Головуючий І інстанції: Т.С. Канигіна
06 грудня 2021 р. Справа № 440/3238/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.06.2021, по справі № 440/3238/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Полтавській області №0038640418 від 17.12.2020 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яким визначено суму недоїмки у розмірі 14 089,74 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Полтавській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 17.12.2020 №0038640418 .
Головне управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач), не погодившись із рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просило його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив про неврахування судом першої інстанції, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі положень ч. 1ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 26.01.2001 по 17.12.2018 був зареєстрований як фізична особа - підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 14).
17.12.2020 Головним управлінням ДПС у Полтавській області прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0038640418 на суму 14 089,74 грн (штраф - 3163,91 грн, пеня - 10 925,83 грн) (а.с. 6).
Контролюючий орган зазначає, що позивачем належним чином не виконувались вимоги ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме: єдиний внесок за 2017 рік та перший-третій квартали 2018 року сплачено з порушенням законодавчо встановленого строку, у зв'язку з чим винесено спірне рішення та згідно з п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VI за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 10.02.2018 до 24.07.2020 застосовано штрафні санкції та пеню в сумі 14 089,74 грн.
Разом з тим, з 01.04.2016 по 30.03.2021 позивач перебував у трудових відносинах з ПП БФ "Полтава-Консалтинг", яким, як роботодавцем, сплачувався за позивача єдиний внесок, що підтверджується довідками підприємства (а.с.15-16).
Вважаючи неправомірним рішення відповідача, позивач оскаржив його в адміністративному порядку. Рішенням ДПС України № 549/0/99-00-06-02-01-09 від 05.02.2021 рішення Головного управління ДПС у Полтавській області №0038640418 від 17.12.2020 залишено без змін (а.с. 8-11).
Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що єдиний внесок за позивача сплачено роботодавцем, тому відповідачем безпідставно винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначають Податковий кодекс України та Закон України № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI).
Відповідно до п.п 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Підпункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону,
- на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд при перегляді у касаційному порядку рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2019, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2019 у даній справі № 440/2149/19 (№ К/9901/28514/19), зазначивши, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка не отримувала дохід від неї.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, по справі № 520/3939/19, від 23.01.2020 по справі № 480/4656/18.
Судовим розглядом встановлено, що за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 10.02.2018 до 24.07.2020 застосовано штрафні санкції та пеню в сумі 14 089,74 грн, а саме штраф у розмірі 20 % своєчасно несплачених сум єдиного внеску - 3 163,91 грн, та пеню у розмірі 0,1 % суми недоплати за кожний день прострочення платежу - 10 925,83 грн.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що з 01.04.2016 по 30.03.2021 позивач перебував у трудових відносинах з ПП БФ "Полтава-Консалтинг".
Відповідно до довідки ПП БФ "Полтава-Консалтинг" № 30-03/21 від 30.03.2021 підприємством за період з квітня 2016 року по березень 2021 року нарахована заробітна плата позивачу, з якої сплачено єдиний соціальний внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем ні суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності та отримання доходу в спірний період, а також доказів на спростування висновків суду про сплату роботодавцем за найманого працівника ОСОБА_1 єдиного внеску в цей період.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього в спірний період нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який не здійснював прибуткову діяльність.
Отже, з огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність обов'язку у позивача щодо сплати ЄСВ за спірний період, тому оскаржуване рішення відповідача підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи чи порушено норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 по справі № 440/3238/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов І.С. Чалий