П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 664/873/21
Головуючий в 1 інстанції: Никифоров Є.О.
рішення суду першої інстанції прийнято у м. Олешки,
Херсонської області, 14 вересня 2021 року
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Херсонській області на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Херсонській області, про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Цюрупинського районного суду Херсонської області з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії БАБ № 973760 від 23.03.2021р. стягнення судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП за те, що позивач керуючи т/з не був пристебнутий паском безпеки чим порушив п. 2.3.в. ПДР України - «порушення правил користування ременями безпеки», є протиправною, накладене стягнення є неправомірним та безпідставним, оскільки відповідачем не доведено вину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії БАБ №973760 від 23.03.2021 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 5 ст. 121 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Херсонській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору 454,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Херсонській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу 1500,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Головним управлінням Національної поліції у Херсонській області подано до суду апеляційну скаргу, у якій апелянт зазначив про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просить скасувати судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції зроблено хибний висновок про наявність підстав для задоволення позову, оскільки 23.03.2021р. близько 10 год. 15 хв. під час несення служби поліцейським и було виявлено порушення правил дорожнього руху, а саме по вул. Радянській у с. Костогризове, водій керував автомобілем ВАЗ 217030, що обладнаний засобом пасивної безпеки, однак був не пристебнутий ременем безпеки чим порушив п. 2.3 «в» ПДР. До того ж, апелянт зазначає, що позивачем до матеріалів справи не було надано розрахункового документа (платіжного доручення з відміткою банка або інший банківський документ) у підтвердження сплати витрат позивачем та їх отримання (оприбуткування) адвокатом в порядку, визначеному законодавством, відповідно були відсутні підстави для відшкодування витрат за надання правової допомоги.
Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи,23.03.2021 року поліцейським СРПП ВП №2 ХРУП ГУНП в Херсонській області Лукашенко А.М. було винесено постанову серії БАБ №973760, якою накладено на позивача адміністративне стягнення за ч. 5 ст. 121 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. в зв'язку з тим, що 23.03.2021 року о 10 год 15 хв.по вул. Радянській в с. Костогризове ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ВАЗ 217030, р.н. НОМЕР_1 , що був обладнаний засобом пасивної безпеки, не був пристебнутий ременем безпеки, чим порушив вимоги п. 2.3 «в» ПДР України.
Вважаючи вказану постанову протиправною, посилаючись на порушення норм процесуального права, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на вимоги ст. 251 КУпАП, виходи з того, що відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких доказів на обґрунтування рішення про притягнення до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та вірним, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, судова колегія зазначає, що Закон України «Про Національну поліцію», визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію»)
Так, згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306 (із змінами та доповненнями, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху України, що затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (далі Правила дорожнього руху України) встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В розділі 2 ПДР закріплено обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів.
Пунктом 2.3 в ПДР визначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності регламентовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 5 ст. 121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1-126) тощо.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до частин 1-3 статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративне правопорушення на транспорті» роз'яснено судам, що зміст постанови про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В матеріалах справи відсутні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Наявна у справі оскаржувана постанова про адміністративне правопорушення таким доказом не є, оскільки постанова є саме тим рішенням відповідача, що оскаржується, в якому працівник поліції відображає своє власне бачення порушень, допущених водієм. І саме в цьому акті мають бути відображені докази, якими підтверджується факт вчинення правопорушення.
Як видно з матеріалів справи, позивач факт вчинення адміністративного правопорушення заперечує. У позові вказував, що правил дорожнього руху не порушував, в автомобілі перебував пристебнутий. В свою чергу, працівниками патрульної поліції був зупинений незаконно.
Колегія суддів наголошує, що згідно ч. 1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За загальними правилами ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Статтею 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Так, частиною 1 цього Закону закріплено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.
Як вбачається з оскаржуваної постанови відповідачем на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.5 ст.121 КУпАП жодних доказів, в тому числі і відеофіксації правопорушення до цієї постанови не додавалося.
Тобто, фактично відсутні будь-які належні та достатні докази, які б вказували на вчинення позивачем правопорушення зазначеного у постанові серії БАБ №973760.
Апеляційний суд вважає доцільним звернути увагу на те, що саме по собі описання відповідачем в оскаржуваній постанові складу адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, передуванню якому і є фіксування цього правопорушення.
Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, на відповідача покладається обов'язок належним чином задокументувати наявність правопорушення за допомогою фото, відеозйомки, пояснень свідків та інших доказів, які мають статус належних та допустимих.
У даній справі, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в порушення зазначених вище вимог закону щодо обов'язку доказування правомірності прийняття спірної у справі постанови про адміністративне правопорушення, не виконав даного обов'язку та не надав доказів на підтвердження факту наявності в діях позивача складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 121 КУпАП, а відтак і правомірності свого рішення.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, судова колегія приходить висновку, що оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог щодо її змісту, без доказової бази, яка б підтверджувала факт порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачами належними та допустимими доказами не доведено правомірність складання постанови про адміністративне правопорушення, а саме вимог п. 2.3 «в» Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність згідно ст. 121 КУпАП.
Відповідно до ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Оскільки у справі немає доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 121 КУпАП, то склад цього правопорушення відсутній.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Апелянтом жодним чином не спростовано висновків суду першої інстанції, не зазначено у апеляційній скарзі у чому полягає неправильне застосування судом першої інстанції норм права, тощо.
Апеляційна скарга не містить будь-яких доводів у спростування висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Поряд з наведеним, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджені документально на суму 1500,00 грн. (а.с. 4-6) та мають бути компенсовані в повному обсязі.
Колегія суддів зазначає, що згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.ч. 7, 9 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу підтверджується договором про надання професійної правничої (правової) допомоги б/н від 01.04.2021 року, відповідно до вартість послуг адвоката складає 1500,00 грн., розрахунком суми вартості послуг під час надання правової допомоги в розмірі 1500,00 грн., що містить відмітку про сплату вказаної суми позивачем.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність платіжного документу (банківського документу), оскільки сплата позивачем вказаних коштів у сумі 1500,00 грн. адвокату підтверджена наявними у справі доказами.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмітність підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу оскільки відповідачем у ході розгляду даної справи не було доведено не співмірності заявленої суми витрат на правову допомогу із обсягом наданої правової допомоги.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського Суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04), згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, проаналізовано усі наявні в матеріалах справи письмові докази сторін, в тому числі надані відповідачем, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 241-243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Херсонській області - залишити без задоволення.
Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 вересня 2021 року у справі № 644/873/21 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.
Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.