06 грудня 2021 року м. Чернігів Справа № 620/7733/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 13.07.2021 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУПФ України в Чернігівській області), у якому просить зобов'язати відповідача зарахувати їй до стажу роботи для призначення пенсії за віком спеціальний стаж її роботи з 04.08.2008 по 26.11.2020 та призначити з 26.02.2020 пенсію за списком №2.
Позов мотивовано тим, що належним чином оформленими документами підтверджується її право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2.
Ухвалою судді Лобана Д.В. від 20.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, установлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на надання відзиву на позов.
Ухвалою судді Бородавкіної С.В. від 06.12.2021 справу прийнято до провадження.
У встановлений судом строк відповідач надав відзив на позов, у якому ГУПФУ в Чернігівській області позовні вимоги не визнало, в їх задоволенні просило відмовити та зазначило, що надана ОСОБА_1 уточнююча довідка не відповідає додатку №5 Порядку №637. Крім того, відповідач зазначає, що зі змісту позовних вимог не можливо встановити, який вид пенсії бажає отримати позивач, оскільки ОСОБА_1 ототожнено пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ із статтею 114 Закону №1058-IV, які по суті є різними. Разом з тим, із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту е» статті 55 Закону №1788-ХІІ позивач не зверталась.
Крім того, відповідач зазначає про недотримання позивачем строків звернення до суду з позовом.
Позивачем подано відповідь на відзив, у якій вона позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд враховує таке.
Відповідно до матеріалів справи, у період з 01.11.1987 по 13.06.2007 позивач працювала на ПрАТ «Чексіл», а з 04.08.2008 по даний час в КЛПЗ «Чернігівська обласна лікарня» (КНП «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради) (а.с. 25-30).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 у справі №620/2772/20, яке набрало законної сили 24.09.2020, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, зобов'язано ГУПФУ в Чернігівській області зарахувати до стажу роботи позивача для призначення пенсії за віком на пільгових умовах період з 13.09.2006 по 13.06.2007. При цьому, у задоволенні решти позовних вимог було відмовлено з огляду на те, що право ОСОБА_1 на врахування у пільговому обчисленні періоду роботи в КЛПЗ «Чернігівська обласна лікарня» з 04.08.2008 по 05.10.2018 та призначення на підставі такого зарахування пенсії за Списком №2 з боку відповідача порушене не було, оскільки позивачем до ГУПФУ в Чернігівській області не надавались документи, які підтверджують пільговий стаж. ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії було додано лише документи на підтвердження наявного спеціального трудового стажу на ПрАТ «Чексіл» (ПрАТ «Камвольно-суконний комбінат «Чексіл») (а.с. 9-16).
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 повторно 14.12.2020 звернулась до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, до якої додала довідку КНП «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради від 26.11.2020 №3-08/3172 (а.с. 18-22). Відповідно до вказаної довідки: з 04.08.2008 позивач прийнята на посаду молодшої сестри прибиральниці палатної неврологічного відділення для хворих з порушенням мозкового кровообігу на час відсутності основного працівника (наказ №126-ОС від 01.08.2008); 12.11.2008 - переведена на 0,75 посади молодшої сестри з догляду за хворими анестезіологічного відділення з ліжками для інтенсивної терапії (наказ №190-ОС від 10.11.2008); 02.03.2009 - переведена на посаду молодшої сестри з догляду за хворими анестезіологічного відділення з ліжками для інтенсивної терапії (наказ №32-ОС від 03.03.2009), де працює по теперішній час. 17.04.2019 у зв'язку зі змінами в штатному розписі відділення перейменоване на анестезіологічне відділення з ліжками інтенсивної терапії.
Листом від 15.01.2021 відповідач у призначенні пенсії відмовив, зазначивши про відсутність необхідної уточнюючої довідки (а.с. 23-24).
Вважаючи вказану відмову ГУПФУ в Чернігівській області протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) установлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (у редакції до 02.03.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Разом з тим, Законом України від 02.03.2015 №213-VIII статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції та установлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Також у вказану статтю Закону №1788-ХІІ було внесено зміни Законом України від 24.12.2015 р. N 911-VIII та передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року N 911-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини вказаного рішення, неконституційні положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд зазначає, що Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набрав чинності 11.10.2017, розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) доповнено пунктом 2-1 та визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Тобто, вказаною нормою лише збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ.
Крім того, вказаною нормою не було внесено жодних змін до статті 55 Закону №1788-ХІІ, а тому остання має застосовуватись саме в редакції, яка відновлена рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, а саме в редакції: «право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».
