Справа № 560/9420/21
іменем України
06 грудня 2021 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України щодо відмови у виплаті пенсії за період з 01.05.2018 по 30.11.2018 в сумі 45606,68 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області виплатити пенсію за період з 01.05.2018 по 30.11.2018 в сумі 45606,68 грн..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою. Згідно довідки № 0808000238 від 10.07.2017 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача взято на облік як особу, яка постійно проживала в по АДРЕСА_1 і перемістилася з тимчасового окупованої території по АДРЕСА_2 . Позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує пенсію за віком як внутрішньо переміщена особа з 10.07.2017. Не дивлячись на це, пенсію за період з 01.05.2018 по 30.11.2018 позивачу не виплачено. 22 квітня 2021 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо виплати пенсії за період з травня 2018 року листопад 2018 року. 12 травня 2021 року отримав відмову у виплаті заборгованої суми. Свою відмову відповідач аргументував тим, що забезпечення прав внутрішньо переміщеним особам, зокрема пенсійне забезпечення, визначається Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та відповідними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Передбачений вказаною нормою окремий порядок на сьогодні не визначено. Позивач вважає, що дії відповідача є протиправними, незаконними та такими, що порушують права та інтереси позивача, як внутрішньо переміщеної особи. Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов.
Ухвалою суду від 02.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач надіслав суду відзив, у якому заперечив проти позову, мотивуючи тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.05.2018 № 203 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та інформації компетентних органів від 22.05.2018, яку отримано електронним засобом зв'язку від ПФУ, призупинено виплату пенсії ОСОБА_1 до з'ясування обставин відповідно до пп. 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, починаючи з 01.05.2018. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в червні 2018 року отримано рішення комісії по вирішенню питань, пов'язаних з наданням населенню житлових субсидій, державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам Кам'янець-Подільської районної державної адміністрації від 06.06.2018 № 14, в якому вирішено: «відмовити в призначенні державної соціальної виплати, пенсії внутрішньо переміщеним особам, субсидії гр. ОСОБА_1 жителю с. Колибаївка». 31.07.2018 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо поновлення виплати пенсії. З врахуванням рішення комісії по вирішенню питань, пов'язаних з наданням населенню житлових субсидій, державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам Кам'янець-Подільської районної державної адміністрації від 15.08.2018 № 19, в якому вирішено: «призначити державну соціальну виплату, пенсію внутрішньо переміщеним особам, субсидію гр. ОСОБА_1 жителю с. Колибаївка», виплату пенсії поновлено. З грудня 2018 року на поточний рахунок ОСОБА_1 , відкритий в банківській установі АТ "Державний ощадний банк України", перераховується щомісячна пенсія. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам», зазначено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України Враховуючи вищевикладене, кошти за період 01.05.2018 по 30.11.2018 в сумі 45606,68 грн. обліковані в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та будуть виплачені після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку. Відповідач вважає, що діє правомірно та в межах чинного законодавства, а тому у задоволенні позову просить суд відмовити.
Розглянувши наявні у справі документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області як внутрішньо переміщена особа згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10.07.2017 № 6808000238, в якій зазначено місце проживання позивача: с. Колибаївка Кам'янець-Подільський район, та отримує пенсію за віком.
У період з 01.05.2018 по 30.11.2018 виплата пенсії позивачу не здійснювалась.
З метою з'ясування підстав невиплати пенсії за вказаний період позивач звернувся до відповідача з заявою.
Листом від 21.07.2021 за №6238-5502/Г-04/8-2200/21 відповідач повідомив, що згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України») суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Отже, оскільки окремий порядок на сьогодні не визначено, то пенсія за період з 01.05.2018 по 30.11.2018 в сумі 45606,68 грн. може бути виплачена після прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного порядку.
Вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо невиплати пенсії за віком за вищевказаний період, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно зі ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (ч. 2 ст. 7 Закону № 1706-VII).
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 за № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі Постанова КМУ № 637), призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
Відповідність позивача вказаним вимогам відповідач не заперечує.
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі Порядок № 365), який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 365 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 15 Порядку № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 0808000238 від 10.07.2017 та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, де отримує пенсію за віком.
Розмір нарахованої, але невиплаченої позивачу пенсії за період з 01.05.2018 по 30.11.2018 в сумі 45606,68 грн, що визнається відповідачем та є безспірним фактом.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03 травня 1996 року, що ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V та набрала чинності для України з 01 лютого 2007 року (далі Хартія), кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг врегульовано Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон № 1058-IV).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV визначено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 Закону № 1058-IV.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відмовляючи у виплаті пенсії позивачу за період з 01.05.2018 по 30.11.2018, Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області у листі від 21.07.2021 за №6238-5502/Г-04/8-2200/21 посилається на той факт, що суми соціальних виплат за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачені на умовах окремого порядку, який поки що не розроблений.
Втім, суд зазначає, що відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих соціальних виплат не звільняє державу в особі уповноваженого пенсійного органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних йому сум соціальних виплат.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Також частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.
Так, у статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи ("Sporrong and Lonnroth v. Sweden", № 7151/75, №7152/75, п. 73). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності ("Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium"), № 17849/91, п. 33).
Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння [його] майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу ( "Zvolskэ аnd Zvolskб v. the Czech Republic", № 46129/99, п. 63).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і у справі Стретч проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom," № 44277/98, п. 37).
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).
Крім того, у рішенні в справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Отже, виходячи з принципу верховенства права та беручи до уваги практику ЄСПЛ, суд вважає, що відмова відповідача у випалі позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав для цього може бути розцінена як порушення права особи на отримання соціальної виплати. Тому втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах закону і є протиправним.
При цьому відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України для виплати пенсії за минулий період, не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право позивача на отримання пенсії.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити виплату позивачеві невиплаченої пенсії за період з 01.05.2018 по 30.11.2018 в сумі 45606,68 грн.
Таким чином, заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачу не отриманої пенсії у розмірі 45606,68 грн за період з 01.05.2018 по 30.11.2018 та зобов'язання вчинити дії з метою її виплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтримку правомірності своєї позиції, суд приходить до переконання, що позов є підставним та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд встановив, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн., тому, враховуючи приписи статті 139 КАС України, витрати необхідно присудити на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.05.2018 по 30.11.2018 в сумі 45606,68 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01.05.2018 по 30.11.2018 в сумі 45606,68 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.) судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 21318350)
Головуючий суддя І.І. Тарновецький