06 грудня 2021 року справа №263/4326/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Блохіна А.А., Гайдара А.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції на рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 20 липня 2021 року у справі № 263/4326/21 (головуючий І інстанції Томілін О.М. ) за позовом ОСОБА_1 до Інспектора взводу 2 роти 1 батальйону УПП в Донецькій області ДПП Ковальової Тетяни Вікторівни , Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпеченення безпеки дорожнього руху,зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 № 783346 від 18.03.2021 та закриття провадження ,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 №783346 від 18.03.2021 року, винесену інспектором взводу 3 роти 1 батальйону УПП в Донецькій області ДПП лейтенантом поліції Ковальовою Т.В. та закрити справу про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що був позбавлений можливості приймати участь у розгляді справи, давати пояснення, забезпечити явку на розгляд справи свого захисника, заявляти клопотання по суті справи, надавати докази тощо, оскільки не був обізнаний про розгляд справи 18.03.2021 у приміщенні УПП в Донецькій області інспектором поліції Ковальовою Т.В.
Крім того, відповідальність за ч.1 ст.122 КУпАП настає лише за вчинення правопорушення, яке зафіксоване тільки у автоматичному режимі. Проте, інспектор Ковальова Т.В. після зупинки повідомила, що правопорушення зафіксоване в «ручному» режимі, а не в автоматичному.
Також зазначив, що фіксація швидкості руху була здійснена працівником поліції приладом TruCam тримаючи його у руці, без розміщення стаціонарно вмонтованим способом, а також на відрізку дороги де вимірювалася швидкість не було розташовано знак «5.70», тому позивач не був поінформований про те, що ведеться відеофіксація в автоматичному режимі, що є порушенням з боку відповідача ч.2 ст.40 Закону «Про Національну поліцію».
Також вважає, що доказ, на який посилається інспектор у постанові, а саме покази приладу TruCam є неналежними та недопустимими, та не могли бути взяті до уваги з огляду на те, що Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України №1026 від 18.12.2018, зареєстрованим в Мінюсті України 11.01.2019 за №28/32999, такого лазерного приладу вимірювання швидкості руху як TruCam не передбачено, що виключає використання даного приладу органами Національної поліції в своїй діяльності, а його покази не можуть бути доказом в адміністративній справі в розумінні положень ст. 251 КУпАП, що також є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 липня 2021 року позов задоволено.
Постанову у справі про адміністративне правопорушення від серії ДПО18 №783346 від 18.03.2021 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП та застосування до нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 гривень скасовано, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань із суб'єкта владних повноважень Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн та 1 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Факт вчинення позивачем правопорушення підтверджується наявними в матеріалах справи фото та відео, на яких зафіксовано державний номерний знак транспортного засобу, яким керував позивач, що перевищив встановлені Правилами дорожнього руху обмеження швидкісного режими для населеного пункту.
Відеозаписи надані до суду першої інстанції у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП за порушення п. 12.4 ПДР України, тому відповідачем виконано обов'язок щодо доказування свого рішення у повному обсязі.
Посилання суду першої інстанції на відсутність доказів правопорушення зроблені без повного та всебічного дослідження обставин справи, які мають суттєве значення.
Надані до суду першої інстанції матеріали не доводять факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу за заявлені послуги , що є підставою для відмови у задоволенні відшкодування таких витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
18.03.2021 інспектором взводу 2 роти 1 батальйону УПП в Донецькій області ДПП Ковальовою Т.В. складено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн.
Відповідно до змісту вказаної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 № 783346 від 18.03.2021, ОСОБА_1 05.03.2021 о 13:09 год., у Донецькій області, м. Маріуполь, пр. Миру, 112 в, керуючи транспортним засобом «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 , порушив обмеження швидкості руху в населеному пункті на 27 км/год., оскільки рухався зі швидкістю 77 км/год., яка вимірювалась на TruCam LTI 20/20 ТС000587, чим порушив п.12.4 ПДР України.
На підтвердження вчиненого позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем надано фото та відео з лазерного вимірювача швидкості TruCam із зображенням автомобіля «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 , який рухався у населеному пункті, та зазначенням швидкості 77 км/год. при максимально дозволеній - 50 км/год., а також диск із відеозаписом з нагрудного відеореєстратора, на якому зафіксовано зупинку транспортного засобу та спілкування водія з поліцейськими.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем порушено процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, чим позбавлено позивача можливості реалізовувати свої права, передбачені ст. 268 КУпАП.
Оцінка суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Статтею 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи, в тому числі: про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (зокрема, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію".
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За змістом статті 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до вимог статті 40 Закону України "Про Національну поліцію" поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123,статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.
Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Згідно зі ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Наявні в матеріалах справи докази: фото та відео з нагрудного реєстратора інспектора, на яких зафіксовано державний номерний знак транспортного засобу, яким керував позивач, підтверджують факт перевищення швидкісного режими для населеного пункту, встановленого Правилами дорожнього руху.
