 року не виплачена в сумі 40601,92 грн. (Сорок тисяч шістсот одна грн. 92 коп.).
Середня заробітна плата за два останні місяці до звільнення становить:
березень 2021 р. - 18069,31 грн. за 22 роб. дн.
лютий 2021 р. - 14754,89 грн. за 19 роб, дн.
Всього: 32824,20 грн. за 41 роб. день
Середня кількість робочих днів за два місяці до звільнення складає:
у березні 2021 р. - 22 роб. дн., у лютому 2021 р. - 20 роб. дн. (22+20)/2= 21 роб. день.
Розрахунок середньомісячної заробітної плати:
800,59 грн. х 21 дн. = 16812,39 грн. (Шістнадцять тисяч вісімсот дванадцять грн. 39
коп.)
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем вказаний розрахунок, наданий відповідачем, визнається та не оспорюється, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч. 3 ст. 15 ЗУ «Про оплату праці» оплата праці працівникові підприємства здійснюється в першочерговому порядку.
Згідно вимог ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки.
На підставі вищенаведених доказів судом було встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем з виплати нарахованої заробітної плати на день звільнення становила 50956,18 грн., яка в повному обсязі на теперішній час не виплачена та заборгованість складає 40601,92 грн., чим порушені права позивача.
У зв'язку з чим, суд доходить висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованої але не виплаченої заробітної плати у розмірі 40601,92 грн.
Вирішуючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, суд виходить з наступного.
Відповідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Передбачений ч. 1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені вст. 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27.03.2013 року у справі № 6-15цс13).
Як роз'яснено п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці,суд, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64 цс 13 від 03.2013року), згідно із ч. 1ст. 117КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені уст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Згідно п. 8 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Абзацом 6 пункту 2 Порядку передбачено, що час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Як було встановлено судом середньоденний заробіток позивача складає 800,59 грн.
Час затримки розрахунку за період з 16.04.2021 року (день звільнення) по 26.11.2021 року (день ухвалення рішення) складає 154 дні (квітень 22 дні, травень 18 днів, червень 20 днів, липень 22 дні, серпень 21 день, вересень 22 дні, жовтень 20 днів, листопад 20 днів).
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.04.2021 року (день звільнення) по 26.11.2021 року (день ухвалення рішення) складає 123 290,86 грн. (154 днів х 800,59 грн.)
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи 26 червня 2019 року справу №761/9584/15-ц, прийшла до правового висновку щодо зменшення суми відшкодування, визначеного позивачу відповідно дост.117 КЗпП України. Зокрема, в постанові зазначено, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України, його положення застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Також в своїй постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, відповідно ст. 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Велика Палата Верховного Суду також погодилась з тим, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Ураховуючи викладене суд враховує, що відповідачем надані суду письмові докази скрутного фінансового стану підприємства: збитків на загальну суму 16922 грн., наявності кредиторської заборгованості на загальну суму 1458337 тис. грн. (а.с. 25).
За таких обставин, враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності щодо визначення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку, оскільки сума середнього заробітку в розмірі 123 290,86 грн., на думку суду, носить надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця в порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат в розмірі заборгованості на момент звільнення в сумі 50 956.18 грн., оскільки така сума відповідає вимогам розумності і справедливості. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі та періоду затримки розрахунку.
Разом з тим скрутний майновий стан відповідача, на думку суду, не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі, на чому наполягає відповідач у своєму відзиві на позовну заяву.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10000,00 гривень, суд виходить з наступного.
Згідно статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Право на відшкодування моральної шкоди з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б останнього вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.
В судовому засіданні встановлено, що неправомірними діями відповідача, а саме порушенням термінів здійснення розрахунку при звільненні, порушено, гарантоване ст. 43 Конституції України, право позивача на своєчасне одержання винагороди за працю, що призвело до моральних страждань позивача, який більше 25 років працював на ДП «Шахта ім. М.С. Сургая», а внаслідок не виплати при звільненні всіх сум, що належали позивачу від підприємства, та тривалого строку затримки розрахунку, який відповідачем не здійснено по теперішній час, стало погіршення матеріального становища позивача, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та пошуку джерел доходу для забезпечення власного утримання та утримання родини.
Тому, суд, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, розглядаючи справу не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, приходить до висновку, що з відповідача ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» на користь позивача в порядку відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 10 000,00 гривень, що буде цілком еквівалентним завданим моральним стражданням.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про стягнення з відповідача ДП «Шахта ім.М.С.Сурагая» на користь позивача суму нарахованої але не виплаченої заробітної плати у розмірі 40 601.92 грн.; суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 04.01.2021 року по 24.06.2021 року в розмірі заборгованості на момент звільнення в сумі 50 956.18 грн., відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000, 00грн., а всього на загальну суму 101 558,10 грн.
Відповідно до п.1 ч.1ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, від сплати судового збору звільняються.
Згідно з ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи, що позивача на підставі п.1 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору, з урахуванням суми задоволення позову, суд стягує з відповідача ДП «Шахта ім.М.С. Сургая» до спеціального фонду державного бюджету України судовий збір у розмірі 1015,58 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 76-82,141, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунки при звільненні та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з державного підприємства «Шахта ім.М.С.Сургая», що розташоване за адресою: 85670, Донецька область, м. Вугледар, вул. Магістральна, буд. 4, ЄДРПОУ 40695853, на користь ОСОБА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , ІНП НОМЕР_1 , суму нарахованої але не виплаченої заробітної плати у розмірі 40 601.92 гривень, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.04.2021 року по 26.11.2021 року у розмірі 50 956.18 гривень, відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000, 00грн., а всього на загальну суму 101 558,10 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з державного підприємства «Шахта ім.М.С.Сургая», що розташоване за адресою: 85670, Донецька область, м. Вугледар, вул. Магістральна, буд. 4, ЄДРПОУ 40695853, до спеціального фонду державного бюджету України судовий збір у розмірі 1015,58 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя Т.В. Безрук