Відмовляючи у зарахуванні спірного періоду, відповідач зазначає, що позивачем не було надано уточнюючої довідки щодо пільгового характеру роботи. Однак, з такою позицією суд не погоджується, враховуючи таке.
Статтею 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, статтею 60 Закону №1788-ХІІ передбачено пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах. Зокрема, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Таким чином, стаття 24 Закону №1058 не скасовує статтю 60 Закону №1788-ХІІ та не зупиняє її дію. Водночас, нормами статті 16 Прикінцевих положень Закону №1058 передбачено, що положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугою років.
Згідно із спільним листом Міністерства праці та соціальної політики, Пенсійного фонду України та Міністерства охорони здоров'я України від 10.09.2002 №10.03.67/1000 відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ до подвійного стажу роботи зараховується час роботи у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії лікувальних засобів.
Відповідно до записів у трудовій книжці позивача, 04.08.2008 вона прийнята на посаду молодшої сестри прибиральниці палатної неврологічного відділення для хворих з порушенням мозкового кровообігу на час відсутності основного працівника (наказ №126-ОС від 01.08.2008); 12.11.2008 - переведена на 0,75 посади молодшої сестри з догляду за хворими анестезіологічного відділення з ліжками для інтенсивної терапії (наказ №190-ОС від 10.11.2008); 02.03.2009 - переведена на повну посаду молодшої сестри з догляду за хворими анестезіологічного відділення з ліжками для інтенсивної терапії (наказ №32-ОС від 03.03.2009), де працює по теперішній час (а.с. 25-30).
Довідкою КНП «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради від 26.11.2020 №3-08/3172 додатково підтверджено відомості про вищевказаний стаж позивача. Крім того, у вказаній довідці підтверджено, що відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ стаж роботи у відділенні «анестезіології-реанімації» у анестезіологічному відділенні з ліжками інтенсивної терапії зараховується у подвійному розмірі (а.с. 20).
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 розпочала працювати в анестезіологічному відділенні з ліжками інтенсивної терапії з 12.11.2008, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зарахування позивачу періоду роботи з 12.11.2008 по 26.11.2020 до страхового стажу в подвійному розмірі.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 27.02.2020 (справа №462/1713/17), від 04.12.2019 (справа №689/872/17), від 11.12.2018 (справа №310/385/17).
Щодо доводів ГУПФУ в Чернігівській області, що надана позивачем довідка не відповідає вимогам уточненої довідки, суд зазначає.
У відповідності до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка Однак, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Разом з тим, як записи у трудовій книжці позивача, так і довідка КНП «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради містять інформацію про роботу позивача в анестезіологічному відділенні, яка надає право на зарахування стажу у подвійному розмірі.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Завдання судочинства досягаються шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Одночасно, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна правова позиція у спорі, що розглядається, викладена в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 20.02.2016 у справі №804/14800/14.
Пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача визнати протиправною відмову ГУПФУ в Чернігівській області в зарахуванні відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ періоду роботи ОСОБА_1 в анестезіологічному відділенні з ліжками інтенсивної терапії з 12.11.2008 по 26.11.2020.
У свою чергу, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ГУПФУ в Чернігівській області призначити пенсію ОСОБА_1 необхідно відмовити, враховуючи таке.
Статтею 9 Закону №1058 установлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором (стаття 10 Закону №1058).
При цьому, відповідно до статті 2 Закону №1788-ХІІ за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до змісту позовної заяви позивач просить призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, порядок та умови призначення якої урегульовані статтею 114 Закону №1058.
Разом з тим, пільги щодо пенсійного забезпечення працівникам охорони здоров'я встановлені статтею 55 Закону №1788-ХІІ, яка надає можливість отримати пенсію за вислугою років.
Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати дискреційні повноваження, користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
З урахуванням дискреційних повноважень відповідача на прийняття рішення щодо призначення пенсії, та враховуючи те, що відповідачем не проводився розрахунок стажу позивача для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУПФУ в Чернігівській області повторно розглянути заяву позивача від 14.12.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.
Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в зарахуванні відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи ОСОБА_1 в анестезіологічному відділенні з ліжками інтенсивної терапії з 12.11.2008 по 26.11.2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи ОСОБА_1 в анестезіологічному відділенні з ліжками інтенсивної терапії з 12.11.2008 по 26.11.2020
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 06 грудня 2021 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005).
Суддя С.В. Бородавкіна