При цьому, порушення зафіксоване лазерним вимірювачем TruCam LT1 20/20, який отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 р. № UA-MI/1-2903-2012. Відповідно, на підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип вимірювальної техніки "Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM", який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером У3197-12, та пройшов повірку.
Відповідно до Інструкції виробника Laser Technology Іnс, США, використання лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 передбачає можливість використання цього приладу в автоматичному режимі, вказаний режим дозволяє автоматично фіксувати номерний знак та швидкість руху транспортного засобу. Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 може використовуватись як в мобільному, так і в статичному положенні. Тобто, поліцейським виконується наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу. Під час фіксації перевищення встановленої швидкості руху прилад автоматично здійснює фотографування транспортного засобу порушника.
Відповідно до інформації (лист від 04.10.2018 № 04/03/03-3878), наданої Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, на цей час можливо використовувати виріб "TruCam LTІ 20/20".
Можливість використання виробу "TruCam LTІ 20/20" виробництва LaserTechnologyInc, США також підтверджується експертним висновком від 27.09.2018 № 04/02/03-3008, виданим державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, термін дії якого до 27.09.2021.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.
Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.
Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam.
Таким чином, наведені вище обставини спростовують доводи позивача щодо неналежного використання засобу вимірювання швидкості "TruCam LTІ 20/20" та недопустимості доказів, отриманих за допомогою вказаного технічного засобу.
Між тим, згідно пункту 9 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.
Згідно ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У відповідності до частини другої статті 271 КУпАП інтереси потерпілого може представляти представник - адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Право на захист особи, що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, гарантоване пунктом 3 (с) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що включає право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя. Відповідно до усталеної практики у справах щодо України, поняття «кримінальне правопорушення» в практиці ЄСПЛ має автономне тлумачення, та кримінально-правова суть визнається не лише стосовно Кримінального кодексу, а й Кодексу про адміністративні правопорушення (Рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 53 та від 21 жовтня 2010 року у справі «Корнєв і Карпенко проти України» (Kornev and Karpenko v. Ukraine).
Судами встановлено, що позивачем було заявлено клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з необхідністю звернутися за правовою допомогою, яке інспектором поліції було задоволено. Розгляд справи було перенесено та повідомлено водія про розгляд справи 09.03.2021, що підтверджується відеозаписом, наданим працівниками поліції.
При цьому, судами встановлено , що від позивача надійшло ще одне клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату, яке було задоволено відповідачем та надіслано поштою повідомлення про запрошення до УПП в Донецькій області ДПП для розгляду справи на 18.03.2021.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження належного повідомлення позивача про час розгляду справи.
З наданого відповідачем скриншоту з сайту «Укрпошта» з трекінгом поштового відправлення, неможливо встановити кому, на яку адресу, та яке саме відправлення було направлено.
Крім того, на даному скриншоті мається відмітка «Відправлення вручено 23.03.2021», тобто вже після розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Суд наголошує , що такі дії інспектора грубо порушують права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності , що в свою чергу є порушенням порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Належна реалізація позивачем прав, встановлених ст. 268 КУпАП, у випадку їх роз'яснення до моменту прийняття постанови у справі про адміністративне правопорушення, мала можливість вплинути на прийняте інспектором поліції рішення у справі про адміністративне правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі №524/9827/16-а.
Суд зауважує, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідач як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Враховуючи, що відповідачем було грубо порушено процедуру розгляду справ про адміністративне правопорушення, постанова відповідача про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню навіть за наявності належних доказів здійснення такого правопорушення.
Отже, встановлені судом обставини є свідченням того, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критеріям, встановленим ст. 2 КАС України, в зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про невідповідність оскаржуваної постанови вимогам ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення є правильним.
Стосовно посилання апеляційної скарги, що надані до суду першої інстанції матеріали не доводять факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу за заявлені послуги , що є підставою для відмови у задоволенні відшкодування таких витрат, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду розмір понесених позивачем витрат підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами. Зокрема, матеріали справи містять: договір про надання правової допомоги від 09.03.2021 року, ордер від 05.04.2021 року, довідку про отримання коштів в сумі 1000 грн за надання правової допомоги, яка складається з консультації - 300 грн та складання адміністративного позову - 700 грн.
В контексті наведеного апеляційний суд звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З огляду на це, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Водночас відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт. Суд таких обставин також не встановив.
За таких обставин, з огляду на доведеність позивачем реальності та підтвердження фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, суд вважає правильними висновок суду першої інстанції про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи та стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції на рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 20 липня 2021 року у справі № 263/4326/21 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 20 липня 2021 року у справі № 263/4326/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 06 грудня 2021 року та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення виготовлено 06 грудня 2021 року.
Головуючий І.Д. Компанієць
Судді А.А. Блохін
А.В. Гайдар